«Умре муж велій в власяниці…» — вірш Тараса Шевченка 1860 року, написаний у С.-Петербурзі.
Написання та публікація Зберігся чистовий автограф вірша у «Більшій книжці»ІЛ, ф. 1, № 67, с. 298. Дата в автографі: «17 июня». Вірш Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 року: 17 червня 1860 року, місце написання — С.-Петербург. Первісний автограф не відомий«Умре муж велій в власяниці…» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 346; 740—742.] litopys.org.ua Процитовано 28 березня 2026.
Вперше вірш надруковано за «Більшою книжкою» в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 241).
Сюжет Вірш є сатиричним відгуком на смерть митрополита петербурзького і новгородського Григорія (Постникова Георгія Петровича), відомого своїми випадами проти освіти, науки, преси тощо. Зокрема, він домігся заборони в Петербурзі публічних лекцій професора геології В. М. Роде, оскільки, розповідаючи про утворення земної поверхні, останній не згадував про Бога-творця. З цього приводу О. І. Герцен вмістив у «Колоколе» статтю «Архипастырское рвение о мраке», в якій гостро висміяв клерикала-обскуранта (Колокол, 1858, № 17, стор. 140). Через день після повернення із заслання Шевченко був присутній на останній лекції Роде, про що залишив запис у щоденнику 29 березня 1858 року. Герцен і надалі не раз викривав обскурантизм митрополита Григорія. Зокрема, в статті «Распространение иезуитизма в Петербурге» йдеться про те, що на його вимогу було заборонено роздрібний продаж журналів (Колокол, 1858, № 22, стор. 184); вже після його смерті згадувалося про «дикое и глупое вмешательство выжившего из ума митрополита Григория» (Колокол, 1860, № 82, стор. 682). Шевченків вірш, в якому пародіюється «надгробний плач», написано в дусі сатиричних виступів курочкінської «Искры».
Примітки
Посилання «Умре муж велій в власяниці…» на порталі kobzar.ua