Série noire (Чорна смуга) — французький фільм у стилі неонуар режисера Алена Корно, випущений у 1979 році.
Це екранізація роману Джима Томпсона «Фатальна жінка». Сценарій до фільму написали Ален Корно та Жорж Перек. У фільмі Патрік Девар грає комівояжера з жалюгідним життям, який знаходить вихід шляхом вчинення злочину.
Фільм став можливим після того, як Девар погодився зіграти в ньому головну роль. Зйомки проходили інтенсивно протягом шести тижнів з обмеженим бюджетом та інноваційними техніками. Патрік Девар, глибоко відданий ролі, виклав себе на повну, показавши приголомшливу та тривожну гру. Інші помітні ролі виконали Марі Трентіньян, Міріам Буайє та Бернар Блієр. Випущений у квітні 1979 року, фільм «Série noire» отримав неоднозначні відгуки та мав скромний, а проте, враховуючи його похмурий та песимістичний тон, респектабельний прокат. Відтоді фільм став культовою класикою, який, завдяки його стилю та акторській грі, визнали одним із головних творінь французького кінематографа.
Синопсис Ексцентричний та непередбачуваний, Франк Пупар ледве зводить кінці з кінцями, займаючись торгівлею в рознос у передмісті Парижа. Змушений вести гнітюче існування у великому занедбаному будинку, де панують бруд і безлад, він мріє про інше життя. Його шлюб із дружиною Жанною поступово руйнується, а стосунки стають дедалі напруженішими.
Одного разу, розшукуючи боржника — безробітного і навпрочуд простодушного негідника, грецького іммігранта Андреаса Тікідеса, — Франк приходить до будинку літньої жінки, яка може знати його місцеперебування. Спочатку вона ставиться до нього з недовірою, але зрештою дає адресу спортзалу, де Тікідес зазвичай займається боксом. Франк користується нагодою, щоб продати жінці халат, а та натомість пропонує йому інтимну зустріч зі своєю шістнадцятирічною племінницею Моною. Коли дівчина вже готова віддатися Френку, оголившись перед ним, збентежений чоловік вирішує не користатися ситуацією і одягає дівчину. Зворушена таким проявом делікатності, Мона просить його про нову зустріч.
Після повернення додому Френк знову свариться з Жанною. Втомлена від нещасливого подружнього життя та важкого характеру чоловіка, вона вирішує піти від нього. Водночас керівник Франка, Стаплен, виявляє незаконне привласнення грошей і, щоб провчити підлеглого, здає його поліції. Проте вже наступного дня Франка відпускають, оскільки, як він дізнається згодом, Мона сплатила борг Стаплену.
Коли Франк запитує, звідки в неї ці гроші, юна дівчина розповідає, що її тітка ховає сто тисяч франків у своїй кімнаті, а на запитання Франка, як бабуся і дівчинка не бояться жити в неблагополучному районі маючи таку велику кількість грошей, вона згадує, що у скупої старої жінки є пістолет. Тоді Франк розробляє план, як вкрасти гроші, вбити тітку Мони та перекласти розслідування на якогось злодія. Для цього він зустрічається з Тікідесом, маніпулює ним і змушує його повірити в їхню дружбу під час п'янки.
Наступного вечора Франк вирушає до будинку старої разом із Тікідесом, хоча й відчуває останні докори сумління через те, що втягує того у смертельну авантюру. Наказавши Тікідесу чекати в машині, Франк жорстоко нападає на жінку і вбиває її. Перевернувши все в кімнаті жертви, він знаходить зброю та омріяні гроші. Після цього він кличе Тікідеса і вбиває його кількома пострілами. Франк інсценує все так, ніби власниця будинку застрелила грабіжника, а сама загинула, впавши зі сходів під час боротьби. Давши настанови Моні, яка була ненадовго шокована вбивством Тікідеса, Франк тікає.
Саме тоді, коли здається, що все йде добре, прихований невроз Френка загострюється і стає некерованим. Ситуацію ускладнює несподіване повернення дружини — вагітна Жанна знову сповнена ніжних почуттів до чоловіка. Водночас Стаплен, заінтригований раптовими «фінансовими успіхами» свого працівника, починає підозрювати його у злочині.
Жанна, дізнавшись про гроші, починає допитувати чоловіка і підозрювати його у вчиненні чогось жахливого. Заплутавшись у власних плутаних і неправдоподібних поясненнях, Франк у черговому нападі люті душить її. Одразу після цього з'являється Стаплен, який вдається до шантажу, намагаючись відібрати гроші. Після короткої сутички Франк змушений віддати всі вкрадені гроші. Втративши багатство та маючи на руках три вбивства, Франк обіймає Мону, яка чекала на нього навпроти будинку, і обіцяє їй почати нове життя.
Знімальна група та технічні характеристики
Назва: Série noire
Режисер: Ален Корно
Асистенти режисера: Лоран Феррьє, Паскаль Ортега, Серж Фрідман та Фредді Вонг
Сценарій: Ален Корно та Жорж Перек (за романом Джима Томпсона «A hell of a woman»)
Діалоги: Жорж Перек
Оператор: П'єр-Вільям Гленн
Монтаж: Тьєррі Дерокль
Асистенти монтажера: Крістоф Луазійон та Шанталь Елліа
Звук: Мішель Деруа та Клод Віллан
Продюсер: Моріс Бернар
Виконавчий директор: Івон Кренн
Виробничі компанії: Prospectacle та Gaumont
Дистриб'ютор: Gaumont
Бюджет: 2 мільйони франків (еквівалент 300 000 євро).
Країна виробництва: Франція
Мова: французька
Формат: кольоровий (Fujicolor) — 35 мм — 1,66:1 — монофонічний звук
Жанр: драма, неонуар
Тривалість: 116 хвилин
Дати виходу:
Франція: 25 квітня 1979 США: 25 червня 1982
Класифікація CNC: дітям до 12 років перегляд заборонено (прокатне посвідчення № 50197 від 8 листопада 1991)
Автор плаката: Рене Ферраччі (Франція)
Персонажі
Патрік Деваре: Франк Пупар Міріам Бойєр: Жанна Пупар Марі Трентіньян: Мона Бернард Блієр: Степл Жанна Ервіале: тітка Андреас Кацулас: Андреас Тікідес Чарлі Фарнел: Марсель, інспектор поліції Семюел Мекк: боксер Джек Джордан: тренер
Виробництво
Генезис та розвиток У 1978 році Ален Корно вже здобув визнання завдяки своїм повнометражним стрічкам «Поліцейський кольт 357» та «Погроза». Для свого наступного проєкту режисер прагнув зняти фільм у реалістичному дусі «Злі вулиці» Мартіна Скорсезе, не використовуючи закадрову музики, натомість з використанням тогочасних хітів, у реальних декораціях та із залученням акторів, максимально занурених у свої ролі.
Спочатку Корно мав амбітний план співпрацювати безпосередньо з письменником Джимом Томпсоном, щоб екранізувати один із його романів — «Pop. 1280», проте цей задум не був реалізований. Зрештою режисер зупинив свій вибір на іншому творі Томпсона «A Hell of a Woman», і розпочав роботу над сценарієм у співавторстві з Жоржем Переком..
Адаптація роману для великого екрана створила для Корно та Перека чимало труднощів. Співавторам довелося суттєво скоротити насичену розповідь романіста для кінематографічної обробки, а також адаптувати історію під французькі реалії та спосіб життя.
Щодо ролі Френка Пупара, Корно від самого початку прагнув, щоб її виконав Патрік Деваер, і навіть був готовий відмовитися від зйомок, якщо актор не погодиться на участь.Вони зустрілися в бістро, щоб обговорити проєкт. Деваер з ентузіазмом взявся за сценарій, отримавши три його версії, і того ж вечора зателефонував Корно, щоб підтвердити свою абсолютну зацікавленість. Насправді це був проєкт, на який актор чекав усе життя, завдяки ідеальному поєднанню жанрового та авторського кіно, а передусім через образ Френка — вразливого та емоційно нестабільного чоловіка, що був близьким самому Деваєру..
В інтерв'ю журналу «Première» під час рекламної кампанії фільму Деваер описував свого героя як хлопця, схожого на будь-кого, і водночас особливого персонажа, оскільки кожна людина по-своєму унікальна. Актор додавав: «Я часто кажу, що робити щось просто добре мені нецікаво. Я хочу робити щось геніальне. Щось таке, що не просто принесе задоволення глядачам, а приголомшить їх. Ось чого я шукаю — ошелешення. У кожного своя фішка, чи не так?».
Деваер щиро захоплювався фільмом Série noire(, оскільки в ньому автор не стає на чийсь бік: «Ми розповідаємо історію, фінал якої міг би стати заміткою у кримінальній хроніці. Це жахлива і дуже проста історія, яка може статися з кожним. Без жодних суджень. І без виправдань. Ніколи».
Протягом тижнів, що передували зйомкам, Патрік Деваер постійно обговорював майбутній фільм та свою роль як з близьким оточенням, так і з журналістами. Він був настільки одержимий фільмом та своїм персонажем, що Деваре вкрав сірий плащ з магазину Tati в Барбесі, прогулюючись знаменитим паризьким районом, думаючи, що він ідеально підійде для одягу персонажа.. Деваер настільки глибоко занурився в роль, що використовував власні внутрішні переживання для «оживлення» свого героя, розмиваючи таким чином межі між реальністю та вигадкою. Така самовіддача призвела до того, що за кілька тижнів актор втратив десять кілограмів ваги.
Роль загадкової та мовчазної Мони отримала юна Марі Трентіньян. На той момент її досвід обмежувався лише участю у стрічках своєї матері, Надін Трінтіньян, яка була супутницею Алена Корно. Дружину головного героя зіграла Міріам Буайє, з якою у Деваера були дружні стосунки; цікаво, що раніше її партнер, Джон Беррі, грав батька Деваера у фільмі «Ф… як Фербенкс».
Бернар Бліє, обраний на роль керівника Френка, висловив щире зацікавлення у співпраці з Деваєром. Останній раніше двічі знімався у фільмах сина Бліє — Бертрана, з яким Патріка пов'язувала давня дружба та схожі погляди на творчість.
У різних медіа тривалий час поширювалася інформація, ніби Ален Шаба вперше з'явився на кіноекрані саме в цьому фільмі у ролі байкера з «Hells Angels» (приблизно на 22-й хвилині стрічки). Проте сам Шаба згодом неодноразово спростовував ці твердження.
Зйомки Зйомки фільму тривали шість тижнів протягом осени 1978 року з бюджетом у 2 мільйони франків. Основними локаціями стали Сен-Мор-де-Фоссе та Кретей. Акторка Міріам Буайє згадувала, що бюджет був досить обмеженим, а знімальна група — дуже нечисленною.
Прислухаючись до зауважень Патріка Деваєра, Ален Корно відмовився від ідеї повної імпровізації, проте прагнув досягти спонтанності та ефекту «живих» ситуацій у кадрі. Режисер впровадив кілька технічних інновацій, а тому зйомки велися одночасно на дві або три камери з мінімальним використанням освітлювальних приладів. Для цього оператор П'єр-Вільям Гленн застосував кіноплівку з підвищеною світлочутливістю. Кількість дублів була мінімальною, а звук записували безпосередньо на майданчику за допомогою високочастотних бездротових мікрофонів, які актори носили на собі.
Атмосфера на знімальному майданчику була надзвичайно інтенсивною. Під час сцени, де головний герой б'ється головою об автомобіль, Патрік Деваер відмовився від послуг каскадера і справді бився об капот, не бажаючи робити багато дублів через холодну погоду. Попри особисту залежність від наркотичних речовин у той період, актор залишався повністю зосередженим і бездоганно знав текст протягом усього знімального процесу.
Деваер з великою турботою ставився до шістнадцятирічної Марі Трінтіньян, виявляючи до неї майже батьківську протекцію. Сама актриса пізніше згадувала: «У цьому фільмі в мене було відчуття, що ми всі кидалися в сцени, у стихії, як тварини… Це був жорстокий фільм. Усе було жорстоким!».
Емоційна напруга часто переплітала вимисел із реальним життям акторів:
Після важкої сцени, де герой Деваєра б'є персонажа Міріам Буайє, актор зізнався партнерці, що відчував, ніби б'є власну матір, намагаючись таким чином «звести з нею рахунки». Сцена вбивства Жанни була настільки виснажливою, що після зйомок Деваер повернувся додому в шоковому стані, кажучи друзям: «Ви усвідомлюєте, що я сьогодні вбив людину? Це не просто так — убити когось». Через глибоку повагу до Бернара Бліє Деваер спочатку не наважувався дати йому справжнього ляпаса у фінальній сцені, проте Бліє наполіг на тому, щоб удари були справжніми.
Місця зйомок Сен-Мор-де-Фоссе (94100):
- Вул. Анатоля Франса, 22 (будинок головного героя Франка Пупара. На момент зйомок будівля вже виглядала занедбаною.)
- Вул. Айлантів, 3 (магазин «Comptoir des Bonnes Affaires», де працював Франк.)
- Проспект Гамбетта, 1 (будівля поліцейського комісаріату, де Пупар провів ніч у камері.)
- Вул. Де Ляттра де Тассіньї, 19 (будинок Мони та її тітки.)
Кретей (94000):