Довгі стіни (), також Довгі стіни Прокопія — усталена назва залишків оборонних споруд: мурів та ісарів, розташованих переважно на перевалах Головного пасма Кримських гір (рідше — таких, що перекривали вузькі проходи в гірських долинах). Вони містилися здебільшого біля краю південних урвищ і схилів та перегороджували доступ із Південного берега Криму до області передгір'їв.

Опис Оборонні споруди являють собою стіни завтовшки 1,5—2 м, зведені переважно методом сухого мурування з великого, подекуди злегка підтесаного бутового каменю (що здебільшого збереглися у вигляді кам'яних розвалів заввишки близько 1 м, а місцями — як фрагменти первинної кладки), хоча окремі з них, зокрема відкриті Олегом Домбровським на Бабугані, споруджені з використанням вапняного розчину. Ці фортифікації перекривали доступні для проходу перевали та пологі північні схили яйл на відрізку від Байдарських воріт до східного краю Карабі-яйли, де завершується район так званих «великих яйл» і починається система «гострих гір південно-східного Криму», що не утворює безперервного пасма.

Зараз прийнято наступне позначення (розділ) ділянок стін: найсхідніший — Таш-Дувар (на перевалах Великі ворота та Чигенітра-богаз біля південно-східного краю Карабі-яйли), Таш-Хабах-Богаз, на Ангарському перевалі між масивами Демерджі та Чатир-дагу; Таш-Хабах, або Чатирдазький ісар, що перекривав Кебіт-Богаз; на перевалах Чамни-Бурун та Гурзуфське сідло, ділянки стін по північному краю плато між вершиною Кемаль-Егерек та східним схилом Бабугана. Деякі перевали перекривалися невеликими фортецями-ісарами, наприклад у Шайтан-Мердвена та Байдарських Воріт.

Існують дві концепції походження та призначення споруд: визначальними чинниками розбіжностей є час зведення стін та місце розташування «країни Дорі» — умовно, «стара» та «нова».

«Стара версія» Стара версія спирається на текст із трактату Прокопія Кесарійського «Про споруди» (Περὶ Κτισμάτων) VI століття, в якому йдеться«Ἐπεὶ δὲ εὐπρόσοδα τοῖς πολεμίοις ἐδόκει τὰ ἐκείνῃ χωρία εἶναι, διατειχίσμασι μακροῖς τὰς εἰσόδους ἁπάσας, καθ’ ἃς δὴ οἱ πολέμιοι ἐσβάλλειν οἷοί τέ εἰσι, περιέβαλε καὶ οὕτω Γότθους τοῦ περὶ τὰς ἐμβολὰς ἀπήλλαξε φόβου.»

«Оскільки здавалося, що їхня місцевість легкодоступна для нападу ворогів, то імператор перегородив довгими стінами всі місця, де вороги могли б здійснити вторгнення, і таким чином позбавив готів занепокоєння щодо ворожих нападів на їхню країну».Її прихильники вважають, що ця система укріплень була побудована в VI столітті під час панування Імперії ромеїв у південно-східному Криму за розпорядженням імператора Юстиніана I (527—565 рік), для захисту країни Дорі від кочових племен. Першим із дослідників текст Прокопія Кесарійського з руїнами гірських укріплень ув'язав Петро Кеппен. У праці «Про давнину південного берега Криму і Таврійських гір» 1837 року вчений, де за власним спостереженням, де за словами місцевих жителів, описав практично всі відомі ділянки стін і атрибутував їх саме, як «Довгі стіни»:«Гірська стіна, слабкі сліди якої донині помітні вздовж Яйли від дороги, що веде з Ускюта до Карасубазару, аж до західного схилу Чатир-дагу, є сучасницею згаданих двох фортець. Інші ж, ймовірно, були збудовані незабаром після них і, звісно, тими самими візантійськими греками».Дюбуа де Монпере, у своїй книзі «Подорожі Кавказом, до черкесів і абхазів, до Грузії, Вірменії та Криму» чомусь розширив трактування Кеппена, додавши до системи довгих стін печерні міста другого пасма (Мангуп, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале, Бакла та інші) і ця версія, як не дивно, до середини XX століття залишалася однією з панівних.

Праці Олега Домбровського, зокрема у співавторстві з Євгеном Веймарном та Еллою Соломонік, що вийшли у 1960-х роках, начебто остаточно встановили консенсус щодо будівництва споруд Юстиніаном у VI столітті та щодо розташування «країни Дорі» на південному березі Криму. Таку саму точку зору щодо часу створення стін висловив Сергій Сорочан у фундаментальній праці 2005 року «Візантійський Херсон (друга половина VI — перша половина X ст.)»: що оборонна система «довгих стін», створена до середини VI століття в гірському Криму, закривала стратегічно важливі проходи, що вели до Мангупа — союзника Візантії (сліди таких двошарових стін, складених з великих блоків із замуруванням на вапняному розчині, простежуються біля підніжжя Мангупа, у верхів'ї Каралезської долини та в балку на північ від Ескі-Кермена). З огляду на згадану Евлією Челебі стародавню стіну, що перегороджувала балку Ашлама біля підніжжя Чуфут-Кале, вчений припускає можливу наявність у минулому подібних стін в інших долинах і робить висновок, що це, разом із візантійськими фортецями Південного берега, і складало систему довгих стін.

Сучасний погляд Ще у статті 1953 року Марія Тіханова обґрунтовувала неспроможність версії Дюбуа де Монпере щодо розташування «країни Дорі» на південному узбережжі, доводячи, що нею слід вважати гори південно-західного Криму з центром на Мангупі. Водночас Анатолій Якобсон у рецензії на збірник 1968 року «Археологічні дослідження середньовічного Криму» критикував буквальне розуміння та своєрідну інтерпретацію тексту Прокопія Домбровським і Соломонік, зауважуючи, що Прокопій, який ніколи не бував у Тавриці й погано знав місцеву географію, описував Крим дуже приблизно зі сторонніх слів, тож навіть ретельне прочитання тексту та його зіставлення з кримськими реаліями не дає підстав для висновку про локалізацію Дорі на південному березі.

Нову точку зору на проблему часу й мети будівництва «довгих стін», а також локалізації Дорі, висловив Лев Фірсов, який шляхом детального аналізу всіх відомих даних, зокрема археологічних (що свого часу пропустили Домбровський та Соломонік), переконливо довів, що ці споруди були зведені для захисту внутрішніх районів Криму від можливого вторгнення з узбережжя; головним аргументом на користь цієї версії є розміщення стін біля межі південних урвищ та схилів, причому їхній бойовий лицьовий панцир звернений не до нагір'я, а в бік Південного берега, що суттєво ускладнює атаку саме з південного напрямку. Вчений робить висновок, що стіни та ісари будувалися вже розвиненим князівством Феодоро для протистояння генуезьким володінням на Південному березі, припускаючи, що могли існувати і не знайдені поки що стіни часів Юстиніана.

Подідно трактує призначення довгих стін Ігор Піоро. У капітальній праці «Кримська Готія» вчений звертає увагу на різночасний археологічний матеріал періоду від IX—X століття до XII—XIII століття робить висновок, що «довгі стіни» на Головній гряді не можна датувати часом Юстиніана I і Олександр Герцен, який назвав працю Фірсова остаточним вирішенням питання.

Див. також

Адріанів вал Антонієвий вал Саксонський вал Лужицький вал Змієві вали Траянові вали

Примітки