Франкі́вський райо́н — один з районів Львівської міськради, що охоплює територію центрально-південної частини міста Львова. Місцевості з яких складається район: На байках (також Новий Світ), Богданівка (частково), Кульпарків, Кастелівка, Вулька. Створений 15 квітня 1973 року як Радянський район міста Львова. У 90-ті роки минулого століття отримав свою теперішню назву. Постійне населення станом на 1 січня 2021 року становить 156 284 людей.
Найбільші вулиці: Степана Бандери, Героїв УПА, Кульпарківська, Стрийська, Володимира Великого, Наукова, Антоновича, Коновальця, Генерала Чупринки, Княгині Ольги. На території району наявні такі відомі навчальні заклади: Національний університет «Львівська політехніка» та Національний лісотехнічний університет, Палац спорту «Україна» (вул. Мельника), спорткомплекс «Локомотив» (вул. Федьковича), Аквапарк «Пляж» (вул. Княгині Ольги).
Адреса районної адміністрації: вул. Чупринки, 85, 79052.
Назва
Франківський район Львова є одним з наймолодших у місті — як окрема адміністративна одиниця, він був створений 15 квітня 1973 року отримавши назву Радянський район міста Львова. Однак свою сучасну назву він отримав 3 лютого 1993 року, коли ВРУ своєю постановою затвердила його нову назву — Франківський район міста Львова.
Населення
Чисельність Хоча у Львові, як і в більшості великих міст, спостерігається скорочення населення, у Франківському районі є незначний позитивний приріст числа мешканців району, а впродовж восьми років демографічна ситуація покращилася майже на 10 тисяч мешканців.
Рік Кількість 2003 139 6512010148 6252011148 9542015151 100 При цьому кількість новонароджених у районі є на стабільному рівні, а кількість померлих — поступово скорочується. Себто приріст населення відбувається внаслідок переїзду з інших районів Львова. Рік Народилися Померли 2002 1334200312602004136020051287176620061344164020071257166320081330169120091304
Етнічний та мовний склад району У 2001 році у Франківському районі проживало 137 624 особи. Національний склад району був таким: НаціональністьЧастка, %українці84,9росіяни11,4поляки0,9білоруси0,5євреї0,3вірмени0,1інші0,6не вказали1,3 Розподіл національностей Франківського району за рідною мовою: НаціональністьУсього, осібЧастка, %Рідна мовасвоєї національностіукраїнськаросійськаосіб%осіб%осіб%українці116 84384,9114 28597,8 - -2 4892,1росіяни15 69311,414 48592,31 1977,6 - -поляки1 2540,962950,248638,813610,9білоруси6910,513419,415622,639957,7євреї4330,3194,410223,631171,8вірмени1790,16134,14223,57541,9німці780,11620,52937,23342,3молдовани750,12837,32634,72128,0татари710,11419,745,65374,7грузини610,02236,11219,72744,3азербайджанці570,03764,91017,51017,5інші4270,313732,110223,917039,8не вказали1 7621,3 - -90,510,1
Прізвища На основі даних з телефонного довідника, який показував власників помешкань у ЛМР (орієнтовно станом на початок 2000х років) були визначені найчисельніші та найбільш типові групи прізвищ, які мали львів'яни. +Найчисельніші групи прізвищ Франківського району ЛМРГрупа прізвищчастка, % -ов(а), -ев(а), -єв(а)14,37 -ський(а), -цький(а), -зький(а)12,37 -ук, -юк6,93 -енко, -єнко5,47 -ак, -як5,36 -ик, -ік4,95 -ко (без -е/єнко)4,78 -ин(а), -ін(а), -їн(а)До цієї групи НЕ врахована "галицька" форма, яка не має відмінювання в залежності від статі (напр. Савчин, Турчин, Мончин тощо).4,39 -ич, -іч3,87 -ий(а)3,20 -ів, -їв2,79 -ишин, -ішин, -їшинДо цієї групи НЕ враховані російські та зросійщені прізвища, які мають відмінювання в залежності від статі (напр. Грішин(а), Мішин(а) тощо).1,94
Історія
Перші поселення Території сучасного Франківського району Львова відносно пізно ввійшли до складу міста. Раніше вони були або взагалі незаселені, або ж тут були села, які згодом були приєднані до Львова. Дільниці, які розташовані між центром та залізницею були забудовані у другій половині XIX століття та у міжвоєнний період, а території від вулиці Володимира Великого та до межі міста — у другій половині XX століття. Зокрема ще у XV столітті на території сучасної обласної психіатричної лікарні розташовувався ліс. Перша згадка про приміське поселення Кульпарків датується 1426 роком. XYI століттям датується і перша згадка про село «На байках» — згодом воно дало свою назву однойменній дільниці Львова, яка постала на їх місці (сучасна вулиця Київська та прилеглі до неї).
Щоправда, саме село Кульпарків було невеликим — у 1570 році воно налічувало 12 господарств, однак тут був також млин та цегельний завод. У XVII столітті над Вулецьким потоком, притокою Полтви було закладено село Вулька — воно було розташоване в районі сучасної вулиці Сахарова, де наявні Вулецькі пагорби. У середині XVIII століття, а точніше у 1750 році у планах міста була вказана безіменна дорога, якою проходила межа між Галицьким та Краківським передмістям — сучасна вулиця Бандери. Функцію межі, однак уже між Франківським та Галицьким районами Львова ця вулиця виконує і тепер.
Початок урбаністичного освоєння Саме звідси у 1840 році почалось урбаністичне освоєння цієї території, щоправда першою назвою нової вулиці Львова був Новий Світ. Утім, більш бурхливо ця територія почала розвиватися трохи згодом. У 1861 році, після будівництва залізниці Львів — Перемишль у місцевості Богданівка було збудовано найбільший у Львові хлібзавод «Меркурій» (сучасний хлібзавод N1). У 1870—1875 році на території колишнього села Кульпарків збудовано психіатричну клініку.
Нова територія освоювалась комплексно, зокрема на перетині сучасних вулиць Бандери та Чупринки було збудовано школу святої Магдалени, яка мала неофіційну назву «Магдуся» — зараз у цьому приміщенні є одразу дві львівські школи — N3 з українською мовою викладання та N10 імені св. Марії Магдалини з польською.
Іван Левинський та забудова Кастелівки
Однак, особливо долучилися до розвитку цієї нової частини Львова видатні українські архітектори Іван Левинський та Юліан Захаревич. У 1885 році будівельна фірма Івана Левинського розпочала освоєння цих ділянок, надавши їм назву Кастелівка — тепер цю назву має вулиця, яка розташована паралельно із сучасною вулицею Сахарова. На початку XX століття будівельна фірма Івана Левинського звела тут 50 комфортабельних будинків. Не випадково, що вже за часів незалежності одній з вулиць у цьому районі Львова, яка розташована між вулицями Котляревського та Генерала Чупринки присвоїли ім'я Івана Левинського, а розташована поруч із нею невелика вулиця отримала ім'я Юліана Захарієвича.
На початку 1890-x років Іван Левинський за невелику ціну придбав величезний шмат землі, а коли почав його забудовувати модерними будівлями, ціни на нерухомість у цій частині Львова швидко пішли вгору, Кастелівка стала однією з найпрестижніших частин міста.
Утім, нова частина Львова забудовувалась не лише престижними будинками. У 1890 році на початку сучасної вулиці Степана Бандери було збудовано управління та казарми міської поліції — вже у 1919 році вони перетворились на сумнозвісну тюрму на Лонцького, де політичних в'язнів утримувала спершу польська, потім радянська, німецька та знову радянська влади.
Однією з перших культових споруд, які з'явилися в цій частині міста стала Церква святого Климентія папи, яку було споруджено у 1893–1895 роках.
Оскільки новий район користувався чималою популярністю серед жителів Львова, саме тут з'явилася одна з перших у місті трамвайних ліній. Для того, щоб забезпечити роботу нового виду транспорту, на Вульці було збудоване трамвайне депо, а за допомогою фірми «Siemens & Halske» поруч із депо була зведена перша у місті електростанція потужністю 400 кінських сил, тобто сучасних 300 кВт.
Але якщо спочатку трамвайна лінія пролягала лише вулицею Сапєги (нині Бандери), то вже у січні 1907 року трамвайне сполучення з'єднало центр міста із вулицею Крижовою (Генерала Чупринки) та 29 листопада (Коновальця) — зараз за цим маршрутом ходить трамвай N2.
Території сучасного Франківського району пов'язані з біографією як видатних українців, так і поляків. Зокрема у 1896–1902 році у будинку 14 на вулиці Крижовій (генерала Чупринки) проживав видатний український поет Іван Якович Франко, а у будинку N6 на вулиці Героїв Майдану у 1908–1914 роках був штаб Юзефа Пілсудського. Також територія сучасного Франківського району зіграла значну роль у розвиткові львівського футболу в міжвоєнний період. На місці нинішньої військової частини (за радянських часів — 7-й мотострілецький Прикарпатський полк, тепер 80-та аеромобільна бригада) у міжвоєнний час було два стадіони: футбольного клубу «Поґонь», який був чемпіоном Польщі, та ТЗР — Товариства рухомих забав.
Також ці території на околиці Львова швидко почали перетворюватися на центр вищої освіти, зокрема військової — у 1899 році на вулиці Парковій було створено Кадетський корпус, який готував молодших офіцерів для австро-угорської армії. Згодом навчальний заклад працював для потреб міжвоєнного війська польського, радянської армії, і врешті, армії незалежної України. При цьому, упродовж років у ньому мінялись як спеціальності, за якими велась підготовка, так і назва навчального закладу — тепер це Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 1874 році на сучасній вулиці Генерала Чупринки виник іще один осередок вищої освіти — Лісотехнічна школа, сучасний Національний лісотехнічний університет України.http://www.asv.gov.ua/
Міжвоєнна забудова У міжвоєнні роки продовжується забудова престижними будинками, зокрема у 1930 році до Львова було приєднано село Кульпарків, також у 30-ті роки було ліквідовано Городоцький цвинтар (тепер його територію частково займає Привокзальний ринок).
У липні 1941 року на Вулецьких пагорбах відбулась одна з найтрагічніших подій в історії німецької окупації Львова — тут було розстріляно кілька десятків професорів Львівських вищих навчальних закладів, найбільше серед них виявилося викладачів Львівської політехніки. Серед тих, хто був знищений на Вулецьких пагорбах виявився і колишній прем'єр-міністр міжвоєнної Польщі, а на той момент професор Львівської політехніки 59-річний Казимир Бартель
Забудова радянських часів Після завершення Другої світової війни якоїсь особливої цікавості до цієї частини Львова радянська влада не виявляла, тож активної житлової забудови тут не велось, так само цю частину Львова, за окремими винятками, оминула індустріалізація — як підсумок — за радянських часів тут не було значного промислового будівництва, за окремими винятками. Одним з таких винятків став зведений у 1945 році на вулиці Стрийській завод «Львівприлад», і лише у 1954 році на вулиці Тургенєва (нині Героїв УПА) з'явилося ВО «Кінескоп» (наприкінці 1990-х років припинив існування, а на його місці розташувались численні бізнес-центри та офіси), а поряд з ним: Львівський завод телеграфної апаратури. У 1956 році з'явилось і ВО «Термоприлад» .
Натомість на околиці Львова один за одним з'являлися парки. Зокрема у 1950-х роках між вулицею Чупринки, Гіпсовою та залізничною колією був закладений Кульпарківський сквер (перша назва — сквер Геологів). У 1954 році було закладено Ботанічний сад Львівського лісотехнічного університету, а у 60-роки XX століття було закладено одразу два парки: Боднарівку, який тоді отримав назву «Парк 50-річчя Жовтня» та Піскові Озера (радянська назва — Алтайські озера). Останній парк було облаштовано на місці колишніх піщаних кар'єрів, звідки й походить назва. Тоді ж на території парку утворились і два озерця, які згодом стали одним з улюблених місць відпочинку львів'ян.
Також у 50-х роках минулого століття на початку вулиці Кульпарківської відкрився кардіологічний центр. У 1952 році у Львові починається тролейбусний рух і в трамвайному депо на вулиці Городоцькій з'являється перше в місті тролейбусне депо. Утім, перша тролейбусна лінія у Франківському районі пролягла його межею — вулицею Стрийською, з'єднавши Львівський автобусний завод із центром міста.
У 1961–1962 роках на стадіоні «Сільмаш» виступала однойменна футбольна команда — саме на її базі було створено найпопулярніший львівський футбольний клуб «Карпати».