Готський цвинтар (також Канджанка, Готвейський цвинтар) — усталена назва археологічного об'єкта — християнського цвинтаря XIV—XVIII століть в селі Верхоріччя Бахчисарайського району Криму. Рішенням Кримського облвиконкому № 16 від 15 січня 1980 року (обліковий № 722) «середньовічний цвинтар XIV—XVIII століття» оголошено історичною пам'яткою регіонального значення.
Опис Пам'ятка розташована на пагорбі на околиці центральної частини села (раніше локалізувалася «на схід від поселення»), де ще у XIX столітті на вершині було видно руїни церкви, згодом утрачені.Марков, Евгений Львович. Очерки Крыма: Картины крымской жизни, природы и истории. Стр. 444—445 Історик, доктор філософії Оксфордського університету М. Б. Кізілов вважає, що в некрополі люди були поховані за християнським звичаєм і належали до змішаного грекомовного населення, та відносить ці поховання до XIV—XVIII століть.
У другій половині XIX століття некрополь відвідав (очевидно, першим серед дослідників) і мальовничо описав у книзі «Нариси Криму: Картини кримського життя, природи та історії» 1872 року Є. Л. Марков, перед цим дізнавшись від місцевих жителів, що «на їхній пам'яті ніхто ніколи не оглядав старих могил і не приїздив до них із подібною метою».Навколо хаотичних руїн церкви схилом гори тягнувся величезний цвинтар, суцільно всіяний могильними плитами та гробницями різноманітного й оригінального вигляду, добра половина яких вросла в землю, так що від деяких виднілися лише кути. Я не знайшов на цих кам'яних гробницях жодного напису чи бодай однієї літери; усі вони були висічені зі щільного й важкого вапняку та вирізнялися своїми розмірами, причому ті, що глибоко занурилися в ґрунт, були особливо великими — три з половиною, чотири й більше аршинів завдовжки.Перші наукові відомості про некрополь містяться в роботах Дмитра Анучина і Володимира Сизова 1885 року, але вчені цікавилися деформованими черепами з поховань, привезеними в 1884 році з цвинтаря на виставку VI археологічного з'їзду до Одеси (існувала думка, що це аланські могильники перших століть нашої ери). На черепах збереглися «залишки шкіри, волосся, тканин, а також металеві прикраси, а саме: бронзові сережки та великі бронзові шпильки з ланцюжками, що складалися з кілець і різних (круглих та довгастих) бляшок», що дало підстави вважати останки жіночими; водночас Дмитро Анучін довів, що черепи не є деформованими у повному обсязі, а мають лише чітко виражене сплощення потилиці, що виникло «безпосередньо від тривалого перебування немовляти в колисці, до якої (тобто дошки), можливо, прив'язувалася голова за допомогою бинтів», і датував їх XVI—XVII століттями.
Уже після з'їзду Володимир Сизов провів розвідувальні розкопки, розкривши два поховання: у першому було виявлено останки із «помітними рештками тканин» одягу та мідним перснем із сердоліком на пальці правої руки, а в другому, над яким височіла надгробна плита з рельєфним зображенням на кшталт «гребеня», знайшли добре збережений шовковий одяг із вишитими візерунчастим позументом хрестами, причому біля нижньої щелепи вціліла навіть чорна кучерява борода, а біля правого плеча — в'язка стебел, що нагадувала букет квітів, — усе це дало досліднику підстави датувати поховання часом «незадовго до переселення греків із цих місць». Більше серйозних археологічних розкопок на цвинтарі не проводилося.
Коротко описав пам'ятку, звернувши особливу увагу на деякі стели «в вірмено-східному стилі», Олександр Бертьє-Делагард у книзі «Керменчик: (Кримська глушина)». Василь Латишев пояснював один з небагатьох написів, що збереглися, як «два рядки дуже дрібних грецьких букв нерозібраних, а внизу чітка дата 6871 (1363)» — з цього року прийнято відраховувати функціонування цвинтаря. Микола Рєпніков у «Матеріалах до археологічної карти південно-західного нагір'я Криму» 1940 року (опубліковані в 2017 році) дав найбільш повний на сьогоднішній день опис пам'ятки, він же наводить місцеву назву цвинтаря Канджанка. Олег Домбровський та Євгеній Веймарн умоглядно вважали, що цей цвинтар потрібно датувати IX—XV століттям, що не підтримується сучасними дослідниками.
Примітки