Пода́ток на до́дану ва́ртість Європе́йського Сою́зу (або ПДВ ЄС) — податок на додану вартість на товари та послуги в межах Європейського Союзу. Інституції ЄС не стягують цей податок, проте кожна держава-член ЄС зобов'язана прийняти в національному законодавстві податок на додану вартість, який відповідає кодексу ПДВ ЄС. У різних державах-членах ЄС застосовуються різні ставки ПДВ, від 17% у Люксембурзі до 27% в Угорщині. Загальна сума ПДВ, зібрана державами-членами, використовується як частина розрахунку для визначення внеску кожної держави до бюджету Європейського Союзу.

Історія Німецький промисловець запропонував концепцію податку на додану вартість у 1918 році для заміни німецького податку з обороту, проте податок з обороту був замінений лише у 1968 році. Сучасний варіант ПДВ вперше запровадив , співдиректор французького податкового управління, який запровадив ПДВ 10 квітня 1954 року у французькій колонії Кот-д'Івуар. Оцінивши експеримент як успішний, Франція запровадила його на внутрішньому ринку у 1958 році.

Після створення Європейської економічної спільноти в 1958 році, Фінансово-податковий комітет, створений Європейською комісією в 1960 році під головуванням професора поставив своїм пріоритетним завданням усунення спотворень конкуренції, спричинених диспропорціями в національних системах непрямого оподаткування.

У звіті Ноймарка, опублікованому в 1962 році, було зроблено висновок, що французька модель ПДВ буде найпростішою та найефективнішою системою непрямого оподаткування. Це призвело до видання ЄЕС двох директив щодо ПДВ, прийнятих у квітні 1967 року, які забезпечили план запровадження ПДВ у всьому ЄЕС, після чого інші держави-члени (спочатку Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди та Західна Німеччина) запровадили ПДВ.

Перша директива стосувалася гармонізації законодавства держав-членів щодо податків з обороту. Цей акт мав замінити багаторівневу кумулятивну систему непрямого оподаткування в державах-членах ЄС шляхом спрощення розрахунку податків та нейтралізації фактора непрямого оподаткування стосовно конкуренції в ЄС.

Як це працює

Податок на додану вартість ЄС ґрунтується на «принципі місця призначення»: податок на додану вартість сплачується уряду держави, у якій проживає споживач, який купує товар. Підприємства, що продають товар, стягують ПДВ, а покупець його сплачує. Коли покупцем є підприємство, ПДВ називається «вхідним ПДВ». Коли споживач купує кінцевий товар у підприємства, податок називається «вихідним ПДВ».

Скоординоване адміністрування Податок на додану вартість, що стягується на кожному етапі ланцюга постачання, перераховується податковим органам відповідної держави-члена та є частиною доходів цієї держави. Невелика частина надходить до Європейського Союзу у формі збору («власні ресурси на основі ПДВ»).

Скоординоване адміністрування податку на додану вартість у межах зони ПДВ ЄС є важливою частиною Єдиного європейського ринку. Транскордонний ПДВ декларується так само, як і внутрішній ПДВ, що сприяє усуненню прикордонного контролю між державами-членами, заощадженню витрат та зменшенню затримок. Це також спрощує адміністративну роботу для експедиторів. Раніше, незважаючи на митний союз, різні ставки ПДВ та окремі процеси адміністрування ПДВ призводили до високого адміністративного та витратного навантаження на транскордонну торгівлю.

Для приватних осіб (не зареєстрованих платників ПДВ), які перевозять до однієї держави-члена товари, придбані під час проживання або подорожі до іншої держави-члена, ПДВ зазвичай сплачується в державі, де товари були придбані, незалежно від будь-яких відмінностей у ставках ПДВ між двома державами, а будь-який податок, що підлягає сплаті за дистанційні продажі, стягується продавцем. Однак існує ряд спеціальних положень для окремих товарів та послуг.

Директиви

Система ПДВ ЄС регулюється низкою директив Європейського Союзу.

Метою Директиви ЄС про ПДВ (Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість) є гармонізація ПДВ у межах зони ПДВ ЄС та визначає, що ставки ПДВ повинні перевищувати певну межу. Вона має кілька основних цілей:

Гармонізація законодавства про ПДВ (зміст) Гармонізація змісту та структури декларації з ПДВ Регулювання бухгалтерського обліку, забезпечення єдиної правової бази бухгалтерського обліку Надання детальних рахунків-фактур (стаття 226) та квитанцій (стаття 226b), що означає, що держави-члени мають спільну систему виставлення рахунків-фактур Регулювання кредиторської заборгованості Регулювання дебіторської заборгованості Стандартне визначення термінів національного бухгалтерського обліку та адміністрування

Директива про ПДВ опублікована всіма офіційними мовами ЄС., consolidated text: version dated 26 November 2020

Шоста директива У 1977 році Рада Європейських Спільнот прагнула гармонізувати національні системи ПДВ своїх держав-членів, видавши Шосту директиву, щоб забезпечити єдину базу оподаткування та замінити Другу директиву, оприлюднену в 1967 році.

Шоста директива визначила оподатковувану операцію в рамках схеми ПДВ ЄС як операцію, що включає постачання товарів, надання послуг та імпорт товарів.

Восьма директива Восьма директива, прийнята в 1979 році, зосереджена на гармонізації законодавства держав-членів щодо податків з обороту — положення про відшкодування податку на додану вартість платникам податків, які не мають реєстру на території країни (положення цього акта дозволяють платнику податків однієї держави-члена отримати відшкодування ПДВ в іншій державі-члені).

Підприємства можуть бути зобов'язані зареєструватися платниками ПДВ у державах-членах ЄС, відмінних від тієї, в якій вони базуються, якщо вони постачають товари поштою до цих держав на суму, що перевищує певний поріг. Підприємства, зареєстровані в одній державі-члені, але отримують поставки в іншій державі-члені, можуть мати можливість повернути ПДВ, нарахований у другій державі. Для цього підприємства мають ідентифікаційний номер платника податку на додану вартість.

Тринадцята директива Тринадцята директива про ПДВ, прийнята в 1986 році, дозволяє підприємствам, зареєстрованим за межами ЄС, відшкодовувати ПДВ за певних обставин.Directive - 86/560 - EN - EUR-Lex

Перероблена Шоста директива У 2006 році Рада прагнула вдосконалити Шосту директиву, переробивши її., preamble sections (1) and (2), published 11 December 2009, accessed 17 January 2021

Перероблена Шоста директива зберегла всі правові положення Шостої директиви, але також включила положення про ПДВ, що містяться в інших директивах, та змінила порядок тексту для кращої читабельності. Крім того, перероблена Директива кодифікувала деякі інші документи, включаючи рішення Комісії 2000 року щодо фінансування бюджету ЄС з певного відсотка від сум ПДВ, зібраних кожною державою-членом.

Критерії зловживання визначені судовою практикою Європейського Суду Справедливості, що розвивалася з 2006 року: справи щодо ПДВ проти Halifax та Університету Хаддерсфілда, а згодом проти Part Service, Ampliscientifica та Amplifin, Tanoarch, Weald Leasing та RBS Deutschland. Держави-члени ЄС зобов'язані привести свої закони та правила боротьби зі зловживаннями у відповідність до рішень ЄС, крім того, ретроактивно перекваліфікувати та переслідувати операції, які відповідають цим критеріям ЄС.

Нарахування неправомірної податкової вигоди може бути виявлено навіть за формальним застосуванням Шостої директиви та повинно ґрунтуватися на різноманітних об'єктивних факторах, які підкреслюють, що «організаційна структура та форма операцій», вільно обрані платником податків, по суті спрямовані на отримання податкової вигоди, що суперечить цілям Шостої директиви ЄС.

Така судова практика передбачає неявну судову оцінку організаційної структури, обраної підприємцями та інвесторами, що працюють у кількох державах-членах ЄС, з метою встановлення того, чи була організація належним чином впорядкована та необхідна для їхньої економічної діяльності, чи «мала на меті обмеження їхнього податкового тягаря». Це суперечить конституційному праву на свободу підприємництва.

Постачання товарів

Внутрішнє постачання Внутрішня поставка товарів — це операція, що підлягає оподаткуванню, коли товари отримуються в обмін на винагороду в межах однієї держави-члена. Потім ця держава-член стягує ПДВ з цих товарів і надає відповідний податковий кредит при їх перепродажу.

Придбання всередині Спільноти Внутрішньоєвропейське придбання товарів є оподатковуваною операцією за винагороду, що перетинає дві або більше держав-членів. Місцем постачання визначається держава-член призначення, і ПДВ зазвичай стягується за ставкою, що застосовується в державі-члені призначення; однак існують спеціальні положення для дистанційного продажу.

Механізм досягнення цього результату такий: держава-член-експортер не стягує ПДВ з продажу, але все ж надає продавцю-експортеру кредит на ПДВ, сплачений експортером за покупку (на практиці це часто означає повернення готівки) («нульова ставка»). Держава-член-імпортер «зворотно нараховує» ПДВ. Іншими словами, імпортер зобов'язаний сплатити ПДВ державі-члену-імпортеру за її ставкою. У багатьох випадках кредит за це надається негайно як вхідний ПДВ. Потім імпортер нараховує ПДВ при перепродажі у звичайному режимі.

Дистанційні продажі Коли продавець в одній державі-члені продає товари безпосередньо фізичним особам та організаціям, звільненим від сплати ПДВ, в іншій державі-члені, і сукупна вартість товарів, проданих споживачам у цій державі-члені, становить менше 100 000 євро або 35 000 євро (або еквівалент) протягом будь-яких 12 послідовних місяців, такий продаж товарів може кваліфікуватися як дистанційний продаж. Режим дистанційного продажу дозволив продавцю застосовувати правила внутрішнього місця постачання для визначення того, яка держава-член стягує ПДВ. Це дозволяє стягувати ПДВ за ставкою, що застосовується в державі-члені-експортері. Однак існують деякі додаткові обмеження, яких необхідно дотримуватися: деякі товари не кваліфікуються (наприклад, нові автомобілі), а також обов'язкова реєстрація платника ПДВ для постачальника підакцизних товарів, таких як тютюн та алкоголь, до Сполученого Королівства.

Якщо обсяг продажів кінцевим споживачам у державі-члені перевищував 100 000 євро, постачальник-експортер зобов'язаний нарахувати ПДВ за ставкою, що застосовується в державі-члені-імпортері. Якщо постачальник надає послуги дистанційних продажів кільком державам-членам ЄС, потрібен був окремий облік проданих товарів щодо розрахунку ПДВ. Потім постачальник повинен подати заявку на реєстрацію платника ПДВ (та нарахувати відповідну ставку) у кожній країні, де обсяг продажів за будь-які 12 послідовних місяців перевищує місцевий поріг.

Було дозволено встановлювати спеціальний поріг у розмірі 35 000 євро, якщо держава-член-імпортер побоюється, що без такого зниженого порогу конкуренція на її території може бути спотворена. Лише Німеччина, Люксембург та Нідерланди застосовували вищий поріг у розмірі 100 000 євро.

Імпорт товарів Товари, імпортовані з держав, що не є державами-членами ЄС, підлягають оподаткуванню ПДВ за ставкою, що застосовується в країні-члені-імпортері, незалежно від того, чи отримані товари за винагороду та чи імпортер.Перероблена шоста директива, Директива Ради 2006/112/ЄС, Розділ IV, Глава 4. ПДВ, як правило, стягується на кордоні одночасно з митом та використовує ціну, визначену митницею.Перероблена шоста директива, Директива Ради 2006/112/ЄС, Розділ V, Глава 4. Однак, в результаті адміністративного звільнення від ПДВ у ЄС, для для відправлень низької вартості».

ПДВ, сплачений при імпорті, вважається вхідним ПДВ так само, як і при внутрішніх покупках.