У фонетиці час початку голосу (VOT) — це акустична характеристика проривних приголосних, що визначається моментом початку вокалізації під час артикуляції. Він обчислюється як проміжок часу між розмиканням мовленнєвого затвору (вибухом приголосного) та початком дзвінкості — вібрації голосових складок (яку деякі автори визначають через появу періодичності сигналу). Для неаспірованих дзвінких приголосних допускаються від’ємні значення VOT: це означає, що озвончення починається ще під час фази зімкнення і триває до моменту розмикання та після нього.

Історія Витоки концепції часу початку голосу сягають XIX століття. Ще у 1899 році Аджарян, досліджуючи вірменські приголосні, описав цей феномен як «зв'язок між двома моментами: вибухом приголосного (виходом повітря з ротової порожнини) та початком вібрації гортані».

Однак широке визнання ця концепція здобула лише у 1960-х роках. Як зазначають Лін та Ванг (2011), на той час тривали дискусії щодо того, яка саме фонетична характеристика дозволяє найефективніше розрізняти дзвінкі та глухі приголосні. Серед основних параметрів розглядалися власне дзвінкість, аспірація (придих) та артикуляційна сила. В англійській мові ознака дзвінкості дозволяє чітко розрізняти пари /b, d, ɡ/ та /p, t, k/ в інтервокальній позиції (всередині слова), проте це не завжди працює для приголосних на початку слова. Власне, дзвінкі проривні /b, d, ɡ/ у початковій позиції часто є лише частково озвонченими, а іноді й зовсім глухими.

Остаточну назву — VOT — концепція отримала завдяки фундаментальному дослідженню Лі Ліскера та Артура Абрамсона (1964), проведеному в Лабораторіях Хаскінса (Haskins Laboratories).

Аналітичні проблеми У застосуванні VOT до аналізу деяких мов виникла низка проблем, що призвело до закликів переглянути доцільність використання цього параметра як заміни артикуляційним або аеродинамічним моделям. Останні позбавлені згаданих недоліків і мають вищу пояснювальну здатність. Як показано в обговоренні нижче, будь-яке пояснення варіативності часу початку озвончення неминуче апелює до аеродинамічних та артикуляційних концепцій. Отже, немає вагомих причин вважати, що VOT суттєво доповнює аналіз, окрім того факту, що цей акустичний параметр іноді легше виміряти, ніж аеродинамічні показники (тиск або потік повітря) чи артикуляційні параметри (тривалість фази зімкнення, а також ступінь і час розведення голосових складок).

Типи

Три основні типи фонації проривних приголосних можна проаналізувати крізь призму часу початку їхнього озвончення (VOT).

Прості глухі приголосні, які іноді називають «слабкими» (лат. tenuis), мають час початку озвончення, рівний або близький до нуля. Це означає, що вокалізація наступного сонорного звука (наприклад, голосного) починається безпосередньо в момент розмикання органів мовлення або одразу після нього. (Зсув у межах 15 мс або менше для звука [t] та 30 мс або менше для [k] є непомітним для сприйняття, тому такі звуки класифікуються як tenuis). Аспіровані (придихові) проривні приголосні, після яких іде сонорний звук, мають значний час початку озвончення, що класифікується як позитивна аспірація. У таких випадках тривалість затримки голосу є практичним показником сили придиху: що довший цей інтервал, то сильніша аспірація. Наприклад, у мові навахо придих триває вдвічі довше, ніж в англійській: 160 мс проти 80 мс для [$k^h$] та 45 мс для [$k$]. Деякі мови мають слабшу аспірацію, ніж англійська. Для велярних приголосних показники VOT зазвичай розподіляються так: слабкі (tenuis) [$k$] мають 20–30 мс, слабко аспіровані [$k$] — близько 50–60 мс, помірно аспіровані [$k^h$] — у середньому 80–90 мс, а показники понад 100 мс вважаються сильною аспірацією. Інший тип фонації — придиховий голос (англ. breathy voice) — часто називають дзвінкою аспірацією. Щоб застосувати до нього вимірювання VOT, під початком озвончення слід розуміти початок саме модального голосу. Варто враховувати, що за аспірованим приголосним не завжди йде дзвінкий звук; у такому разі параметр VOT не може бути використаний для вимірювання. Дзвінкі проривні приголосні мають час початку озвончення помітно менший за нуль («негативний VOT»). Це означає, що голосові складки починають вібрувати ще до моменту розмикання мовленнєвого затвору. У випадку «повністю дзвінких приголосних» початок озвончення збігається з початком фази зімкнення. Натомість у «частково дзвінких приголосних» (як-от англійські [b, d, ɡ] у початковій позиції) вокалізація починається на певному етапі протягом фази зімкнення (оклюзії) приголосного.

Оскільки ні аспірація, ні дзвінкість не є абсолютними величинами й мають багато проміжних ступенів, для опису бінарної опозиції часто використовують відносні терміни fortis (сильні) та lenis (слабкі). Категорія fortisзастосовується до ряду приголосних із вищим (більш позитивним) значенням VOT, тоді як категорія lenis описує звуки з нижчим (більш негативним) VOT. Оскільки ці поняття є релятивними (відносними), конкретні значення fortis та lenis в одній мові зазвичай не збігатимуться з їхніми значеннями в іншій.

Опозиція за дзвінкістю притаманна всім типам приголосних, проте аспірація (придих) зазвичай є характерною ознакою лише для проривних та африкат

Також існують змішані приголосні, які починаються як дзвінкі, проте завершуються як слабкі (tenuis), аспіровані або абруптивні (викидні) звуки — подібні явища спостерігаються в таких мовах, як джухоансі та келабіт. У мові лун-баванг такі звуки протиставляються звичайним дзвінким та глухим приголосним, наприклад, у парах /p, b, b͡p/.

Приклади реалізації VOT у мовах світу +Відносні відмінності VOT у різних мовах Час початку озвончення Приклади Англійська Кантонський Тлінгітська Навахо Корейська Японська Іспанська, Російська Тайська, Вірменська ( Сильний )Сильна аспіраціяТакТакТак ↑Помірна аспіраціяТакТакТак Легка аспірація ТакТакТакСлабкий(неаспірований)ТакТакТакТакТак ↓ Частково озвонченийТак ( Слабкий ) Повністю озвонченийТакТакТак

Публікації

Абрамсон, А. та Ліскер, Л. (1973). Сприйняття голосового ритму в ініціалах іспанських слів. Журнал фонетики, 1, 1-8. Абрамсон, А.С. та Велен, Д.Г. (2017). Час початку голосового спілкування (ЧВЛ) у 50 років: теоретичні та практичні питання вимірювання відмінностей у голосі. Журнал фонетики, 63, 75–86. Аллен, Дж., Міллер, Дж. та ДеСтено, Д. (2003). Індивідуальні відмінності в часі початку промовляння голосу у різних людей. Журнал Акустичного товариства Америки, 113, 544–552. Чо, Т., та Ладефогед, П. (1999). Варіації та універсалії у VOT: дані з 18 мов. Журнал фонетики, 27, 207–229. https://doi.org/10.1006/jpho.1999.0094 Чо, Т., Велен, Д., та Дочерті, Г. (2019). Час початку голосового зв'язку та далі: дослідження гортанного контрасту в 19 мовах. Журнал фонетики, 72, 52–65. https://doi.org/10.1016/j.wocn.2018.11.002 Іто, М., Сасанума, С., Тацумі, І.Ф., Муракамі, С., Фукусако, Ю. та Судзукі, Т. (1982). Характеристики часу початку промовляння голосу при апраксії мовлення. Мозок і мова, 17, 193–210. Кессінгер, Р.Х. та Блюмштейн, С.Є. (1997). Вплив темпу мовлення на час початку голосового зв'язку тайською, французькою та англійською мовами. Журнал фонетики, 25, 143–168. Ліскер, Л. та Абрамсон, А.С. (1964). Міжмовне дослідження озвучування в початкових стопах: Акустичні вимірювання. Word, 20(3), 384–422. DOI: 10.1080/00437956.1964.11659830. Рубін, П. (2022). Артур Абрамсон. В Оксфордській дослідницькій енциклопедії лінгвістики, 20 квітня 2022 р. doi: https://doi.org/10.1093/acrefore/9780199384655.013.923 Скоббі, Дж. М. (2006). Гнучкість перед обличчям несумісних систем англійської фонології. У Л. Гольдштейн, Д. Г. Велен та К. Т. Бест (ред.), Лабораторна фонологія 8: Різновиди фонологічної компетенції (с. 367–392). Доповіді з 8-ї конференції з лабораторної фонології, Нью-Хейвен, Коннектикут. Фонологія та фонетика 4. Берлін, Німеччина: Mouton de Gruyter. Вінн, М.Б. (2020). Маніпуляція часом початку голосу в мовленнєвих стимулах: навчальний та гнучкий сценарій Праата. Журнал Американського акустичного товариства, 147, 852-866.