Регла́мент про управлі́ння Енергети́чним Сою́зом та клімати́чні ді́ї — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який встановлює систему управління для ЄС. Він має на меті забезпечити основу для додаткових та узгоджених заходів для досягнення цілей кліматичної та енергетичної політики ЄС на 2030 рік і надалі. Система включає зобов'язання держав-членів щодо співпраці, планування та звітності, а також покладає повноваження та відповідальність на Європейську комісію щодо моніторингу та оцінки.

Держави-члени ЄС повинні розробляти довгострокові стратегії кожні десять років, що охоплюють щонайменше 30 років; перші стратегії охоплюють період 2021–2050 років. У скоординованих національних планах у сфері енергетики та клімату (NECP), які також мають десятирічний горизонт, держави-члени визначають свої цілі та заходи щодо декарбонізації, енергоефективності, енергетичної безпеки, внутрішнього енергетичного ринку та відновлюваної енергії. Перші з цих планів були подані Комісії у 2019 році на період 2021–2030 років. Комісія переглядає плани, також з точки зору досягнення загальноєвропейських цілей. Вона може надавати рекомендації державам-членам, зокрема у випадках недостатньої амбіційності.

Цей регламент регулює дворічну звітність держав-членів перед Комісією про прогрес, досягнутий у виконанні їхніх планів, а також моніторинг та оцінку звітів Комісією.

Передумови та походження Стаття 194 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) передбачає, що держави-члени ЄС самі визначають джерела енергії та структуру енергопостачання. Компетенція ЄС обмежена: він полягає у зусиллях щодо забезпечення безпеки енергетичного ринку та безпеки постачання, енергоефективності та енергозбереження, сприяння використанню відновлюваних джерел енергії та взаємопов'язаності мереж. Однак рішення щодо цілей , які є обов'язковими для окремих держав-членів, повинні прийматися одноголосно в Раді ЄС.Стаття 194 ДФЄС Лише інші елементи енергетичної та кліматичної політики, що ґрунтуються на статті 192 ДФЄС, можуть бути предметом рішень більшості.Стаття 192 ДФЄС На цьому тлі Європейський Союз стикається з проблемою того, як максимально забезпечити виконання зобов'язань та цілей ЄС, таких як ті, що випливають з Паризької угоди.

Цей регламент було представлено у листопаді 2016 року як ключовий інструмент пакету «Чиста енергія для всіх європейців», також відомого як «Зимовий пакет». У 2018 році тристоронні переговори між Комісією, Парламентом та Радою щодо цього пакету були завершені. Регламент щодо управління набув чинності як прямо застосовний закон у всіх державах-членах 24 грудня 2018 року, а всі правові акти Зимового пакету набули чинності до кінця 2019 року.

Регламент про управління значною мірою інтегрує управління енергетичною та кліматичною політикою ЄС в єдиний правовий акт; Система торгівлі викидами ЄС виключена. Він замінив Регламент (ЄУ) № 525/2013 у 2020 році, який раніше регулював моніторинг та звітність про викиди парникових газів.

З прийняттям Регламенту про імплементацію Європейського кліматичного права від 30 червня 2021 року мету нейтральності викидів парникових газів до 2050 року було включено до Регламенту про управління; її необхідно враховувати в майбутніх планах та звітах. Визначення, що міститься в Регламенті про управління, яке все ще визначає цільове скорочення викидів на 40% до 2030 року, не було скориговано до 55%; однак нова ціль на 2030 рік випливає з пункту 26 Регламенту про клімат.

Довгострокові стратегії Держави-члени зобов'язані подавати та публікувати довгострокову стратегію кожні десять років, що охоплює період 30 років. Вперше це було зроблено 1 січня 2020 року на період 2021–2050 років. За необхідності стратегії мають бути оновлені через п'ять років. , Kapitel 3: „Langfrist-Strategien“ und Anhang IV Довгостроковою стратегією Німеччини є .

Ці стратегії спрямовані на очікуваний прогрес у декарбонізації економіки, скороченні викидів та розширенні поглиначів вуглецю, як для окремих секторів, так і загалом. Вони також враховують соціально-економічні наслідки декарбонізації та її зв'язок з іншими національними планами та цілями.

Регламент забезпечує основу для структури довгострокових стратегій, але не визначає національні рівні амбіцій.

Інтегровані національні плани енергетики та клімату Національні плани розвитку енергетики та клімату (НПЕК) вважаються ключовим інструментом системи управління Європейського Союзу. Держави-члени повинні складати плани розвитку енергетики та клімату кожні десять років, що охоплюють десятирічний горизонт та відповідають довгостроковим стратегіям. Роблячи це, держави повинні вести діалог з урядовими та неурядовими суб'єктами у своїй країні та надавати громадськості можливість брати участь у розробці планів. Під час підготовки планів необхідно консультуватися з сусідніми державами-членами. Проекти кліматичних планів повинні бути подані до Комісії за два роки до початку терміну їхньої дії. Комісія може видавати рекомендації щодо планів, які держави-члени повинні враховувати в остаточній версії. Якщо вони відхиляються від рекомендацій, вони повинні обґрунтувати свої дії. Цей механізм усунення «прогалин в амбіціях» є частиною так званого механізму заповнення прогалин системи управління.

Плани на період 2021–2030 років були подані наприкінці 2019 року. У середині 2024 року та кожні десять років після цього штати повинні оновлювати свої плани, подані на відповідне десятиліття.

Регламент забезпечує структурну основу для змісту НПЕК, яка базується на п'яти стратегічних вимірах Енергетичного союзу:

Декарбонізація: плани повинні включати цілі та зобов'язання, зокрема обмеження викидів парникових газів згідно з Регламентом про розподіл зусиль та викидів від землекористування. Держави-члени повинні планувати свій внесок у розвиток відновлюваної енергетики. Енергоефективність: плани повинні включати внески у досягнення цільових показників ЄС щодо ефективності та економію, якої буде досягнуто в кінцевому споживанні енергії. Крім того, необхідно включати цілі щодо реконструкції існуючих будівель. Безпека енергопостачання: плани повинні включати цілі щодо диверсифікації, гнучкості та підвищення стійкості до проблем з енергопостачанням. Внутрішній енергетичний ринок: Серед іншого, плани стосуються бажаної взаємопов'язаності національних електромереж та централізованих вимог до інфраструктури електро- та газопроводів. Дослідження, інновації та конкурентоспроможність: плани повинні включати, серед іншого, цілі та принципи фінансування.

Крім того, держави повинні оцінити, скільки домогосподарств постраждали від енергетичної бідності, і, якщо ця кількість значна, вжити заходів для боротьби з нею.

Регламент встановлює процедури визначення внеску держав-членів до досягнення європейських цілей у сферах відновлюваної енергії та енергоефективності. Однак у цих сферах існує лише загальноєвропейська ціль, але немає обов'язкових національних цілей, встановлених правилами ЄС; держави-члени ЄС фактично роблять добровільні національні внески до досягнення цілей ЄС. Щодо безпеки постачання, то загальної загальноєвропейської цілі не існує.

Звітування та моніторинг прогресу Держави-члени повинні кожні два роки, у різні дати, подавати Комісії звіти про хід виконання своїх планів у сфері енергетики та клімату.

Інтегровані національні звіти про прогрес у сфері енергетики та клімату повинні містити інформацію з наступних пунктів до 15 березня кожного року, починаючи з 2023 року:

національні заходи щодо захисту клімату Прогнози викидів Частки відновлюваних джерел енергії та енергетичне використання біомаси Енергоефективність, включаючи споживання первинної та кінцевої енергії, та реконструкцію існуючих будівель Цілі та заходи щодо безпеки енергопостачання, включаючи його диверсифікацію Внутрішній енергетичний ринок, включаючи цільовий рівень взаємоз’єднання електромереж та ключових інфраструктурних проектів Енергетична бідність Дослідження, інновації та конкурентоспроможність

Також існують дворічні зобов'язання щодо звітності щодо

Плани та стратегії адаптації до глобального потепління використання коштів від аукціонів у рамках Системи торгівлі викидами ЄС фінансова підтримка країн, що розвиваються

Крім того, держави-члени повинні подавати різноманітну інформацію у щорічних звітах. До них належать, серед іншого, їхні попередні та остаточні , дотримання їхніх зобов'язань щодо землекористування або звіти про запаси нафти.

Кожні два роки Європейська Комісія оцінює прогрес, досягнутий у напрямку створення Енергетичного союзу, зокрема щодо використання відновлюваних джерел енергії, енергоефективності та внутрішнього енергетичного ринку, а також вплив заходів, що містяться в національних енергетичних та кліматичних планах, на енергетичну та кліматичну політику ЄС.Регламент (ЄС) 2018/1999, Розділ 5: «Підсумкова оцінка прогресу та політичних заходів, спрямованих на досягнення цілей Союзу — Моніторинг з боку Комісії»

Якщо вона дійде висновку, що розвиток подій у державі-члені несумісний з цілями Енергетичного союзу, тобто що існує «розрив у впровадженні» , вона видає рекомендації. Вона також може – якщо цільових показників та внесків разом недостатньо для досягнення цільових показників на рівні ЄС – сприяти вживанню заходів на рівні Союзу. Якщо ЄС в цілому не досягає своїх цільових показників щодо відновлюваної енергетики, усі країни, які не досягли своїх цільових показників у певні роки, повинні усунути розрив за допомогою додаткових заходів. Підходи до усунення розриву у впровадженні є другою частиною механізму заповнення розривів системи управління.

Буде створено механізм фінансування для сприяння розвитку відновлюваної енергетики.Регламент (ЄС) 2018/1999, Розділ 6: «Система Союзу та національні схеми викидів парникових газів та їх видалення поглиначами»

Щороку до 31 жовтня Комісія повинна звітувати перед Європейським парламентом та Радою про стан Енергетичного Союзу.

Інвентаризація парникових газів Регламент також містить положення щодо інвентаризації парникових газів Європейського Союзу та інвентаризації окремих держав-членів: Комісія встановлює вказівки щодо подання інвентаризацій та переглядає національні інвентаризації.

ЄС та його держав-членів, які вони зобов'язуються сплачувати згідно з Паризькою угодою, реєструються в загальноєвропейському та національному реєстрі.

Оцінка системи управління Згідно з аналізом, проведеним Ariadne, система управління, встановлена регламентом, успішно пов'язує енергетичну та кліматичну політику, як того вимагає зобов'язання Європейського Союзу за Паризькою угодою . Однак система вважається досить «м'якою», хоча й містить суворіші елементи, ніж замінений Регламент (ЄУ) № 525/2013, особливо у сфері відновлюваної енергетики. Важливі процедурні правила існують, але положення щодо забезпечення дотримання є недостатньо розвиненими. Лише порушення зобов'язань щодо планування та звітності може призвести до провадження про порушення, а не недостатній рівень амбіцій. ЄС не має компетенції визначати енергетичний баланс окремих держав-членів; держави-члени зберігають значну свободу дій у своїх довгострокових стратегіях та національних планах у сфері енергетики та клімату. Тому успіх регламенту значною мірою залежить від волі держав-членів. Виникає сумнів, чи є достатніми механізми управління в політизованій енергетичній політиці, яка характеризується контрастом між Вишеградською групою, яка більше орієнтована на безпеку постачання, та державами Північної та Західної Європи, які більше орієнтовані на сталий розвиток.