Вольфганг Флек (; 16 травня 1879, Берлін — 16 лютого 1939, Фрайбург-ім-Брайсгау) — німецький розвідник, штабний офіцер і воєначальник, генерал піхоти рейхсверу.

Біографія Вольфганг Флек був сином генерал-майора Карла Еміля Флека та його дружини Гелени, уродженої фон Рандов. Він навчався в Потсдамській кадетській школі, а потім у кадетській школі Гросс-Ліхтерфельде.Das Deutsche Führerlexikon. Verlag Otto Stollberg, Berlin 1934. S. 125–126. 13 березня 1897 року він вступив до 3-го Тюринзького піхотного полку № 71 Прусської армії у званні другого лейтенанта. З березня 1903 року служив ад'ютантом 3-го батальйону та був відряджений до Військової академії з 1 жовтня 1905 року по 20 липня 1908 року. Навчання там було в першу чергу спрямоване на подальшу службу випускників у Генеральному штабі, додатково включало вивчення іноземних мов з іспитом перекладача, і мало на меті підготувати ретельно відібраних офіцерів до військових завдань у воєнний час. У Військовій академії його було підвищено до першого лейтенанта 18 травня 1907 року. 1 квітня 1909 року його було відряджено до Великого Генерального штабу. Там його було призначено до 3-го відділу російського сектору для отримання початкового досвіду роботи в Генеральному штабі. Навесні 1910 року він замінив офіцера розвідки Вальтера Ніколаї у 1-му армійському корпусі в Кенігсберзі. Як член відділу III b Великого Генерального штабу, він таким чином виконував подвійну роль. З одного боку, він відповідав у Генеральному командуванні за отримання та оцінку важливої ​​військової розвідувальної інформації щодо російської сторони цього прикордонного сектору. З іншого боку, його обов'язки включали розвідувальну роботу, управління контактами та, таким чином, отримання інформації, яку приховував ворог. Особливо в часи напруженості надзвичайно важливо було своєчасно та правдиво бути поінформованим про діяльність протилежної сторони. У перші кілька місяців після вступу на посаду це було не так просто, оскільки мережа інформаторів, успадкована від його попередника, була тісно пов'язана з особистістю Ніколаї, і Флеку спочатку довелося побудувати необхідні довірчі стосунки Коли російська сторона провела кілька мобілізаційних навчань у 1911 та 1912 роках, щоб перевірити готовність військових та інших сил, що діяли в прикордонному регіоні, він мав необхідну інформацію лише через кілька годин після підняття тривоги. З підвищенням до гауптмана 20 березня 1911 року Флек був затверджений ще на два роки у своїй зоні відповідальності як розвідник III b у секторі 1-го армійського корпусу. Відповідно до статуту про кар'єру офіцерів Генерального штабу, на початку 1914 року його було призначено командиром роти 41-го піхотного полку «фон Боєн» (5-й Східно-Прусський). Його попередні обов'язки перейняв розвідник Фрідріх Гемпп.

З початком Першої світової війни його перевели назад до Великого Генерального штабу. Там він отримав командування розвідувальною службою проти півдня Росії та Сербії та обійняв посаду в Тешені. З цього моменту всі розвідники на цій ділянці фронту підпорядковувалися йому. Його завданням було надавати розвідувальне керівництво цим офіцерам та передавати отриману ними інформацію до відділу IIIb Великого Генерального штабу. Окрім звітів офіцерів зв'язку, сюди тепер входили документи, захоплені в російських штабах у міру розвитку війни, та результати обов'язкових допитів російських військовополонених.Oberst Walter Nicolai, Geheime Mächte – Internationale Spionage und ihre Bekämpfung im Weltkrieg und heute, Verlag K.F.Köhler, Leipzig 1923, S. 83ff. Влітку 1915 року Флек перейшов до Австро-Угорської армії як офіцер зв'язку.Epkenhaus, Groß, Pöhlmann, Stachelbeck (Hrsg.) Geheimdienst und Propaganda im 1. Weltkrieg (1914-1918) De Gruyter Verlag Oldenburg, 2019 Його попередню сферу відповідальності перейняв Фрідріх Гемпп, який потім взяв на себе командування IIIb у всьому російському секторі та командування офіцерами розвідки, розміщеними там у чотирьох армійських корпусах. 22 березня 1916 року його було підвищено до майора, а для виконання обов'язків офіцера зв'язку між двома арміями в червні 1916 року його призначили 1-м офіцером Генштабу (начальником оперативного відділу) 1-го армійського корпусу. Звідти, 22 березня 1917 року, його перевели офіцером до Прусського військового міністерства, де він залишався до кінця війни.

Вольфганга Флека було прийнято до рейхсверу в 1919 році, де він обіймав посаду начальника штабу в Імперському військовому міністерстві. 18 грудня 1920 року його було підвищено до оберстлейтенанта, і він залишався на цій посаді до 31 березня 1923 року. 1 квітня 1923 року він прийняв командування 3-м батальйоном 7-го (прусського) піхотного полку в Гіршберзі. Два роки по тому, 1 січня 1925 року, він став начальником штабу 5-ї дивізії в Штутгарті. Невдовзі після цього, 1 квітня 1925 року, його було підвищено до оберста. З 1 лютого 1928 року по 31 січня 1929 року Флек служив командиром 9-го (Прусського) піхотного полку в Потсдамі. Одночасно підвищений до генерал-майора, він був призначений командиром піхоти 3-го військового округу 1 лютого 1929 року. На цій посаді він став генерал-лейтенантом 1 березня 1930 року, а 1 травня 1931 року — командиром 6-ї дивізії в Мюнстері. На цій посаді Флек також командував 6-м військовим округом.

Після того, як націонал-соціалісти зприйшли до влади на початку 1933 року, так званий путч Рема 1934 року призвів до страти двох генералів за нібито державну зраду. Коли військовий міністр Вернер фон Бломберг не повідомив інших генералів про передісторію ситуації, Флек втратив довіру до керівництва рейхсверу та подав заяву про відставку. Він написав Бломбергу: «[…] у Прусській армії не було прийнято, щоб міністр Вермахту брехав командирам своїх військових округів […]».H. F. Berndorff: General zwischen Ost und West. Hamburg 1953, S. 312. Одночасно з підвищенням до генерала піхоти, Флек був звільнений з дійсної служби та вийшов у відставку 30 вересня 1934 року. Він також отримав дозвіл носити форму 9-го (прусського) піхотного полку.

Нагороди

Столітня медаль Залізний хрест 2-го і 1-го класуReichswehrministerium (Hrsg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres. Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1930, S. 107. Військовий хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург) 2-го і 1-го класу Почесний хрест (Ройсс) 2-го класу з мечами Почесний хрест (Шварцбург) 3-го класу Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Почесний хрест ветерана війни з мечами

Примітки

Література

Dermot Bradley (Hrsg.): Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 4: Fleck–Gyldenfeldt. Biblio Verlag, Osnabrück 1996, ISBN 3-7648-2488-3, S. 5–6. Hilmar-Detlef Brückner: Die Nachrichtenoffiziere der Sektion III b des Großen Generalstabes der Preußischen Armee 1906-1918. In: Jürgen W. Schmidt: Geheimdienst, Militär und Politik in Deutschland. Ludwigsfelder Verlagshaus 2008. Epkenhaus, Groß, Pöhlmann, Stachelbeck (Hrsg.): Geheimdienst und Propaganda im 1. Weltkrieg (1914-1918). De Gruyter, Oldenburg 2019. Klaus Walter Frey: Oberst Walter Nicolai. Chef des deutschen militärischen Nachrichtendienst III b im Großen Generalstab (1913-1918). In: Jürgen W. Schmidt: Geheimdienst, Militär und Politik in Deutschland. Ludwigsfelder Verlagshaus 2008.