Шарлотта Софія Берн (; , Мортон, Стаффордшир, Англія — 1923) — англійська письменниця, редакторка та фольклористка. Перша жінка, яка очолила Фольклорне товариство, і перша жінка-президент наукового товариства у країні. Авторка фольклорних історій графств Шропшир і Стаффордшир.

Біографія Народилася 2 травня 1850 року у Мортоні, Стаффордшир, неподалік Шропшира, першою з шести дітей Шарлотти Берн (до шлюбу Гудлед) та Сембрука Берна. Напередодні батьки прибули до будинку священника, преподобного Тома Берна — дядька Шарлотти Софії, залишивши родовий маєток у Стаффордширі. Її батько був сільським поміщиком з дворянської родини, без постійного місця проживання, і її разом з суродженцями навчали гувернантки.

1854 року сім'я переїхала до Саммергілла, Еджмонд, Шропшир, оскільки в Мортоні їм більше не було місця. 1857 року батько отримав важкі травми під час полювання, що змусило сім'ю переїхати, оскільки догляд за ним ліг на плечі великої родини Бернів. Берн відправляли на канікули до Лойнтон-голу, де на той час мешкали переважно неодружені тітки, які відгукувались про неї, як про недисципліновану. Її тітка, Еліза Гудлад, написала у листі 1858 року: «Я вражена тим, як важко їй дається вивчення навіть найпростіших речей слово в слово, хоча сенс вона сприймає досить легко… Гадаю, у неї стільки думок на всі теми, що вони переслідують одна одну в її голові й заважають їй повністю зосередитися на тому, чим вона займається».

Лотті, як її називали, у дитинстві перенесла кілька серйозних захворювань, зокрема бронхіт і плеврит. Погане здоров'я й ожиріння перешкоджали її фізичному здоров'ю протягом усього життя. 1861 року помер її батько.

Кар'єра

«Shropshire Folk-Lore: A Sheaf of Gleanings» 1875 року завдяки секретарю Польового клубу натуралістів долини Северн Берн познайомилась з письменницею та шкільною вчителькою Джорджиною Фредерікою Джексон. Джексон збирала матеріал для свого «Shropshire Word Book» (1879) та супутньої роботи під попередньою назвою «Folk-lore Gleanings» під час «діалектних виїздів». Через тяжку хворобу 1877 року Джексон була змушена відмовитися від польових досліджень, тому Берн взялася за це. Вона додала власну збірку історій, щоб створити «Shropshire Folk-Lore: A Sheaf of Gleanings» (1883), її першу велику роботу обсягом понад 600 сторінок.

Збірка містила народні легенди про велетнів і гоблінів, забобони про буку, фей, привидів, блукаючі вогні та відьом, нотатки про церковні дзвони, балади та музику, а також інформацію звичайні ярмарки, бенкети, ігри, танці морріс і поминки Шропширу. Вона описала місцевий звичай, коли діти беруться за руки й обходять церкву у дворі, що має схожість зі звичаєм у Сомерсеті.

Збірка вийшла вичерпною, її тепло прийняли і відтоді про неї схвально відгукуються. У некролозі зазначалося: «Вперше фольклор графства був опублікований — принаймні у настільки повному та науковому вигляді».

Фольклорне товариство 1883 року приєдналася до Фольклорного товариства. Берн стала першою жінкою, яка редагуваала журнал товариства «Folklore», посаду обіймала у 1900—1908 роках. 1909 року стала першою президенткою Фольклорного товариства, що зробило її також першою президенткою наукового товариства в країні. Її призначення на посади в товаристві було незвичайним, оскільки раніше їх обіймали лондонські члени організації. Президентська промова Берн 1910 року називалася «The Value of European Folklore in the History of Culture».

Серед письмових праць Берн — велика збірка «Shropshire Folk-Lore» (1886) та підготовка другого видання офіційного «Handbook of Folklore» Фольклорного товариства (1914). Також написала понад сімдесят статей та оглядів для журналів товариства. Невелика кількість інших матеріалів була опублікована в газетах і журналах. Надала інформацію про діалект Ньюпорта в Шропширі Александру Еллісу для його праці «Existing Phonology of English Dialects» (1890).

Попри її перші кроки подолання гендерних стереотипів, а також її сорокарічний стаж у Фольклорному товаристві, у добре задокументований період історії товариства — подробиці її життя та творчості мало зафіксовані. Деяке листування Берн з провідними членами товариства Еліс Бертою та Лоуренсом Гоммами зберігається в архівах товариства, але її особисті папери, судячи з усього, були знищені. Нечіткий і неточний портрет її життя та творчості описаний у книзі Річарда Дорсона «History of the British folklorists» (1968). Її родич, Дж. К. Берн, спирався на листи та спогади її родини, написав «тактовну біографію», яка вийшла друком у 1975 році.

Інтерес Берн до історії та старожитностей, а згодом і до фольклору, ймовірно, ймовірно, був підтриманий її матір'ю. За порадою родичів вона взялася за складання генеалогічної родини Мілдмей — її перший рукопис з цього приводу зберігся, разом з редагуванням творів поета Річарда Барнфілда. Її таланти як редактора були вперше визнані у подяках Роберта Вільяма Ейтона в його праці «Doomsday Studies» та подальших похвалах у місцевій газеті.

На початку 1890-х років Берн мешкала в Пайберчі, Еклсголл, у північному Стаффордширі. Там вона співпрацювала з місцевою фольклористкою і збирачкою народних пісень Еліс Енні Кірі зі Сток-он-Трента. Разом вони провели три роки, у 1890—1893 роках, збираючи матеріали на місцевому рівні у північному Стаффордширі. Вони опублікували низку спільних статей, але приблизно 1894 року Берн переїхала до Челтнема, і проєкт не вдалося втілити в книгу.

Смерть і спадщина Померла у 1923 році. Едвіном Сідні Гартлендом написав некролог для журналу Фольклорного товариства.

Про Берн говорили в епізоді подкасту «Фольклор» за участю запрошеної авторки Ніколи Стаут.

Вибркові публікації

Shropshire Folk-Lore: A Sheaf of Gleanings (1883—1886) The Collection of English Folk-Lore (1890) Stafforshire Folk and their Lore (1896) Handbook of Folklore (1914)

Примітки

Посилання