Орвеллівський () — неологізм, прикметник, що походить від імені англійського письменника Джорджа Орвелла. Використовується для опису ситуацій, ідей або суспільних умов, що загрожують вільному та відкритому суспільству.

Уперше цей термін використала американська письменниця Мері Маккарті у 1950 році. Поняття позначає драконівський контроль над суспільством за допомогою пропаганди, масового стеження, дезінформації та заперечення істини.

Найчастіше термін вживається стосовно подій, описаних в антиутопічному романі Орвелла «1984» (1949), де зображено тоталітарне суспільство, що маніпулює населенням. Письменник особливо переймався деградацією мови, про що писав у своєму есе 1946 року «Політика і англійська мова».

Газета «Нью-Йорк таймс» назвала «орвеллівський» найпоширенішим прикметником, похідним від імені автора. Водночас критики зазначають, що через надмірне вживання цей термін часто розуміють неправильно або використовують суперечливо.

Визначення Оксфордський словник англійської мови визначає «орвеллівський» як: «Характерний для творчості Джорджа Орвелла або такий, що нагадує її, особливо стосовно тоталітарної держави, зображеної в його антиутопічному описі майбутнього — романі «1984» (1949)».

Передісторія Джордж Орвелл — це літературний псевдонім Еріка Артура Блера. Він був плідним публіцистом, есеїстом та літературним критиком, проте основою його спадщини залишаються два антиутопічні романи: «Колгосп тварин» та «1984». Роман «1984» був написаний як застереження проти деградації мови та пропаганди, що використовується для маніпулювання масами в умовах вигаданого тоталітарного режиму.

Протягом життя Орвелл був глибоко занепокоєний крихкістю загальновизнаної реальності. Беручи участь у Громадянській війні в Іспанії як доброволець ополчення POUM, він на власні очі бачив, як республіканці звинувачували один одного у зраді та як руйнувалося їхнє спільне розуміння подій. У своєму есе 1946 року «Політика і англійська мова» Орвелл писав про спотворення мови, зокрема про використання «мертвих метафор» — термінів, які через надмірне вживання втратили свій сенс.

У романі «1984» Орвелл описав гнітюче суспільство Океанії — тоталітарної супердержави, керованої всесильною правлячою Партією. Сюжет розгортається навколо Вінстона Сміта, чия робота полягає в переписуванні історичних документів відповідно до лінії Партії, що постійно змінюється. Він починає повставати проти режиму, здійснюючи думкозлочин і вступаючи в заборонений зв'язок із колегою Джулією. Зрештою, їх заарештовує Поліція думок і катує доти, доки вони не перетворюються на слухняних громадян.

Визначним аспектом вигаданого Орвеллом антиутопічного світу є штучна мова під назвою Новомова (). Роман «1984» завершується додатком, у якому пояснюються принципи офіційної мови Партії. Розробляючи Новомову, лінгвісти Океанії прагнули створити ідеальну мову, у якій слова стандартизовані, словниковий запас обмежений, а думкозлочин стає неможливим. Вони невтомно працюють над її вдосконаленням, спрощуючи мову, щоб позбавити людей здатності висловлювати складні ідеї. Таким чином тоталітарний режим прагне зберегти абсолютну владу над населенням Океанії.

Правляча Партія контролює реальність через концепцію, названу в Новомові дводумством (), що означає здатність одночасно приймати два суперечливі твердження: «здатність вірити, що чорне — це біле, більше того, знати, що чорне — це біле, і забувати, що колись вірив у протилежне». Маніпуляція історичними фактами та колективною пам'яттю є основою політичної системи Океанії — ангсоцу (англійського соціалізму). Гасло Партії проголошує: «Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле».

Крім того, за думкозлочинами стежать за допомогою телекранів — повсюдних двосторонніх відеопристроїв, які використовуються для нагляду за населенням. Телекран також є засобом трансляції пропаганди, спрямованої на культивацію любові до лідера — Великого Брата, зокрема через щоденний ритуал Двохвилинки ненависті.

Річард Блер, син Орвелла, зауважив, що саме маніпуляція правдою є основною причиною незмінної актуальності роману. Біограф Орвелла Д. Дж. Тейлор зазначив, що читачі вважають роман особливо тривожним і правдоподібним через те, що його дія розгортається у впізнаваному Лондоні спустошеної післявоєнної Англії, попри те, що за сюжетом це 1984 рік.

Інтерпретації

Термін «орвеллівський» інтерпретують по-різному. Лора Бірс зазначає, що він стосується державного гніту та влади цензурувати ідеї та дискусії. Вона зауважила: «Орвелл мав на увазі суспільство, де людей, які висловлювалися відкрито, ув'язнювали, потенційно страчували і вони просто зникали».

Професор Майкл Шелдон прокоментував, що багато хто використовує цей термін стосовно ситуацій, коли особистість карають за непопулярні ідеї або виклик панівній думці. Він стверджує, що в романі «1984» Орвелл ілюстрував тезу: «суспільство, яке не має вільної думки, не має нічого». Письменник Клінт Сміт зосередився на таких аспектах творчості Орвелла, як «стеження, урядовий контроль, пропаганда, а також стирання, спотворення або маніпулювання правдою».

Д. Дж. Тейлор пише, що Орвелла насамперед хвилювали три проблеми: заперечення об'єктивної істини, маніпулювання мовою та розквіт суспільства тотального стеження. Він підсумував: «Для мене це і є визначенням прикметника „орвеллівський“ у XXI столітті».

Критика Сем Джордісон у газеті «The Guardian» зазначив, що термін «орвеллівський» надмірно вживається, часто сприймається неправильно та застосовується із суперечливими значеннями. Його можуть використовувати як комплімент, коли опис особи як «орвеллівської» означає, що вона на тому ж боці барикад, або ж як образу для опису чогось, що людині не подобається. Джордісон підсумував, що вживання терміну настільки поширене, що він потенційно може описувати будь-що.

Джеффрі Нунберг із «The New York Times» писав, що вживання терміну зазвичай вузько обмежується найвідомішими творами Орвелла: «Колгосп тварин», «1984» та есе «Політика і англійська мова». В останньому Орвелл зазначав, як політична мова «створена для того, щоб брехня звучала правдиво, а вбивство — поважно, і щоб надати чистому вітру вигляду солідності». Нунберг зауважив, що термін «орвеллівський» сам сприяє цьому, додаючи обговоренню певної «естетичної оціночності».

У статті для «Financial Times» Наоіз Долан зазначила, що ім'я Орвелла часто використовують неналежним чином, намагаючись знайти відповіді на сучасні теми на основі широких припущень про його погляди. Вона додала, що термін «орвеллівський» використовують для приписування йому передбачення будь-чого на вибір автора: «Орвелл-мислитель викладав свої погляди суворо та конкретно. Орвелл-постать, яку цитують інші письменники, став замінником для того, щоб цього не робити».

Девід Улін, доцент кафедри англійської філології, заявив, що «орвеллівський» став загальним терміном для позначення репресій, і відзначив іронію того, що ім'я Орвелла використовують як «риторичний інструмент саме ті люди, які мали б бути під прицілом його списа».

Використання терміну як епоніма розкритикував Стівен Пул, зауваживши, що він не пропагує бачення Орвелла в традиційному розумінні: «Це все одно, що використовувати слово „шекспірівський“ у значенні „схвалення зґвалтування, вбивства та канібалізму“ лише тому, що такі речі відбуваються в „Титі Андроніку“». Дженніфер Салаї прокоментувала, що активне вживання слова пов'язане з благородним публічним іміджем Орвелла як непохитного соціаліста, який не приставав до крайніх правих чи лівих поглядів. Біограф Орвелла Доріан Лінскі додав: «Цитувати Орвелла означало — заслужено чи ні — привласнювати частину його морального авторитету».

Вплив Газета «The New York Times» зазначила, що термін «орвеллівський» є «найбільш вживаним прикметником, похідним від імені сучасного письменника». Він зустрічається частіше, ніж такі терміни, як «кафкіанський», «гемінгвеївський», «дікенсівський» чи «мак'явеллівський».

У популярній культурі Валлійський рок-гурт Manic Street Preachers використав цей термін як назву своєї пісні «Orwellian» у 2021 році, де є рядки: «Ми живемо в орвеллівські часи» ().

Вживання терміна в українському дискурсі В українському інтелектуальному та політичному просторі епітет «орвеллівський» перетворився на універсальний код для означення загроз свободі особистості та об'єктивній істині. За визначенням історика Тімоті Ґартона Еша, цей термін маркує не лише пряме державне насильство, а й деградацію мови та підрив віри в реальні факти.

Наукова та філософська рецепція У наукових дослідженнях термін використовується для порівняльного аналізу тоталітарних моделей. Зокрема, дослідники проводять паралелі між «орвеллівським контекстом» (зокрема «думкозлочином») та іншими антиутопіями, як-от «Каллокаїн» Карін Боє. Окрему увагу приділено «орвеллівському погляду на владу», де ідеологічні доктрини ігнорують змістовну логіку, витворюючи самодостатній «орвеллівський світ». Оксана Забужко зазначає, що орвеллівські прогнози щодо маніпуляції мовою стали реальністю в пострадянському просторі.

Політичний та геополітичний контекст Аналітики використовують термін для характеристики сучасних стратегій дезінформації та інформаційних воєн. Перехід від «кафкіанського» до «орвеллівського» світу розглядається як ознака посилення тоталітарного контролю за допомогою технологій.

В офіційному дискурсі методи російської пропаганди та репресивної машини прямо називаються «орвеллівською практикою». Для опису новітніх форм маніпуляції вживаються такі терміни як «правдообман» та «орвеллівський момент» у розвитку цифрового стеження.

Культурна та естетична рефлексія Письменник Юрій Андрухович ввів у вжиток поняття «орвеллівський суспільний експеримент» для аналізу соціокультурної ситуації в найбільш радянізованих регіонах України. В естетичному плані епітет використовується для опису матеріальної культури тоталітаризму, де предмети побуту асоціюються з атмосферою стеження та самотності. У літературній критиці термін «орвеллівський герой» застосовується для опису персонажів сучасної перекладної літератури, що перебувають під постійним тиском системи.

Див. також

Примітки

Посилання