[dasein: оборона присутності] — третя поетична збірка української поетки, військовослужбовиці та волонтерки Ярини Чорногуз. Книга вийшла друком у 2023 році у видавництві «Віхола». У 2024 році за цю збірку авторка була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Література».

Збірка є рефлексією на досвід перебування на фронті. Ярина Чорногуз, яка на момент написання та видання книги була бойовою медикинею та розвідницею у складі 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти, присвятила тексти темі людського буття в умовах війни. Назва збірки апелює до філософського поняття Dasein («тут-буття»), переосмисленого через призму оборони власної землі та сенсів.

До видання «[dasein: оборона присутності]» Чорногуз опублікувала збірку «Як вигинається воєнне коло», написану за результатами чотирьох років служби в українській армії — від ротацій у медичному батальйоні «Госпітальєри» до служби в морській піхоті.

Назва твору Назва книжки бере своє коріння в одному з найзагадковіших термінів сучасної думки — понятті Dasein. Своєю таємничістю воно завдячує філософу Мартіну Гайдеґеру, який у праці «Буття і час» перетворив це слово на справжній виклик для перекладачів усього світу, бо перекласти Dasein одним словом майже неможливо, адже, фіксуючи один сенс, неминуче втрачаєш інші.

До появи Гайдеґера це поняття можна було б просто перекласти як «існування». Через неточність перекладу Dasein провокує й ініціює думку інших мислителів. Наприклад, відлуння такої інтерпретації звучить у філософії Ганса Ульриха Ґумбрехта.

Вибір авторкою для назви варіанту «присутність» є водночас сміливим та неоднозначним. Поєднання німецького варіанту та українського перекладу, а до цього ще й дописане «оборона». Нашу людську крихку присутність повсякчас слід боронити, а в умовах війни метафора набуває щемкого сенсу. Справді, наша присутність загрожена російським злом.

Контекст постання твору Збірка «[dasein: оборона присутності]», створена під час фронтової ротації, є не стільки хронікою зовнішніх подій, скільки картою внутрішніх, метафізичних переживань. Замість описів бойової рутини Ярина Чорногуз зосереджується на болі втрат і власній «правді про смерть і любов». Її поезія, хоч і народжена в окопах ЗСУ, виходить за межі конкретного моменту, переходячи у вимір міфічного часу. Це гранично відверта сповідь, де локальний досвід бойових дій на сході України трансформується у позачасову філософську рефлексію, зрозумілу кожному."У цій добірці промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити".Ярина Чорногуз присвятила збірку дідусю Олегу Чорногузу, своїм загиблим товаришам, морським піхотинцям: «Перуну» — Антону Геваку, «Скрипалю» — Романові Барвінку, «Ахіллесу» — Владиславу Мартинюку, «Рексу» — Олегу Коломійцю, «Кусто» — Володимиру Овчиннікову та всім, хто загинув у боротьбі за Україну впродовж російської геноцидної війни 2014—2023 рр., що триває досі.

Тематика збірки “Світ зійшовся клином на обороні цієї землі. І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді — нам іншого вже, мабуть, ніколи насправді не буде треба” — такими словами починається анотація до збірки, що одразу наштовхує нас на роздуми про війну в Україні.

Загальна стилістика Поезії не зосереджуються на описі бойових дій чи переліку звільнених територій. Натомість вони є рефлексією про біль від утрати, буття «тут і зараз» та усвідомлення власного вибору залишитися в лавах війська.

Дослідники та критики відносять тексти Ярини Чорногуз до сучасної «окопної поезії», проте зазначають, що авторка виходить за межі фіксації фронтового побуту. Вірші репрезентують сюрреалістичну поетику, а також елементи необароко, експресіонізму, натуралізму. До індивідуального стилю Чорногуз можна віднести філософічність, емоційність, інтертекстуальність, застосування прийомів мітологізації та натуралістичної деталі.

Основною формою висловлювання у збірці є верлібр (вільний вірш). Відмова від класичного римування та сталого ритму зумовлена специфікою умов написання текстів — безпосередньо на передовій, у паузах між бойовими виходами та чергуваннями. Тексти функціонують як «поетичний щоденник» або «репортажна лірика». Ритміка вірша підлаштовується під внутрішній стан авторки, що створює відчуття граничної щирості. Характерною рисою більшості творів є відсутність розділових знаків та великих літер. Це підкреслює динаміку фронтового часу, де немає місця для пауз.

Тексти часто позбавлені класичної пунктуації, що створює ефект безперервного монологу та безпосередньої фіксації думок у моменті. Окреме місце в збірці посідає використання військової термінології та деталей фронтового побуту, які поєднуються з глибокими філософськими алюзіями на античну міфологію та екзистенціалізм. Таке поєднання документалізму та інтелектуальної рефлексії дозволяє авторці трансформувати травматичний досвід війни у цілісне художнє висловлювання.

Образи поезії З виходом збірки [dasein: оборона присутності] літературні дослідники беруться аналізувати стійкі образи, використані в поезії Ярини Чорногуз. З перших віршів авторка акцентує увагу на тому, що лірична героїня — це жінка у війську. Вірш «[надто червона пляма]» про жінку з чоловічої призми:кожна з нас у пітьмі йде самапоки кожна з нас не збагнещо опори шукати не було ніколи підстав —всі плечі надто слабкі На відміну від багатьох текстів про війну, де жіночий образ часто є об'єктом страждання або очікування, героїня Ярини Чорногуз є активним учасником подій. Вона — морська піхотинка, розвідниця, чиє існування позначене фізичними зусиллями та ризиком. Авторка підкреслює, що «всі плечі надто слабкі для серця», що б’ється в ній, акцентуючи на внутрішній самодостатності та силі воїна, якому не потрібні зовнішні підпорки.

Її ставлення до війни позбавлене ілюзій. Вона прямо заявляє: «Ми запропонували війні себе самі», що свідчить про свідомий вибір жертовності заради спокою країни. Тілесність воїна у збірці описана через втому, холод, втискання у землю під обстрілом, але це тілесність, яка підпорядкована волі.

Серце Лірична героїня збірки володіє серцем, яке здатне «розмовляти мовчки» з побратимами. Це специфічний код військової солідарності, де слова стають зайвими перед лицем можливої загибелі. У вірші «[ті, що мають загинути в бою]» серця персонажів тримають одне одного на світі, створюючи невидиму мережу підтримки. Механізм цього зв'язку ґрунтується на інтуїтивному «віданні» долі іншого, що перетворює серце на своєрідний радар, налаштований на частоту буття-смерті.

Важливим аспектом є протистояння серця і «пітьми». Смерть у збірці часто персоніфікується як пітьма, з якою героїня веде постійний візуальний та духовний двобій. Цікаво, що пітьма «дивиться плечима», що символізує її безособовість, байдужість та масивність, тоді як героїня відповідає їй «серцем» — осереддям індивідуальності та вразливості, яке, проте, виявляється незламним. Це підкреслює ідею, що на війні перемагає не груба сила, а інтенсивність присутності, яку генерує серце.

Ландшафт та природа Образ річки Сіверський Донець є одним із наскрізних. Це не просто географічний об'єкт, а межа між «своїм» та «окупованим», між життям та втратою. У вірші «[Залишене в окупації]» річка стає символом перекресленого життя та зруйнованого затишку. «Рубіновий дім» понад нею, який героїня втратила разом із коханим, метафорично вказує на те, що окупація територій — це насамперед окупація особистої пам'яті та ідентичності.

Ріка тут виступає і як міфологічний медіатор (Стікс), що розділяє світи, і як жива істота, чиє «лісове серце» б'ється в унісон із серцем воїна. Окупований простір описується як такий, що «не дізнається вже, чи був колись цілим», що підкреслює незворотність руйнувань, які завдає війна не лише матерії, а й духу ландшафту.

Земля в поезії Земля у Чорногуз — це не субстанція, а сутність, до якої воїн «добирає форму». Вона може бути «землею сірої зони», «окупованою» або «рідною», але в будь-якому стані вона вимагає інтимного контакту: воїн у неї закопується, на ній спить, у неї втискається під обстрілом. Це створює образ «земляного серця», яке відчуває людина, перебуваючи на межі життя і смерті.

Окремої уваги заслуговує цикл «[земля Афродіти]». Тут авторка використовує міфологічну алюзію, щоб описати південь України. Афродіта у Ярини Чорногуз — це не витончена богиня з піни морської, а «Цариця моря і боліт», чий образ поєднує античну пристрасть із сучасним військовим досвідом. Її серце — кизилове, міцне і червоне, як кров, що символізує незнищенність кохання навіть у найжорстокіших умовах. Головна думка циклу оптимістична: Афродіта (кохання/життя) збирається знову вигравати війну.

Видання мовами світу [dasein: оборона присутності] перекладано англійською, французькою, польською та німецькою мовами. Також у межах програми підтримки перекладів Українського інституту книги Translate Ukraine плануються інші переклади поетичної збірки.

Відзнаки 2024 — Національна премія України імені Тараса Шевченка у номінації "Література".

2023 — Входить до рейтингу "Найкращі українські книжки 2023 року за версією ПЕН".

2026 — французька премія Алена Боске за французьке видання збірки «C'est ainsi que nous demeurons libres» («Як ми залишаємося вільними»). Разом із Яриною Чорногуз премією відзначено перекладачів Еллу Євтушенко та Фредеріка Мартена.

Джерела Гаврилюк, Н. Поезія фронтовиків: образи війни в поезії Ярини Чорногуз. URL: https://doi.org/10.51582/interconf.19-20.04.2023.031 (дата звернення 10.04.2026).

Токмань Г. Образ серця в поетичній збірці «[dasein: оборона присутності]» Ярини Чорногуз: сенси і поетика. URL: https://doi.org/10.32782/2710-4656/2025.4.2/17 (дата звернення 10.04.2026).

Чорногуз Я. [dasein: оборона присутності]. Київ : Віхола, 2023. 128 с.

Примітки