Віталій Володимирович Савчук (5 листопада 1958, Харків — 7 серпня 2020, Київ) — український актор, театральний режисер, педагог. Заслужений артист України (1992), лауреат премії «Київська пектораль» як найкращий актор другого плану 1998 року.
Понад 15 років — провідний актор Київського академічного театру юного глядача на Липках (1978—1994). Протягом 5 років — виконавець центральних ролей у 5 виставах Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (1996—2001). Понад 20 років — старший викладач кафедри режисури телебачення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (1998—2020).
Життєпис Народився 5 листопада 1958 року в Харкові. Зростав у будинку № 5 на Театральному провулку. У дитинстві займався в драматичній студії Палацу культури Харківського електромеханічного заводу під керівництвом Євгенії МанжелейЖурнал «Кіно-театр», 3.(71) 2007, Київ, с. 59-61.
У 1978 році закінчив кафедру акторської майстерності драматичного театру і кіно Харківського державного інституту мистецтв імені Івана Котляревського, курс Миколи Борисенка, Олексія Глаголіна та Валентини Чистякової. Відтоді ж — провідний актор Київського академічного театру юного глядача на ЛипкахПривид ідеального актора з театру Курбаса.
Протягом 1995 року працював у Національному академічному драматичному театрі російської драми імені Лесі Українки, де репетирував п'єсу Танкреда Дорста «Фернандо Крапп написав мені листа», але так і не зіграв у ній через розбіжності з адміністрацією театру. З середини 1990-х з перервами викладав історію та християнську етику в київській християнській школі. У 1996—2001 роках — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, виконав головні ролі у 5 виставах.
З 1998 року — старший викладач кафедри режисури телебачення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, викладав акторську майстерність, ставив вистави зі студентами. Спільно спочатку зі своїм вчителем Миколою Мерзлікіним, а після його смерті зі своїм другом і однодумцем Василем Вітром був художнім керівником декількох курсів режисерів телебачення.
Був одружений з народною артисткою України Валерією Чайковською, подружжя виховало двох дітейВалерія Чайковська: знову народити себе. Помер на 62-му році життя 7 серпня 2020 року.
Творчі та особистісні аспекти Починав театральну кар'єру під егідою свого вчителя Миколи Мерзлікіна. Великий резонанс викликала їхня спільна вистава в ТЮГу на Липках «Любов, джаз і чорт» Юозаса Ґрушаса (1980), де Віталій Савчук виконав одну з головних ролей Андрюса. Через багато років актор говорив, що «Театр Миколи Мерзлікіна — це театр, траєкторія якого піднімає людину до осмислення нею Вічного Буття»Микола Мерзлікін: пошук досконалості.
У 1983 році зіграв коваля Вакулу в телефільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки» — кінознавиця Лариса Брюховецька писала, що «інтерпретація Савчука засвідчила, що він грає не просто конкретного персонажа, він грає особливу і неповторну стилістику гоголівського тексту». Після вимушеного завершення творчої співпраці з Миколою Мерзлікіним продовжував виконувати головні ролі в ТЮГу на Липках, зокрема в «Макбеті» Вільяма Шекспіра та у «Войцеку» Георга Бюхнера, після якого актор був відзначений почесним званням «Заслужений артист України».
Залишивши театр у 1994 році, розпочав педагогічну діяльність у київській християнській школі, де викладав історію та християнську етику. Дружина Віталія Савчука, акторка Валерія Чайковська, згадувала:
У 1996 році, на запрошення режисера Сергія Данченка, розпочав роботу в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, де «в його особі проявлялась інша школа — вимогливіша, ближча до Леся Курбаса». Театрознавиця Валентина Грицук писала, що в ролі Опецьковського у виставі «Шельменко-денщик» «Савчук виникає на сцені, як привид, привид ідеального актора з театру Курбаса. Його експресивна механістичність у поєднанні з тотальною енергетичною присутністю в просторі ігрового майданчика викликає у глядача шок».
Сергій Данченко планував поставити «Гамлета» з Савчуком в заголовній ролі, проте натомість створив «Короля Ліра», де актор виконав трагікомічну роль Блазня. Також нездійсненними залишились плани реалізації «Пер Гюнта» та «Ревізора» з актором в головних ролях. У 1999 році Савчук був нагороджений премією імені Амвросія Бучми «за мистецьку досконалість акторських робіт». Після смерті Данченка у 2001 році актор залишив репертуарний театр назавжди, проте ще близько 10 років грав у моновиставі «Заметіль» постановки Миколи Мерзлікіна (Київський муніципальний академічний театр опери та балету).
Був глибоко віруючою людиною, не припиняв займатись благодійництвом, зокрема піклуванням про літніх людей. Через релігійні погляди наприкінці 1990-х відмовився від ролі у п'єсі Ніни Садур «Брате Чичиков!», побачивши в ній «посилення концентрації темної енергії». «За своєю сутністю акторська професія — язичницька. Сьогодні актор може говорити про високе, виголошуючи біблійні притчі, а завтра він грає щось цілком протилежне. Драматургія, наче губка, вбирає в себе все — чисте й брудне, напівфабрикат і фабрикат» — казав Савчук.
Нагороди 1992 — заслужений артист України 1996 — номінація на премію «Київська пектораль» за роль Траніо («Приборкання норовливої», Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) 1997 — номінація на премію «Київська пектораль» за роль Блазня («Король Лір», Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) 1998 — премія «Київська пектораль» за роль лорда Едгара («Бал злодіїв», Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) 1999 — премія імені Амвросія Бучми — «за мистецьку досконалість акторських робіт» 2000 — номінація на премію «Київська пектораль» за роль Оповідача («Заметіль», Київський муніципальний академічний театр опери та балету)Київська пектораль. Переможці
Примітки