Політика Європейського Союзу щодо людей з інвалідністю гарантує відповідальність урядів за всіх людей з інвалідністю у всіх 27 державах-членах ЄС. Ця політика діє в рамках принципу субсидіарності: якщо можливо, слід покращувати на національному рівні, хоча в принципі ЄС утримуватиметься від встановлення суворо обов'язкових законів у цій сфері. Завдяки спільній діяльності Ради Європи та ООН політика ЄС щодо людей з інвалідністю діє в багатьох державах-членах ЄС протягом багатьох років.

Передісторія Під час Першої світової війни система захисту осіб з інвалідністю у Європі поширювалася лише на ветеранів війни та солдатів, виходячи з концепції, що люди мають право на цей захист, коли вони пожертвували собою заради своєї країни. Цей принцип також називають обов'язком «послуга за послугу», оскільки солдати повинні отримувати щось в обмін на свою службу.

Після Другої світової війни ставлення до інвалідності змінилося, частково через мільйони людей, які отримали поранення внаслідок неї. Крім того, у повоєнний період по всій Європі існував високий рівень безробіття серед людей з інвалідністю. Тому після 1945 року європейські держави відреагували на цю ситуацію, спочатку змушуючи роботодавців наймати ветеранів з інвалідністю, а пізніше цю політику поширили на цивільних осіб з інвалідністю.

Європейське законодавство для людей з інвалідністю З початку існування Європейської Спільноти (ЄС) процес законодавства в рамках союзу підпорядковувався конвенціям та деклараціям Організації Об'єднаних Націй. Зрештою, ЄС прийняло власні закони щодо людей з інвалідністю, перш ніж перейти до Європейського Союзу (ЄС) на початку 1990-х років. Нижче наведено хронологію законодавства щодо людей з інвалідністю, встановленого ЄС або через органи-попередники, розділену на два періоди: з 1945 по 1992 рік та з 1992 року дотепер. Перший період гарантував широкі права як людям з інвалідністю, так і людям без інвалідності. З початку 1990-х р. набули чинності різні договори та політики, які були спеціально зосереджені на посиленні прав людей з інвалідністю.

1945-1992

Європейська конвенція з прав людини 1953 року: люди з інвалідністю прямо не згадуються у статтях. Ця Конвенція захищає права людини окремих осіб і, таким чином, неявно включає людей з інвалідністю. Однак, протягом наступних років з моменту створення конвенції в 1959 році, запити та заяви, подані людьми з інвалідністю до Суду з прав людини та до Європейської комісії, змінили підхід до інвалідності згідно з конвенцією; Римський договір Європейських Спільнот 1957 року: Рада залишає за собою право боротися з дискримінацією, зокрема, за ознакою інвалідності, віку чи статі. Статті договору вказують на те, що люди рівні та мають однакові права, але також заслуговують на рівну оплату за рівну працю; Резолюція Ради Європейських Спільнот (Ради Міністрів) від 27 червня 1974 року: про запровадження першої Програми дій Спільноти з професійної реабілітації осіб з інвалідністю; Резолюція Ради Європейських Спільнот від 27 червня 1974 року: про встановлення Спільної програми діяльності Співтовариств, зосередженої на професійній та соціальній реінтеграції людей з інвалідністю; Резолюція Ради Європейських Спільнот від 21 грудня 1981 року: зосереджена на соціальній інтеграції осіб з інвалідністю на рівні громади; Рекомендація щодо працевлаштування людей з інвалідністю в громаді від 24 липня 1986 року: цю рекомендацію було прийнято Радою Європейських Спільнот. Рекомендація була присвячена професійній кар'єрі людей з інвалідністю, зосереджуючись на створенні нових робочих місць. Ще однією темою було захищене працевлаштування. Було рекомендовано, щоб кожна країна переглянула ситуацію в галузі захищеного працевлаштування та захищеної діяльності, а також підготувала вдосконалення на майбутнє. Також було вирішено надати пріоритет покращенню можливостей навчання людей з інвалідністю та їх підготовці до активного професійного життя. Рада спрямувала стимули для роботодавців для фінансування спеціальних витрат, що виникають у зв'язку з працевлаштуванням працівників з інвалідністю; Європейська соціальна хартія [ дата] відсутнє ] : надає право отримувати допомогу від служб соціального забезпечення та надає як медичну, так і соціальну допомогу тим, хто її потребує. Крім того, люди з психічними або фізичними вадами мають право на регульоване соціальне переселення, професійне навчання та реабілітацію. Хартія визначає, що ці люди повинні бути належним чином працевлаштовані на ринку праці, а також що слід вжити певних заходів для заохочення працівників до працевлаштування людей з інвалідністю;

1992-дотепер Маастрихтський договір офіційно заснував Європейський Союз у 1992 році як правонаступника Європейських Спільнот.

Амстердамський договір 1997 року був першим договором, у якому ЄС безпосередньо розглядав питання інвалідності . Він наклав зобов'язання протидіяти дискримінації щодо осіб з інвалідністю. Після підписання Амстердамського договору масштаби ініціатив, здійснених Союзом щодо проведення узгодженої політики щодо людей з інвалідністю, значно розширилися; Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року була прийнята, а пізніше включена до Лісабонського договору. Ця хартія уточнює, що всі люди рівні, і, серед іншого, забороняє дискримінацію за ознакою інвалідності, а також визнає та поважає права осіб з інвалідністю використовувати засоби, призначені для забезпечення їхньої незалежності, соціальної та професійної інтеграції, а також участі в суспільному житті; Лісабонський договір створив Європейський Союз, який функціонував як повноцінна міжнародна організація з правосуб'єктністю, а також надав державам-членам інструменти та механізми для спільної роботи над політикою, такою як політика щодо людей з інвалідністю. Однак, співпраця та інституційні рамки, які були ефективними для функціонування всього ЄС у багатьох різних сферах політики, були не такими ефективними для 27 держав-членів. Це призвело до проблем із виконанням зобов'язань законодавства ЄС на однаковому рівні в кожній державі. Договір містить низку положень щодо становища людей з інвалідністю, таких як пункт про недискримінацію у сфері інвалідності на кожному рівні. Було започатковано між державами у сферах зайнятості, охорони здоров'я, освіти, навчання та соціального захисту; Європейська стратегія щодо інвалідності 2010-2020 років – продовження попередньої Стратегії на період 2004–2010 років, яка визначає 8 пріоритетних сфер діяльності: Доступність – адаптація послуг і товарів до потреб людей з інвалідністю; Участь – забезпечення того, щоб люди з інвалідністю користувалися всіма перевагами та правами, що належать їм завдяки громадянству ЄС, гарантованими правовими документами, договорами та іншими документами; Рівність – початок рівних можливостей та боротьба з дискримінацією, Працевлаштування – збільшення частки людей з інвалідністю, які працюють на ринку праці; Освіта, навчання – дії, спрямовані на сприяння освіті та навчання протягом усього життя для молодих людей з інвалідністю, забезпечення рівного доступу до освіти, що призводить до повноцінної участі в суспільстві та загального підвищення якості життя; Соціальний захист – боротьба з бідністю, маргіналізацією та сприяння гідним умовам життя; Охорона здоров'я – рівний доступ до медичних послуг; Зовнішня діяльність – просування прав людей з інвалідністю серед країн, що розширюються, та створення міжнародних програм щодо інвалідності; Прийняття Директиви про вимоги до доступності продуктів і послуг у 2019 році започатковує наступний етап розвитку доступності.

Європейський рік людей з інвалідністю ЄС проголосив 2003 рік Європейським роком людей з інвалідністю. Після успіху цієї ініціативи Європейська комісія представила документ «Рівні можливості для людей з інвалідністю: Європейський план дій на 2004–2010 роки». Його метою було розроблення стійкого та дієвого підходу до вирішення питань, що стосуються людей з інвалідністю в розширеній Європі, а також визначення та захист їхніх прав.

Примітки