Володимир Миколайович Назімов (, ,  — ) — генерал від інфантерії російської імператорської армії, генерал-кригскомісар, генерал-майор Свити Його Імператорської Величності, член Військової ради, директор Брестського кадетського корпусу.

Життєпис Походив із дворян Московської губернії.

1823 р., після закінчення курсу в при Московському університеті, в чині підпрапорщика вступив на службу в лейб-гвардії Семенівський полк. А через кілька днів був зарахований на навчання в Школі гвардійських підпрапорщиків.

1825 р. після закінчення навчання в ній отримав офіцерське звання прапорщика та зарахований на службу в своєму полку.

1826 р. отримав чин підпоручника.

Російсько-турецька війна 1828—1829 років У 1828 р. під час війни з Туреччиною, гвардійський корпус був призначений на посилення армії для . Семенівський полк у складі 1-го та 2-го батальйонів (3-й залишався в м. Петербурзі) виступив зі столиці Російської імперії у квітні і рушив похідним порядком на Ісакчу. Назімов служив у 1-му батальйоні. Переправившись через р. Дунай 6 серпня і прямуючи на Бабадаг, Кюстенджі і Каварну, семенівці підійшли до Варни 28 серпня і увійшли до складу облогового корпусу, що знаходився під командою генерал-ад'ютанта графа Воронцова.

Під час перебування під Варною Назімов брав участь у двох боях:  — при атаці та оволодінні турецьким укріпленим табором, і  — при штурмі кріпостних . У цьому штурмі головний удар був спрямований на бастіон № 1 військами лівого флангу облогового корпусу, а військам правого флангу було наказано атакувати протилежні турецькі укріплення, що знаходилися з південного боку фортеці. Остання задача майже повністю лягла на семенівців, які з багнетами атакували свого ворога. Більшість кріпосних укріплень була зайнята, а 29 вересня Варна здалася.

На початку жовтня гвардія отримала наказ повернутися на Росію. 1838 р. Назімов був призначений бути флігель-ад'ютантом імператора Миколи I. Як знавець стройової частини, Назімов багаторазово отримував за Високим наказом відрядження з метою сприяння поліпшенню військової підготовки в різних військових військових підрозділах. У 1838 р. він був 4 місяці у м. Варшаві, маючи дорученням «передати полкам 4-ї піхотної дивізії всі правила, щодо їх фронтової і гарнізонної служби», у жовтні того ж року спостерігав за рекрутським набором у В'ятській губернії.

У 1839 р. навчав кадетів Морського корпусу та побував у м. Вільні «для відновлення там належного порядку та суворого виконання правил гарнізонної служби та тимчасового обіймання посади плац-майора».

На початку 1840 р. для підвищення рівня стройової підготовки був відряджений в . За відмінне виконання цих доручень Назімов нагороджувався імператорською Найвищою милісттю.

Кавказька війна Наприкінці 1839 р. у м. Петербург надходили тривожні новини з Кавказу про успіхи Шаміля. Потрібні були підкріплення для військ російської Кавказької лінії. З цією метою була призначена резервна дивізія 3-го армійського корпусу, що стояла в м. Бахмуті. Щоб прискорити її виступ, імператор Микола I направив до м. Бахмута Назімова, який отримав необхідні повноваження, а також — наказ слідувати з дивізією до місця її призначення.

1840 р. виїхавши з м. Петербурга він до липня прибув на Кавказьку війну, і виконавши доручення, залишився на театрі військових дій. У той час Шаміль з'явився з натовпом відданих йому мюридів у Великій Чечні та підняв проти росіян багато черкеських громад. Генерал , котрий рушив проти нього, не наздогнав його, і Шаміль, скориставшись звільненням від російських військ Малої Чечні, перекинувся туди, щоби підняти повстання горян проти росіян. Російські війська повернулися до м. Грозного, а Шаміль знову з'явився у Великій Чечні. У серпні генерал Галафєєв знову пішов у Велику Чечню і, зміцнившись у Герменчуку, вирішив здійснювати пошуки противника в різних напрямках. При цьому загоні був Назімов, який брав особисту участь у справах і перестрілках з горцями.

Найбільше він проявив себе під час каральної експедиції особливої колони, що призначалася для винищення аулів Великого та Малаго Гехі. Після виконання завдання колоною і при відступі її до Герменчука, Назімов командував ар'єргардом, з яким довгий час утримував у Гойському лісі натиск переважаючого противника, чим дав можливість усьому загонові влаштувати необхідні переправи через кілька гірських та перебратися через них, не втративши жодного возу з вагенбургу.

У вересні того ж року Назімов був направлений на Чорноморське узбережжя в загін генерала Раєвського, де йому було доручено сформувати 11-й лінійний батальйон. Він виконав доручення, і пішов у каральну експедицію проти . Під час цієї експедиції він командував при наступі авангардом, а при відступі ар'єргардом. За бойову відмінність на Кавказі Назімов удостоївся Високого благовоління російського імператора, а потім повернувся до свого полку.

1841 р. отримав чин полковника.

Наприкінці 1842 р. був відправлений до м Варшави для організації там навчального батальйону від полків і постановки в новій частині стройової навчальної справи на належному рівні.

1847 р. був відряджений за Високим імператорським наказом у Псковську і Вітебську губернії «для повернення на місця проживання самовільних поміщицьких селян», а потім був призначений « військового суду над призвідниками цього бунту, арештованими зі зброєю».

У 1848 р. він тимчасово виконував обов'язки на посаді коменданта .

Угорська революція 1848 року Під час Угорської кампанії, одразу після отримання звістки про початок активних дій російської головної армії в межах Угорщини, імператор Микола I відправив Назімова в розпорядження головнокомандувача російськими військами графа Паскевича.

1849 р. головна армія рушила на Пешт, а 28 червня Назімов з'явився на новому місці служби. І був відряджений до загону генерал-лейтенанта , наступавшего на угорського воєначальника Гергея, котрий ухилявся від бою, він взяв особисту участь у бою 3 липня, нав'язаному Засом з угорцями в 3-х верстах на південь від Вайцена, а 5 липня, після відступу Гергея на північ, увійшов разом із російською головною армією до Вайцена після незначної сутички з невеликим угорським загоном, який не встиг відступити через скупчення обозів на вулицях міста. Він брав участь і в бою 21 липня , колишному центрі угорського повстання 1848 р. та місцем перебування тимчасового уряду; в цьому бою ар'єргардний корпус , який наважився на битву проти російської армії, зазнав поразки.

У серпні 1849 р. Назімов був відкликаний до м. Петербурга. 1849 р. отримав чин генерал-майора і зарахований в Свиту Його Імператорської Величності. 1849 р. Назімова було призначено на посаду начальника штабу Гренадерського корпусу.

1851 р. за безпорочну вислугу 25 років в офіцерських чинах був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня.

У 1852 р. обіймав посаду у Відомстві військово-навчальних закладів. 1852 р. призначений на посаду директора Олександрівського Брестського кадетського корпусу, на якій прослужив до 1854 р., після чого був призначений генерал-кригскомісаром (начальником комісаріатського департаменту, перетвореного в 1864 р. на Головне інтендантське управління Військового міністерства Російської імперії).

1856 р. його призначено «засідаючим у Військовій раді», а незабаром членом її «Списокъ генераламъ по старшинству» (исправлено по 1-е сентября), въ Военной Типографіи, , 1886 г. — С. VXI, 35 (Назимовъ Владиміръ Николаевичъ)..

1857 р. отримав чин генерал-лейтенанта Назимов Владимир Николаевич (29.04.1806 — 18.04.1887), «Список генеральских чинов армии, флота и военизированных корпусов Российской империи», сайт «Генералитет Российской империи (армия, флот и военизированные корпуса)».

1869 р. отримав звання генерала від інфантерії.

За інформацією «Біографічного словника А. А. Половцова» помер 22 квітня (4 травня) 1887 р., а за даними «Петербурзького некрополя» — 18 (30) квітня 1889 года; був похований на кладовищі Новодівичого монастиря в м. Санкт-Петербурзі .

Нагороди

орден св. Анни 1-го ступеня (1853 р.) з імператорською короною (1855), Орден Білого Орла (1863), орден св. Олександра Невського (1866) з алмазними знаками (1875), орден cв. Володимира 2 ст. (1856), орден св. Станіслава 1 ст. (1849), орден св. Георгія 4 ст. за 25 років вислуги (у 1851 р., № 8595 за списком «Григоровича—Степанова»), австрійський Орден Залізної корони 1-го ступеня (1850), (1867), (1879)/, грошові премії (у 1837 р., 1838, 1840, 1841, 1844; безвідсоткова позика у 1847, у 1848), золота табакерка з портретом імператора на ній прикрашеним діамантами (1884).

Родина Дружина — Кожина Марія Павлівна (*18.03.1825-†3.12.1885).

Примітки

Джерела

«Списокъ генераламъ по старшинству» (исправлено по 1-е сентября), въ Военной Типографіи, , 1886 г. — С. VXI, 35 (Назимовъ Владиміръ Николаевичъ). «Энциклопедия военных и морских наук», под редакцией Г. А. Леера. Т.V, выпуски 1885, 1888, 1889, 1895 гг.

Посилання

Назимов Владимир Николаевич на сайте «Русская императорская армия» Владимир Николаевич Назимов, Биографический указатель, всемирная история «ХРОНОС» Андрей Ганин, Назимов Владимир Николаевич, 25.11.2021, энциклопедия «Всемирная история»