Австро-польська угода () — угода, укладена між польською шляхтою Галичини та австрійським урядом (головним чином урядом Белкреді та Таафе) у 1866—1869 роках.
Австро-угорська угода, укладена в 1867 році, передала владу в Транслейтанії угорцям, а в Цислейтанії — австрійцям. Однак обидві нації у своїх країнах становили меншість. Тому австрійцям потрібен був додатковий союзник для підтримки парламентського правління. Поляки погодилися надати їм парламентську підтримку. У 1866—1869 роках було досягнуто угоди між галицькими політиками та австрійцями.
У той час очікувалося, що союз Австрії з Францією проти Пруссії та Росії переросте у війну, яка б негайно відродила польську справу. Галицькі політики бачили майбутнє Польщі у союзі з Австрією, і це спонукало їх піти на поступки центральному уряду. Тому вони проголосували за Грудневу конституцію, хоча, як і чехи, бажали відокремлення Галичини в окрему державну одиницю за зразком Угорщини.
З іншого боку, центральний уряд скористався тим, що в Галичині існував спір між селом і маєтком щодо сервітутів, а також спір з українцями, яких уряд завжди міг використовувати політично проти польських політиків, оскільки, як майже селянська нація на той час, вони вважали поляків ворогами не лише з національних, а й передусім із соціальних причин.
Це ще більше переконало польських політиків укласти угоду, якій вони залишалися вірними до кінця життя Франца Йосифа I. Натомість їм було надано контроль над країною, а губернатором зазвичай завжди був поляк. Це призвело до полонізації адміністрації, освіти та судової системи. Польські політики з Галичини також часто служили в австрійських урядах. Див. також Галицька автономія
Література
H. Wereszycki — Historia Austrii, Wrocław 1986