Неомамелюцька архітектура або архітектура відродження мамлюків — це архітектурний стиль,популярний переважно в Єгипті наприкінці 19 століття та на початку 20 століття.Він поєднував принципи сучасної європейської архітектури того часу зі стилістичними елементами історичної мамлюцької архітектури Єгипту.Його використовували в дизайні різних урядових будівель,мечетей та житлових будинків цієї епохи.

Історична довідка Історичний мамлюцький архітектурний стиль розвивався за часів Мамлюцького султанату з 1250 по 1517 рік.Після завоювання султанату Османською імперією в 1517 році традиційний мамлюцький стиль продовжував використовуватися в Каїрі,хоча його часто певною мірою поєднували з османськими архітектурними елементами.

Ідея неомамелюцького стилю будівництва розглядалася на початку 19 століття після вторгнення Наполеона,яке принесло із собою систематичну документацію єгипетських історичних пам'яток (пізніше опубліковану як « Опис Єгипту»). Мухаммед Алі,новий правитель Єгипту ( r.1805–1848 ),який отримав автономію від Османської імперії,найняв французького архітектора Паскаля Коста своїм головним інженером з 1818 по 1827 рік і доручив йому спроектувати нову мечеть у Цитаделі Каїра. Косте запропонував неомамелюцький дизайн мечеті,що є найдавнішим задокументованим прикладом цієї ідеї. Він вважав,що це буде доречний «національний стиль» для Єгипту,але Мухаммед Алі не прийняв цей дизайн.Після відходу Коста мечеть була завершена іншим архітектором в османському стилі з європейськими впливами.

Новий стиль мамлюцького відродження зрештою увійшов у моду наприкінці 19 століття і був переважно помітним між 1870 і 1930 роками. Це збіглося з періодом значних політичних та соціальних змін у Єгипті,включаючи встановлення британського правління з 1882 року. До його появи призвели кілька факторів.Ймовірно,частково це була реакція на багатовікове османське правління та на зростання європейського впливу в Єгипті на той час. Це також було непрямим вираженням зачатків сучасного єгипетського націоналізму, спричиненого політичними подіями 19 століття,протягом яких Мухаммед Алі та його династичні наступники прагнули встановити фактичну незалежність Єгипту від Османської імперії. Мухаммед Алі раніше докладав зусиль,щоб відірватися від мамлюцького минулого Єгипту,і свідомо обрав наслідування османської архітектури – як класичного періоду,так і пізнішого барокового періоду – замість мамлюцької архітектури для своїх будівельних проектів (таких як його мечеть у Цитаделі).Однак його пізніші наступники,які ще більше просували єгипетську незалежність,відійшли від османського стилю. Мамлюцький султанат був періодом політичного домінування та процвітання в історії Єгипту та навколишнього регіону,тому його архітектурний стиль був логічним вибором для відродження в цьому контексті. Іншим фактором було усвідомлення як місцевими єгиптянами,так і новими європейськими поселенцями того,що традиційний мамлюцький стиль будівництва та пов'язана з ним майстерність зникають і тому потребують збереження. Європейці тієї епохи також цікавилися історицистськими стилями в мистецтві та архітектурі,включаючи неофараонський та ісламський або орієнталістський стилі;відповідно,нові європейські прибульці знаходили натхнення у великій кількості середньовічних ісламських (мамлюцьких) будівель,що досі стоять в Єгипті. Цій тенденції,у свою чергу,посприяло створення Комітету з охорони пам'яток арабського мистецтва (зазвичай його називають Комітет ),органу,який очолив документування,збереження та реставрацію спадщини ісламської епохи Єгипту,що сприяло подальшому відродженню стилю мамлюків.

Неомамелюцький стиль,що виник наприкінці 19 століття, був частково започаткований єгипетським архітектором Хусейном Фахмі-пашею,якому принцеса Хошіяр доручила спроектувати мечеть аль-Ріфаї у 1869 році (хоча завершено воно було лише у 1911 році).Кажуть,що принцеса спеціально просила,щоб нову мечеть було збудовано у стилі мамлюцького відродження. Він швидко став національним стилем ,який асоціювався з будівельними проектами королівської родини. У той час його зазвичай називали «арабським стилем». Серед архітекторів,які будували в цьому стилі,були як європейці,так і місцеві єгиптяни.

Будівельна діяльність у цьому стилі частково сприяла єгипетському Міністерству вакуфів (релігійних пожертвувань).Будівельні та реставраційні проекти міністерства були особливо численними з 1884 по 1913 рік,коли воно мало змогу діяти незалежно від британської колоніальної адміністрації, і особливо за часів правління Аббаса Хілмі ( r. 1892–1914 ).Звіт єгипетського архітектора Сабера Сабрі,який був головним інженером міністерства з 1892 по 1906 рік,вказує на те,що більшість нових будівель за часів його перебування на посаді були побудовані в неомамелюцькому стилі.

Характеристики

Історична мамлюцька архітектура характеризувалася креативними плануваннями поверхів,які адаптувалися до місцевого міського середовища,водночас прагнучи візуально домінувати над ним.Вона мала високі вхідні портали, мінарети та куполи,з оздобленням,що складалося з витонченого різьблення по каменю та поліхромного кам'яного оздоблення,особливо в аблаку.

Неомамелюцький стиль поєднував сучасні західноєвропейські архітектурні ідеї з елементами історичної мамлюцької архітектури.Здебільшого,проекти втілювали європейські архітектурні принципи,тоді як мамлюцькі елементи обмежувалися оздобленням та іноді деякими аспектами дизайну інтер'єру. Декоративні елементи оздоблення в мамлюцькому стилі,які були повторно використані в цьому контексті, ключали аблак,переплетення квіткових та геометричних мотивів,великі арабські каліграфічні написи та мукарни. Багато будівель,спроектованих у 1890-х та 1900-х роках,коли Міністерство вакуфів було найактивнішим,особливо суворі у своєму історизмі та відображають глибше розуміння історичного мамлюцького стилю порівняно з попередніми спробами відродження в ісламському або арабському стилі.

Основні приклади

Однією з найважливіших пам'яток цього стилю є вже згадана мечеть аль-Ріфаї в Каїрі...Її будівництво було замовлено у 1869 році й розпочато єгипетським архітектором Хусейном Фахмі-пашою. Зведення мечеті було перервано з 1880 до 1906 року,коли роботи відновилися під керівництвом угорсько-австрійського архітектора Макса Герца (який на той час також очолював Комітет), і було остаточно завершено у 1912 році.Фахмі, ймовірно,був знайомий з оригінальною пропозицією Паскаля Коста для мечеті Мухаммеда Алі або надихався нею,оскільки його проєкт головного фасаду мечеті аль-Ріфаї нагадує план,накреслений Костом для його нереалізованого неомамлюкського проєкту в Цитаделі.Його акцент на симетрії фасаду,ймовірно,був відображенням поваги до тогочасних академічних ідей в архітектурі. Коли Герц очолив роботу у 1906 році,він вважав, що акцент Фахмі на симетрії відхиляється від більш чистого мамлюкського стилю,проте було вже запізно вносити серйозні зміни в план,і натомість він обмежився тим,що зробив посилання на певні деталі епохи мамлюків більш виразними.

Мечеть Саїда Айша в Каїрі,спочатку названа мечеттю Авлад Інан,була збудована в її сучасному стилі з 1894 по 1896 рік.Спочатку вона розташовувалася навпроти сучасного вокзалу Рамзеса,де зараз стоїть мечеть аль-Фатх,перш ніж її перенесли в 1979 році на її нинішнє місце поблизу Цитаделі та перейменували. Вона замінила старішу мечеть і святиню,зруйновані під час вторгнення Наполеона.Її неомамелюцький стиль є роботою Комітету або Сабера Сабрі,головного інженера Міністерства вакуфів,а також члена Комітету.

Мечеть Сайїда Нафіса в Каїрі була перебудована в неомамелюцькому стилі в 1895 році після пошкодження попередньої будівлі пожежею в 1892 році. Архітектором, найімовірніше, був Сабер Сабрі,хоча сучасна будівля може включати пізніші добудови після реставрації 1972 року.

Окрім мечетей,цей стиль широко використовувався для урядових будівель та величних резиденцій єгипетської та європейської еліти. Багато багатоквартирних будинків тієї епохи також включали елементи неомамелюків у свої фасади,особливо в нових або нових передмістях Каїра,таких як Шубра,Аббазія,Гарден Сіті та Геліополіс.

Будівля Міністерства вакуфів (релігійних фондів) будувалася з 1896 по 1898 рік ,з додатковими етапами у 1911 та 1929 роках. Через ці послідовні етапи було залучено кілька архітекторів, включаючи Сабера Сабрі,Махмуда Фахмі та Маріо Россі. Як великий офісний блок із внутрішнім двором,його концепція не нагадує жодну історичну мамлюцьку будівлю.Як результат, будівля є більш інноваційною та еклектичною у своїх посиланнях на мамлюцьких попередників.

Інші приклади будівель неомамелюків включають:

Мечеть Сайїда Зайнаб у Каїрі,завершена у 1885 або 1887 році. Куббат Афандіна (Мавзолей Мухаммада Тауфіка-паші ),замовлений Аббасом Хільмі та завершений у 1894 році.Його спроектував Дімітрі Фабриціус Бей,головний архітектор хедивату на той час. Рівак аль-Аббасі,прибудова до мечеті аль-Азхар,збудована між 1894 і 1898 роками. Музей ісламського мистецтва в Каїрі,збудований у 1903 році італійським архітектором Альфонсо Манескало. Єгипетська національна бібліотека ( Дар аль-Кутуб), збудована в 1904 році за проектом Альфонсо Манескало та приєднана до Музею ісламського мистецтва. Мечеть Сайїди Сукайни (1904) з плануванням в османському стилі з неомамелюцьким оздобленням. Каїрський залізничний вокзал (нині станція Рамзеса), вперше відкритий у 1856 році,але зруйнований пожежею у 1882 році,був перебудований між 1891 і 1893 роками в неомамелюцькому стилі. Архітектором був Хусейн Фахмі-паша. Мечеть Абу аль-Аббаса аль-Мурсі в Александрії (1929–1945) роботи італійських архітекторів Еудженіо Вальціани та Маріо Россі,екстер'єр якої виконано в неомамелюцькому стилі,зокрема з натхненням від пізнього мамлюцького періоду. Мавзолей Ахмеда Хассанейна-бея на Північному кладовищі Каїра,спроектований Хассаном Фатхі в 1946 році

Посилання

Цитування

Джерела