Зія́ння (зя́яння, гіа́тус, ро́ззів; — «щілина, отвір») — збіг голосних в одному слові або на межі слів. Зіяння характерне для романських, германських, фіно-угорських, монгольських мов. Для української мови це явище рідкісне і вважається немилозвучним відповідно до принципу евфонії, тому його рекомендують уникати за допомогою чергування.
Збіг голосних виникає: на межі префікса та кореня — поодинокий, доукомплектувати, зауваження; у складних словах — зеленоокий, кругообіг; у запозичених словах — аура, пауза, оаза; на стику слів — за озером, на арені, на аеродромі, Петро і Олена, Ромео і Ауріка.
У художній літературі зіяння інколи використовують для створення відтінку розмовності. Натомість у розмовній українській мові простежується природне уникання зіяння мовцями, що реалізується завдяки епентезі чи, навпаки, елізії або синкопі («радіво» — з «радіо», «усе’дно» — з «усе одно»). Згідно з деякими експериментально-фонетичними розвідками зіяння в українській мові тяжіє до артикулювання одним складомІщенко О. С. Про фонетичну організацію вокалічного сандгі та дифтонгів у північноукраїнських діалектах // Sandhi w językach słowiańskich. T. 2. Warszawa, S. 225.. Очевидно, тому, позаяк українській мові склади з двох голосних не властиві, мовці несвідомо шукають шляхи уникнення такої вимови.
Література Зіяння (зяяння, гіатус) / Прокопова Л. І. // — С. 189. Зіяння (роззів, гіатус) / О. Д. Пономарів // Українська літературна енциклопедія. — К., 1990. — Т. 2: Д-К. — С. 270-271. Зяяння, або Гіатус // — С. 297—298. Зяяння, або Гіатус // — С. 399. «Засоби милозвучності (евфонії) української мови» Роль термінів-непрямих номінацій у тезаурусі інформаційно-пошукової системи славістичного мовознавства Посилання
Примітки