Олександр Петрович Гельмерсен (, , , Полищук Олег, Уникальный памятник каслинского чугунного литья в Бресте на грани уничтожения, портал «Реальный Брест», Дукерсгоф, Ліфляндська губернія—†, Брест-Литовськ) — генерал-лейтенант російської імператорської армії, перший директор Олександрівського Брестського кадетського корпусу.
Життєпис Походив із родини дворян, народився у маєтку () Дерптського повіту в Ліфляндії, син директора Петербурзьких статського радника Петра Федоровича фон Гельмерсена (*3.6.1775—†8.9.1860, ). Матір — Софія Августа фон Сіверс (*29.01.1778—†20.06.1863, ). Брат Гельмерсена Григорія.
У 1811 р.і був прийнятий на навчання до Царськосельського ліцею.
У 1813 р. закінчив навчання у 1-у кадетському корпусі. Військову службу він розпочав 14 грудня 1813 р. у першому офіцерскому званні прапорщика в .
У 1815 р. став учасником закордонного походу російської імператорської армії.
9 травня 1817 р. отримав звання підпоручника і 18 вересня поручника.
12 лютого 1821 р. поручником переведений у лейб-гвардії Семенівський полк «Список Генералам, Штаб- и Обер-офицерам Лейб-Гвардии Семеновскаго полка на 1821 год» / поручик П. Дирин, «История Лейб-Гвардии Семёновского полка», Приложение IX. , 1883 г., у лави 1-ї гренадерської роти якого брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років, перебував в облоговому корпусі .
У 1828—1829 р. штабс-капітан лейб-гвардії Семенівського полку у м. Санкт-Петербург «Список Генералам, Штаб- и Обер-офицерам Лейб-Гвардии Семеновскаго полка на 1829 год» / поручик П. Дирин, «История Лейб-Гвардии Семёновского полка», Приложение IX. , 1883 г. «Список Генералам, Штаб- и Обер-офицерам Лейб-Гвардии Семеновскаго полка на 1828 год» / поручик П. Дирин, «История Лейб-Гвардии Семёновского полка», Приложение IX. , 1883 г..
У 1831 р. капітан лейб-гвардії Семенівського полку у м. Санкт-Петербург «Список Генералам, Штаб- и Обер-офицерам Лейб-Гвардии Семеновскаго полка на 1831 год» / поручик П. Дирин, «История Лейб-Гвардии Семёновского полка», Приложение IX. , 1883 г..
У 1830—1831 рр. брав участь у карательній експедиції з метою придушення польського повстання, де за бойові заслуги був нагороджений орденами св. Станіслава 3-го ступеня та св. Володимира 4-го ступеня із бантом.
У 1831 р. став командиром роти гвардійських підпрапорщиків у Потто В. А., Исторический очерк Николаевского кавалерийского училища. Школа гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров. 1823—1873. — : В тип. 2-го отд-ния собственной е.и.в. канцелярии, 1873 г. — , VII, 344, , — 326 с., л. фронт. (грав. тит. л.), л. портр., табл. — С.1 (Приложенія. Личный составъ). зі званням гвардії полковника лейб-гвардії Семенівського полку.
1841 р. полковником призначений бути директором Олександрівського Брестського кадетського корпусу і отримав звання генерал-майора Гельмерсен, фон Александр Петрович, «Список генеральских чинов армии, флота и военизированных корпусов Российской империи», сайт «Генералитет Российской империи (армия, флот и военизированные корпуса)».
1849 р. отримав звання генерал-лейтенанта, помер у 1852 р. у м. Брест-Литовську , похований біля м. Берестя в селі на місцевому цвинтарі.
Нагороди
Орден Святої Анни 4-го ступеня (1825 р.), Орден Святої Анни 3-го ступеня (1826) , Орден Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (1831), Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1831), Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1831), 3-го ступеня (1831 р., за даними Кібовського — нагородження було 4-го ступеня в 1832 р.), Орден Святої Анни 2-го ступеня (1833), Орден Святого Георгія IV класу (6 грудня 1836 р., № 5366 за кавалерським списком «Григоровича-Степанова»).
Родина 11 квітня 1832 р. одружився з баронесою Антуанетою-Жюлі(Юлією)-Хелен(Оленою)-Еглантіне Росільйон (*11.02.1806—†27.02.1885). Від цього шлюбу було троє дітей:
Софія () (*1836-†1914), Петер Людвіг () (*1838-†1877) Олександр Людвіг () (*1843-†1904).
Примітки
Джерела