Меток проти Міністра юстиції, рівності та правової реформи (2008 року) C-127/08 — справа права Європейського Союзу, важлива в Ірландії та Данії, щодо Директиви про права громадян та правил для громадян-мігрантів. Громадянство Європейського Союзу було встановлено статтею 20 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), а Директива про права громадян детально визначає право громадян Союзу та членів їхніх сімей вільно пересуватися та проживати на території держави-члена, консолідуючи попередні Директиви, що стосуються права пересуватися та проживати в межах ЄС.

Логічним наслідком права на вільне пересування є те, що громадяни-мігранти можуть перевезти свою сім’ю з однієї держави-члена до іншої. Заборона на це стримувала б їх від переїзду і, таким чином, обмежувала б їхнє право на вільне пересування. Однак не відразу стає зрозуміло, чи повинні громадяни-мігранти мати право ввозити свою сім’ю до держави-члена, коли члени сім’ї в’їжджають до Європейського Союзу (ЄС) вперше. Директива про громадянство 2004/38 не встановлює умови, що члени сім’ї можуть приєднатися під час першого в’їзду лише в тому випадку, якщо вони вже проживають у Європейському Союзі. Проте ірландське законодавство, що імплементує директиву, вимагало від члена сім’ї довести законне проживання в Європейському Союзі до першого в’їзду. У справі Metock було роз’яснено, що збереження такої вимоги є незаконним. Наслідком цього стало те, що в деяких державах-членах, таких як Данія, громадяни-мігранти мали більше прав на возз’єднання сім’ї, ніж власні громадяни, які не скористалися своїм правом на вільне пересування, не проживаючи в іншій державі-члені.

У справі Metock Суд остаточно постановив, що національні правила, які обумовлюють право на проживання подружжя громадян ЄС, які проживають у державі-члені, але не мають її громадянства, відповідно до Директиви про громадянство 2004/38, у залежність від попереднього законного проживання в іншій державі-члені, є незаконними. Він також виніс рішення проти національних обмежень щодо того, коли і де відбулося їхнє одруження та як громадянин країни, що не є членом ЄС, в’їхав до приймаючої держави-члена.

Блез Бахетен Меток, громадянин Камеруну, прибув до Ірландії 23 червня 2006 року та подав заяву про надання притулку. Його заяву було остаточно відхилено 28 лютого 2007 року. Ганетт Ежені Нґо Ікенґ, громадянка Камеруну, яка народилася, отримала . Вона проживала та працювала в Ірландії з кінця 2006 року. Меток та Нґо Ікенґ познайомилися в Камеруні в 1994 році та з того часу перебували у стосунках. У них було двоє дітей, одна народилася в 1998 році, а інша в 2006 році. Вони одружилися в Ірландії 12 жовтня 2006 року. 6 листопада 2006 року Меток подав заяву в Ірландії на отримання як подружжя громадянина Союзу, який працює та проживає в Ірландії. Заявку було відхилено рішенням від 28 червня 2007 року на тій підставі, що Меток не відповідав умові попереднього законного проживання в іншій державі-члені.

Меток, Нґо Ікенґ та їхні діти подали позови проти цього рішення. До них приєдналися ще троє заявників, які не є громадянами ЄС. Десять держав-членів виявили зацікавленість у справі. Суд виніс рішення на користь заявників на тій підставі, по-перше, що жодне положення Директиви про права громадян 2004/38 не обумовлює її застосування попереднім законним проживанням, а по-друге, що законодавчий орган ЄС (а не окремих держав-членів) мав компетенцію регулювати перший в'їзд до Європейського Союзу членів сім'ї громадянина Союзу, який скористався своїм правом на вільне пересування, та, до речі, зробивши коротке посилання на статтю 8 Європейської конвенції з прав людини, яка закріплює право на повагу до приватного та сімейного життя.

Це рішення фактично скасувало попередню справу Secretary of State for the Home Department v Hacene Akrich (2003) C-109/01, на яку посилався уряд Ірландії. Справа Akrich стосувалася особи, яка в'їхала до Сполученого Королівства без дозволу та двічі була депортована із Сполученого Королівства. Ця особа в'їхала до країни втретє без дозволу та одружилася з громадянином Сполученого Королівства. Невдовзі після цього його депортували до Дубліна, де працювала його дружина, і він залишався там шість місяців. Після цього він спробував повернутися до Сполученого Королівства, де його дружина влаштувала собі роботу. У справі Akrich, на відміну від пізнішої справи Metock, Європейський Суд Справедливості постановив, що національні органи влади можуть використовувати факт первісного несанкціонованого в’їзду як підставу для відмови особі у здійсненні європейських прав на проживання.

Значення Вплив справи Меток значно посилюється у справах Ейнда та Сінгха, які підтвердили, що мігранти, що повертаються, продовжують користуватися правами на возз'єднання сімей, якими вони користувалися під час проживання в іншій державі-члені. Це призвело до появи так званого згідно з яким громадянин держави-члена обходить національні обмеження щодо возз'єднання сім'ї, поселяючись в іншій державі-члені, таким чином здійснюючи своє право на вільне пересування та згодом покладаючись на своє право на возз'єднання сім'ї відповідно до Директиви про громадянство 2004/38 після повернення. Кілька держав-членів стверджували, що це є зловживанням вільним пересуванням, але у справі Akrich Суд постановив, що поселення в іншій державі-члені спеціально для отримання прав громади не є зловживанням.

Ця справа ненавмисно спричинила цілком передбачувані та прогнозовані наслідки для здатності держав-членів контролювати свої кордони. Ця справа, безперечно, сприяла зусиллям громадян країн, що не входять до ЄС, які прагнуть обійти звичайні імміграційні процедури шляхом укладення шлюбу з громадянами ЄС. Ірландські органи влади заявили, що близько половини шлюбів, укладених в Ірландії за 2,5 роки, з 2015 по 2017 рік, були фіктивними, мотивованими не коханням, а імміграційним статусом. Ірландська поліція повідомила, що з 2015 року було виявлено 400 фіктивних шлюбів.

Данія Право на неучасть Данії в Угоді про юстицію та внутрішні справи (ЮВС) надав Данії свободу проводити власну відносно сувору політику щодо надання притулку та возз'єднання сімей, зокрема, впровадження суперечливого розробленого для запобігання примусовим шлюбам, яке, тим не менш, зазнало критики з міркувань дотримання прав людини. Однак, Меток залежить від Директиви про громадянство 2004/38, яка не є частиною співпраці ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, і тому Данія зобов'язана імплементувати Меток.

Нідерланди 5 жовтня 2012 року направила до Суду чотири питання для ухвалення попереднього рішення, пов'язані з так званим «європейським маршрутом». По суті, це були:

Чи повинна Директива про громадянство 2004/38 застосовуватися аналогічно, як у справі Ейнд та Сінгх, коли громадянин держави-члена повертається після отримання послуг в іншій державі-члені у розумінні статті 56 Договору про функціонування Європейського Союзу? Якщо так, чи вимагається мінімальний період проживання в іншій державі-члені? Якщо так, то чи це все ще стосується випадків, коли проживання було періодичним, наприклад, у вихідні? За цих обставин, чи означає затримка між поверненням громадянина до його держави-члена та в'їздом громадянина країни, що не є членом ЄС, який є членом сім'ї, до держави-члена потенційно, що права члена сім'ї втратили чинність?

Див. також

Директива 2004/38/ЄС про право громадян Унії та членів їхніх сімей вільно пересуватися та проживати на території держав-членів Посвідки на проживання члена сім'ї громадянина Союзу

Примітки

Джерела

Юридичні джерела

Література

Посилання

Керівні принципи щодо права вільного пересування та проживання громадян ЄС та їхніх сімей Регламент Європейського Союзу (вільне пересування осіб) (SI 226 від 2006 року) Регламент Європейського Союзу (вільне пересування осіб) (№ 2) (SI 656 від 2006 року) Регламент Європейського Союзу (вільне пересування осіб) (з поправками) (SI 310 від 2008 року)