Ціанорадикал — радикал з молекулярною формулою CN, яку іноді пишуть •CN. 1938 року ціанорадикал став однією з перших молекул, виявлених у міжзоряному середовищі. Його виявлення та аналіз мали значний вплив на астрохімію. Відкриття підтвердили за допомогою спектрографа Куде, що збільшило популярність цього інструмента й довіру до нього. •CN спостерігали як у дифузних хмарах, так і в щільних. Зазвичай CN виявляють в регіонах з ціанідом водню, ізоціанідом водню та , оскільки він бере участь у створенні та руйнуванні цих молекул. Має масу 26,017 г/моль.
Фізичні властивості Зв’язок у ціанорадикалі можна описати як комбінацію двох резонансних структур: структура з неспареним електроном на атомі вуглецю є меншою складовою, тоді як структура з неспареним електроном на атомі азоту є основною. Розділення зарядів в ізоціанорадикалі подібне до того, яке спостерігають у чадному газі. •CN має дипольний момент 1,45 Д й основний електронний стан 2Σ+. Правила відбору мають вигляд:
де N — кутовий момент, S — спін електрона, а = 1 — ядерний спін 14N.
Утворення й руйнування •CN
Утворення Дисоціативна рекомбінація в дифузних хмарах: HCN+ + e− → •CN + H• Фотодисоціація в щільних хмарах: HCN + hν → •CN + H•
Руйнування + •CN → HCN + H2
Виявлення •CN Спектральну лінію •CN виявили 1938 року в міжзоряному середовищі в ультрафіолетовому діапазоні, а 1940 року її ідентифікував Ендрю Мак-Келлар. Для спостереження міжзоряних ліній і ультрафіолетових спектрів •CN використовували спектрограф куде й телескоп діаметром 2,5 м. Застосування спектрографа підтвердило результати Мак-Келлара і зробило цей прилад відомим. 1970 року перехід обертального спектра •CN від J = 0 до J = 1 вперше виявили в туманності Оріона та туманності . Перше виявлення •CN у позагалактичних джерелах здійснили 1988 року в напрямках до галактики Скульптор (NGC 253), IC 342 та M82. Спостережені емісійні лінії відповідали переходам від N = 1 до N = 0 і від N = 2 до N = 1. 1991 року коливально-обертальні смуги •CN спостерігали в королівській печі в Національній сонячній обсерваторії за допомогою фур’є-спектрометра Мак-Мата. Спостережені лінії переходу 2→0 демонструють виражену надтонку структуру. 1995 року обертальний спектр поглинання •CN в основному стані спостерігали в діапазоні близько 1 ТГц, причому більшість ліній виміряли в інтервалі 560—1020 ГГц. Було виміряно чотири нові обертальні переходи: N = 8 до N = 8, J = до J = і J = до J = ; N = 7 до N = 8, J = до J = і J = до J = .
Примітки