Система Ліхтеншта́йна — низка реформ в австрійській артилерії, які провів Йозеф Венцель I, принц Ліхтенштайн, з 1753 року. Система передбачала стандартні вагові калібри для гармат, гаубиць і мортир.

Передумови Венцель Ліхтенштайн був призначений генеральним директором австрійської артилерії у 1744 році, хоч він і був драгунського полку, а не артилеристом. Ще в 1743 році Ліхтенштайн виготовив 3-фунтову гармату, але в бою вона виявилася невдалою. У Війні за австрійську спадщину застаріла артилерія постійно поступалася прусській. Проблема полягала в тому, що гармаші належали до цивільної гільдії, а Австрія мала лише 800 артилеристів. Їм допомагали гандлангери — піхотинці, придані до гарматних обслуг для виконання простих завдань, як-от переміщення гармати.

Середина XVIII століття була одним із найплідніших періодів у розвитку польової артилерії. У 1731 році переробив прусську артилерію, залишивши лише чотири вагові калібри: 3, 6, 12 та 24 фунти. Прусська артилерія запровадила гвинтовий клин для вертикального наведення. Раніше використовували простий клин, але з гвинтом навідник міг легше регулювати підняття ствола гармати. У 1732 році Жан-Флоран де Валльєр також реформував французьку артилерію, впровадивши систему Вальєра, що передбачала 4-, 8-, 12-, 16- та 24-фунтові гармати. У 1757 році Росія реформувала свою артилерію, запровадивши систему Шувалова.

Реформи Ліхтенштайн виділив значну частину статку своєї родини на реформу австрійської артилерії. Хоча він очолював цей рід військ з 1744 року, реформи розпочались 1753 року. Було модернізовано не лише саму зброю, а й стрільців та організацію. Ліхтенштайн відкрив нову артилерійську школу в Будейовицях і почав проводити випробування зброї. Гвинтовий клин скопіювали з прусських гармат, а деталі лафета зробили взаємозамінними. Гармати стали легшими та менш декорованими, ніж старіші зразки. Для зручності стрільців до лафета гармати було прикріплене приладдя.

Нова польова артилерія була стандартизована до 3-, 6- та 12-фунтових гармат, а також 1- та 7-фунтових гаубиць. Важка артилерія складалася з 12-, 18- та 24-фунтових облогових гармат. Мортири були 10-, 30-, 60- та 100-фунтові. Також була 100-фунтова каменеметна мортира. Польова гармата стріляла чавунними ядрами або картеччю настильною траєкторією. Гаубиця стріляла з вищим кутом вертикального наведення, ніж гармата. Гаубиці могли стріляти картечними ядрами або звичайними снарядами, і встановлювалися на лафетах, подібних до гармат. Мортири здебільшого використовувались в облогових операціях і стріляли великокаліберними звичайними снарядами з навісною траєкторією.

Австрійські артилерійські офіцери та старші унтер-офіцери навчалися у спеціальних школах. На рядову службу приймали лише чоловіків, які були австрійськими підданими, здоровими, грамотними та неодруженими. Головними помічниками Ліхтенштайна були Андреас Франц Фоєрштайн (1697—1774) та Ігнац Вальтер фон Вальденау (1713–1760). Нова організація включала штаб польової артилерії з 98—101 офіцера, Нідерландський національний артилерійський корпус з 8 рот, артилерійський фузилерський полк (3 батальйони), який замінив застарілих гандлагерів, Фельдцойгамт — відділення оснащення з 351 службовцем і корпус польової артилерії з трьох бригад по 8 рот кожна. Чисельність роти становила 95 осіб, але до 1762 року її було збільшено до 140. Пізніше кількість рот збільшилася з 8 до 10.

Характеристики

+Порівняння прусських і австрійських гарматКраїнаГарматаМаса зарядуМаса ствола Австрія 12-фунтова гармата1,4 кг734 кг 6-фунтова гармата0,7 кг374 кг3-фунтова гармата0,4 кг218 кг7-фунтова гаубиця0,6 кг255 кг Пруссія12-фунтова гармата1,8 кг838 кг6-фунтова гармата1,0 кг424 кг7-фунтова гаубиця0,9 кг259 кг

Впровадження системи Ліхтенштайна зробило австрійську артилерію найкращою в Європі. На початку Семирічної війни (1756—1763) прусси виявили, що їхні австрійські супротивники мали дуже ефективну артилерійську зброю, яка перевершувала їхню власну артилерію за точністю та далекобійністю. Під час війни Австрія змогла виставити на полі бою 768 артилерійських зразків із 3100 гармашами.

Австрійські артилеристи завдали важких втрат прусській піхоті в битвах під Прагою та Коліном 1757 року. Пізніше того ж року прусси протистояли австрійським гарматам, агресивно застосувавши 12-фунтові гармати в битві під Лойтеном. У битві під Гохкірхом 14 жовтня 1758 року австрійська артилерія зосередила вогонь на селі в центрі прусської оборони, австрійські гаубиці завдали серйозних втрат. У битві під Торгау 3 листопада 1760 року австрійська армія захищала хребет за підтримки 275 гармат. Атакуючі прусси нарешті змусили австрійців відступити, але зазнали більших втрат, ніж захисники.

Австрійці продовжували використовувати систему Ліхтенштайна впродовж Французьких революційних війн 1792—1801 років і Наполеонівських війн 1804—1815 років. Ще в 1796 році французький генерал Андре Массена стверджував, що австрійська артилерія «не залишає бажати кращого». Хоча система виявилася найкращою в Європі в 1750-ті роки, вони поступались важчим гарматам французької системи Ґрібоваля під час пізніших війн.

Примітки

Джерела