«Ґренер проти міністра освіти» (1989 року) — справа права ЄС, що стосується вільного пересування працівників у Європейському Союзі та можливості держав-членів встановлювати мовні вимоги для захисту своєї національної ідентичності та культури.
Факти Пані , , працювала на умовах тимчасового контракту викладачкою мистецтва (живопису) у Дублінському коледжі дизайну (Ірландія). Коли вона подала заявку на отримання постійної посади, їй було відмовлено. Причиною стало те, що вона не склала спеціальний іспит на знання ірландської мови (яка є першою офіційною мовою Ірландії).
За ірландським законодавством, підтверджене знання ірландської мови було обов'язковою умовою для отримання постійної посади викладача в державних професійно-технічних навчальних закладах. При цьому на практиці викладання предмета самої Ґронер (мистецтва) велося виключно англійською мовою.
Ґронер оскаржила цю вимогу до суду, стверджуючи, що вона є дискримінаційною та необґрунтовано обмежує її право на вільне пересування працівників згідно зі статтею 48 Договору про ЄЕС (нині — стаття 45 Договору про функціонування ЄС). Ірландський Високий суд звернувся із преюдиційним запитом до Суду Справедливості.
Судове рішення Суд Справедливості виніс рішення на користь Республіки Ірландія, визнавши мовні вимоги виправданими:
Значення Справа Ґронер встановила важливий прецедент у європейському праві: вона довела, що ЄС поважає культурну та мовну різноманітність своїх держав-членів. Захист національної мови (особливо міноритарної мови або такої, що потребує збереження) є легітимною суспільною метою, яка може виправдовувати певні обмеження фундаментальних економічних свобод Спільноти, за умови дотримання принципу пропорційності.
Див. також
Право Європейського Союзу
Примітки