Ендокри́нна систе́ма — сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони (речовини з високою біологічною активністю, що регулюють ріст і діяльність клітин різноманітних тканин). Ендокринна система разом з нервовою системою регулює і координує важливі функції організму людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.

На відміну від залоз зовнішньої секреції, у складі ендокринних залоз відсутні вивідні протоки, вони мають добре розвинуту судинну сітку, особливо мікроциркуляторне русло, в яке виділяють свій секрет. Клітини ендокринних органів утворюють характерні скупчення у вигляді фолікулів чи трабекул. Ендокриноцити характеризуються високою секреторною активністю і значним розвитком синтетичного апарату. Їх цитоплазма містить специфічні гранули, в яких нагромаджуються біологічно активні речовини.

Ендокринологія вивчає ендокринні залози, гормональні речовини, що виробляються цими залозами, ї їх фізіологічну дію, а також захворювання, спричинені порушеннями їхньої функції.

Історія досліджень У 1849 році німецький фізіолог Арнольд Бертольд провів кілька експериментів на каплунах (кастрованих півнях), щоб довести, що пересадка яєчок неушкодженого птаха в черевця каплунів може відновити нормальні характеристики чоловічих статевих гормонів.

У 1889 році французький лікар Браун-Секар ввів собі препарат, що складався з крові з вен яєчок, сперми та екстрактів яєчок собаки, морської свинки або кролика, і повідомив про покращення сили, витривалості та концентрації. Він, ймовірно, був першою людиною, яка застосувала ідеї ендокринної замісної терапії.

Хірург Віктор Горслі вперше помітив, що препарування щитовидної залози у мавпи призводить до появи симптомів мікседеми. Пізніше він запропонував трансплантацію щитовидної залози вівці людям для покращення клінічних результатів.

У 1902 році Вільям Бейлісс та Ернест Старлінг виявили, що у відповідь на надходження кислої рідини зі шлунка до кишечника, білок секретин, продукт внутрішньої секреції, виділяється в кров з ендокринних клітин дванадцятипалої кишки. Також вони виявили, що секретин стимулює секрецію бікарбонату підшлунковою залозою, який нейтралізує кислу рідину в кишечнику. У 1905 році Ернест Старлінг вперше ввів термін «гормон», і секретин став першим описаним гормоном.

Функції ендокринної системи

Ендокринна система бере участь в гуморальній регуляції функцій організму і координує діяльність усіх органів та систем, а також забезпечує підтримання гомеостазу організму при мінливих умовах зовнішнього середовища. Разом з нервовою та імунною системами регулює: зростання та розвиток організму; його статеве диференціювання та репродуктивну функцію; бере участь у процесах утворення, використання та збереження енергії. Разом з нервовою системою гормони беруть участь у забезпеченні емоційних реакцій та психічній діяльності людини.

Вплив на організм дитини Гормони приймають участь у реалізації генетичної програми розвитку організму, яка проявляється в фенотипічній диференціації органів і тканин.

Класифікація

В ендокринній системі розрізняють центральний і периферійний відділи, які взаємодіють між собою і утворюють єдину систему. Органи центрального відділу тісно пов'язані з органами центральної нервової системи і координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи. Органи периферійного відділу здійснюють багатоплановий вплив на організм, посилюють чи послаблюють обмінні процеси. Розрізняють також органи, які поєднують виконання ендокринної функції з екзокринною та окрему дисоційовану ендокринну систему, яка утворена великою групою ізольованих ендокриноцитів, розсіяних по органах і системах організму.

Центральні органи ендокринної системи Гіпоталамус Гіпофіз Епіфіз

Периферійні органи ендокринної системи Щитоподібна залоза Паращитоподібні залози Надниркові залози Передміхурова залоза

Органи, які виконують ендокринну і екзокринну функції Сім'яники Яєчники Підшлункова залоза Плацента Ендокринна функція плаценти полягає у забезпеченні дитячого організму необхідними білками і гормонами, такими як прогестерон, попередники естрогенів, хоріонічний гонадотропін, хоріальний соматотропін, хоріонічний тиреотропін, адренокортикотропний гормон, окситоцин, релаксин.

Дисоційована ендокринна система

Дисоційована ендокринна система — система ізольованих ендокриноцитів, які розсіяні по всьому організму.

Значна їхня кількість міститься у слизових оболонках різних органів і пов’язаних з ними залоз. Вони численні у травному тракті (гастроентеропанкреатична система). Розрізняють два види клітинних елементів дисоційованої ендокринної системи — клітини нейронального походження, що розвиваються з нейробластів нервового гребеня та клітини, які не мають нейронального походження.

Класифікація гормонів ГормонКлас хімічних сполукОсновне джерелоАміниАдреналін«Мозковий шар надниркових залозНорадреналін»ЦНС, мозковий шар надниркових залозДофамін«ЦНСМелатонін»ЕпіфізТироксин«Щитоподібна залозаТрийодтиронін»Щитоподібна залозаНевеликі пептидиВазопресин«Задня частка гіпофіза, гіпоталамусОкситоцин»ГіпофізМеланоцитостимулюючий гормон«Проміжна частка гіпофізаТиреотропін-рилізинг-гормон»Гіпоталамус, ЦНСГонадотропін-рилізінг-гормон«Гіпоталамус, ЦНССоматостатин»Гіпоталамус, ЦНС, острівці підшлункової залозиКортикотропін-рилізінг-гормон«Гіпоталамус, ЦНССоматокринін»Гіпоталамус, ЦНСАнгіотензини (А ІІ, А ІІІ)«Кров (із попередника), ЦНСБілкиІнсулін»β-клітини острівців підшлункової залозиГлюкагон«α-клітини острівців підшлункової залозиГормон росту, або соматотропін»Передня частка гіпофізаПлацентарний лактоген«ПлацентаПролактин»Передня частка гіпофізаПаратиреоїдний гормон, або паратгормон«Прищитоподібні залозиβ-ліпотропін і енкефаліни»Гіпофіз, ЦНСКальцитонін«С-клітини, щитоподібна залозаАдренокортикотропний гормон, або адренокортикотропін»Передня частка гіпофізаСекретин«Органи травленняХолецистокінін»Органи травленняГастрин«Органи травленняШлунковий інгібуючий пептид»Органи травленняГлікопротеїниФолікулостимулюючий гормон«Передня частка гіпофізаЛютеїнстимулюючий гормон»Передня частка гіпофізаХоріонічний гонадотропін«ПлацентаТиреотропний гормон»Передня частка гіпофізаСтероїдиЕстрогени (Е2, Е3)«Яєчники, плацентаПрогестерон»Жовте тіло, плацентаТестостерон«Сім'яні залозиДигідротестостерон»Чутливі до тестостерону тканиниГлюкокортикоїди«Кора надниркових залозАльдостерон»Кора надниркових залозМетаболіти холекальциферолу (вітамін D)"Печінка, нирки+

Гістогормони і біорегулятори На відміну від справжніх гормонів, що характеризуються дистантністю дії, гістогормони можуть чинити регулювальний вплив на чутливі до них клітини-мішені на місці свого утворення («ізокринна», місцева дія). Спільною ознакою біорегуляторів різного походження є їх інформаційна функція, спрямована на контроль, регулювання, модуляцію метаболічних і фізіологічних функцій чутливих біоструктур (інформони, інформофери). Найбільш вивченими є такі класи біорегуляторів: гормони(справжні); нейромедіатори та опіоїдні пептиди; фізіологічно активні ейкозаноїди; гормони та медіатори імунної системи; пептидні фактори росту (цитомедини, інтермедини); гастроінтестинальні гормони; пептиди кінінової системи; натрійуретичні пептиди серця та мозку.

Ендокринні захворювання та їх лікування

Ендокринні захворювання, або гормональні порушення — клас захворювань, які виникають у разі порушення функції залоз внутрішньої секреції. Залози можуть виділяти гормони в надлишку, що супроводжується їх гіперфункцією (понад норму). В інших випадках залози можуть виробляти мало гормонів, тоді виявляється недостатність їх в організмі — гіпофункція (менше норми). Гіпер- і гіпофункція призводять до порушення життєдіяльності організму, виникнення захворювань.

У випадках недостатності функції залоз внутрішньої секреції призначають замісну або стимулюючу гормональну терапію. Для досягнення тривалішого ефекту деякі гормональні препарати застосовують у вигляді мікрокристалічних суспензій (підшкірно або внутрішньом'язово), а також підшкірної або внутрішньом'язової підсадки сплавлений кристалів. Для гальмування розпаду гормонів в організмі вводять препарати, які інактивують ферменти, що розщеплюють гормони, і зберігають сталою ту кількість гормонів, яка утворюється в організмі. При надлишковій функції ендокринних залоз основні методи лікування полягають у хімічній (застосування хімічних препаратів) або фізичній (вплив рентгенівських променів) блокаді активності залози, у хірургічному видаленні залози (особливо при її пухлинах) тощо. Вибір методу лікування залежить від перебігу хвороби та реактивної здатності організму.

Деякі з найпоширеніших захворювань:

Цукровий діабет: спричинений низьким виробленням інсуліну підшлунковою залозою або стійкістю клітин до його дії. Гіпертиреоз: щитовидна залоза виробляє занадто багато гормонів щитовидної залози, що призводить до втрати ваги, прискореного серцебиття, пітливості та нервозності. Гіпотиреоз: щитовидна залоза не виробляє достатньо гормонів щитовидної залози, що викликає втому, запори, сухість шкіри, млявість та збільшення ваги. Гіперпаратиреоз: це зумовлено надмірним виробленням паратиреоїдного гормону паращитоподібними залозами. Гіпопаратиреоз: це пов'язано з низьким виробленням паратиреоїдного гормону паращитоподібними залозами. Надниркова недостатність: надниркова залоза виробляє дуже мало гормонів кортизолу та альдостерону. Симптоми включають нездужання, втому, зневоднення та зміни шкіри. Хвороба Кушинга: спричинена надмірною активністю надниркових залоз. Акромегалія: викликається надмірною секрецією гормону росту гіпофізом. Гіпофізарний нанізм: вироблення гормону росту гіпофізом низьке, внаслідок чого знижується темпи зростання та виникає низький зріст. Нецукровий діабет. Це пов'язано з недостатньою секрецією антидіуретичного гормону гіпофізом. Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Це пов'язано з надмірним виробленням антидіуретичного гормону. Множинна ендокринна неоплазія I та II (МЕН I та МЕН II): це генетична схильність до розвитку пухлин у різних тканинах, головним чином в ендокринних залозах. Передчасне статеве дозрівання: відбувається, коли статеві гормони вивільняються в ранньому віці.

Методи обстеження Для встановлення діагнозу проводиться клінічне обстеження, яке має схему:

1. Опитування — має на меті виявлення прямих скарг, характерних для ураження ендокринної системи, збір анамнезу хвороби та життя.

2. Антропометрія (у дітей), оцінка фізичного розвитку дитини та ступеня статевого дозрівання.

3. Огляд — звернути увагу на колір, еластичність і вологість шкіри, стан придатків шкіри, ступінь розвитку та характер розміщення підшкірної жирової клітковини, наявність екзофтальму, збільшеної щитоподібної залози тощо.

4. Пальпація щитоподібної залози, грудних залоз, яєчок, органів черевної порожнини в проекції ендокринних органів.

5. Перкусія та аускультація.

Також доцільно використовувати у діагностиці лабораторні методи дослідження:

1. Загальний аналіз крові.

2. Загальний аналіз сечі.

3. Аналіз крові на цукор

Утворення фолікулів