Міст Тханьхоа (), також міст Хамзонг (), перекинутий через річку Ма, розташований за 3 км на північний схід від міста Тханьхоа, провінція Тханьхоа (В'єтнам). Відомий своєю живучістю під час численних атак літаків Військово-повітряних і Військово-морських сил США, які не змогли знищити міст до 1972 року навіть після сотень нальотів під час війни у В'єтнамі. Міст було відновлено 1973 року. Станом на 2016 рік міст досі стоїть.
Споруджений французами в колоніальну епоху у В'єтнамі, міст Тханьхоа було підірвано В'єтмінем у 1945 році. Від 1957 року в'єтнамці розпочали його відбудову. Забезпечуючи прохід як автомобільного, так і залізничного руху, він був життєво важливою сполучною ланкою між різними регіонами Північного В'єтнаму, а коли почалася війна, став стратегічним маршрутом для постачання та підкріплень, що надсилалися В'єтконгу, який воював у Південному В'єтнамі.
У своєму першому повітряному бою невелике з'єднання начебто неспівмірних МіГ-17 завдало значних втрат набагато більшим і досконалішим американським F-105 Thunderchief ціною трьох власних літаків, при цьому F-100 Super Sabre, ймовірно, став першим американським втраченим літаком у цьому конфлікті. Це зіткнення призвело до значних змін в американській тактиці та підготовці, а також до повернення до повітряних боїв у доктрині повітряного бою. Зрештою 1972 року міст було знищено за допомогою Ф-4 Фантом ВПС США з використанням бомб із лазерним наведенням і A-7 Corsair II ВМС США з застосуванням просунутих і звичайних бомб.
Міст
Міст являв собою сіру металеву конструкцію, що спиралася на центральну бетонну опору та два бетонні устої на березі. Завершений 1964 року й урочисто відкритий самим Хо Ші Міном, міст мав 160 м завдовжки, 17 м завширшки й близько 15 м над рівнем річки.
Операція «Rolling Thunder»
З початком (бомбардувальної кампанії проти випадкових цілей у Північному В'єтнамі, обраних Ліндоном Б. Джонсоном) у березні 1965 року було прийнято рішення перекрити північнов'єтнамську залізничну систему, включно з мостом Тханьхоа. В'єтнамці, усвідомлюючи стратегічну важливість мосту, створили вражаючу мережу протиповітряної оборони, розмістивши в районі п'ять полків ППО.
Перший наліт, перший повітряний бій
Перша — і найбільша — ударна група, направлена проти мосту, мала кодову назву 9-Альфа. Очолювана асом Корейської війни полковником , вона налічувала 79 літаків, включно з 46 F-105 Thunderchief як основну ударну силу. Інші найменування включали 21 літак F-100 Super Sabre як засоби придушення ППО для атаки наземних зенітних установок, чотирнадцять F-100 у ролі МіГ CAP () і два для оцінки пошкоджень, плюс десять літаків-заправників КС-135.
F-100 базувалися в Південному В'єтнамі, тоді як інші базувалися в Таїланді. Ланки з чотирьох F-105 з авіабази і заправлялися в повітрі над річкою Меконг, потім перетинали Лаос до точки трохи південніше мосту. Бомбардувальники продовжували рух на схід до Тонкінської затоки.
У розпочатій 3 квітня 1965 року атаці усі ударні літаки скинули свій вантажAce Pilot MiG-17. Шістнадцять F-105 несли пару рокет повітря-земля AGM-12 Bullpup, по одній під кожним зовнішнім пілоном крила. Це було раннє бойове застосування ранніх «розумних» керованих ракет, які наводилися джойстиком по радіозв'язку, що вимагало двох заходів для запуску кожної з двох ракет. Капітан Білл Мейєрхольт () спостерігав, як ракета зійшла й добре влучила по мосту; але коли дим розсіявся, видимих пошкоджень мосту не було. Бойові 110-кілограмові частини лише обвуглили масивну конструкцію.
Інші F-105 несли по три тонни вибухівки у вигляді восьми бомб по 340 кг кожна, — більше, ніж B-17 Flying Fortress доставляли на такі цілі, як Берлін. Перша серія бомб відхилилася через сильний південно-західний вітер. Останній заліт, очолюваний капітаном Карлайлом С. «Смітті» Гаррісом (), влучив у дорожнє полотно та надбудову. Після того як 32 ракети Bullpup і 1200 бомб «прикрасили» міст численними влученнями, обвугливши кожну частину, міст не впав, хоча рух було зупинено на кілька годин. Це був єдиний результат нальоту, який коштував двох літаків — одного F-100 (лейтенант Джордж С. Сміт () на придушенні зенітного вогню ()) і одного RF-101 — збитих.
Thunderchief Ріснера було пошкоджено наземним вогнем, але, незважаючи на дим у кабіні, Ріснер продовжував керувати ударом, перш ніж благополучно повернутися до .
Для відбиття нальоту Народні повітряні сили В'єтнаму (VPAF) підняли дві ланки по чотири МіГ-17 з о 09:47. Початковий план передбачав, що перша ланка діятиме як приманка. Друга ланка так і не досягла ударної групи, оскільки командир ланки помітив F-8 Crusader з авіаносця USS Hancock (CV-19), що прикривали операцію. МіГ-17ПФ з металевим покриттям був всепогодною перехоплювальною версією МіГ-17, що вперше злетів 1951 року. Озброєний лише трьома 23-мм гарматами і без ракет, він був швидшою модернізованою версією МіГ-15, оснащеним двигуном з форсажною камерою та радіолокаційним далекомірним прицілом, відтвореним методом зворотної розробки з F-86A (а також новим крилом з більшим кутом стріловидності для збільшення його критичного числа Маха, а отже й максимальної швидкості)MiG-17PF.
Для порівняння, американський Crusader був денним винищувачем, здатним розвивати швидкість майже вдвічі більшу за швидкість звуку, озброєний як гарматами, так і ракетами Sidewinder. Нгок Лан пішов у пікірування для атаки на висоті близько 300 м і відкрив вогонь з відстані 200+ метрів. Його підствольна кінокамера засняла палаючий F-8, про який він доповів як про збитий. О 10:15 ведений лейтенант Фам Ван Тук () відкрив вогонь по іншому F-8, заявивши про другу перемогу. Пілоти Хо Ван Куй () і Чан Мінь Фионг () також відкрили вогонь по двох F-8, але були поза дальністю стрільби. За оцінкою Народних повітряних сил В'єтнаму, їхній успіх був зумовлений належною підготовкою, використанням несподіванки та веденням лише ближніх повітряних боїв. Хоча записи Військово-морських сил США свідчать, що всі Crusader повернулися, літак під керуванням капітан-лейтенанта Спенса Томаса () був настільки пошкоджений, що прямував до Данангу й був списаний як знищений після посадки. Це могло б зробити атаку Нгок Лан не лише першою перемогою в повітряному бою МіГ-17 Народних повітряних сил В'єтнаму, але й першою повітряною перемогою конфлікту.
ВМС зафіксували, що A-4 Skyhawk капітан-лейтенанта Р. А. Вогдена () було втрачено від зенітної артилерії; Вогден провів решту війни як військовополонений. Після своєї перемоги Нгок Лан виявив, що йому бракує палива дістатися на базу. Він вирішив врятувати свій літак, здійснивши жорстке приземлення біля русла річки в долині Кетам (?) (провінція Нгеан). Його оточили місцеві жителі, які очікували знайти американського пілота, аж доки він не показав свій значок Народних повітряних сил В'єтнаму.
Народні повітряні сили В'єтнаму тим не менш продемонстрували здатність протистояти сучасним американським винищувачам і згодом визнали 3 квітня Днем повітряних сил. З американського боку невдача в руйнуванні будь-якого прольоту призвела до нової атаки, запланованої на наступний день; це очікували командири Народних повітряних сил В'єтнаму. Цього разу було задіяно вісімдесят літаків, включно з 48 F-105, що несли лише бомби 340 кг, оскільки неспроможність Bullpup була повністю продемонстрована.
МіГ-17 атакують F-105 ВПС США
Під час бою 4 квітня 1965 року група з восьми МіГ-17 (половина літала як приманка) з 921-го винищувального полку «Саодо» () знову отримала завдання протистояти великій групі сучасних американських надзвукових винищувачів-бомбардувальниківAnderton p. 71". 46 F-105 Thunderchief, призначених як швидкісні ударні бомбардувальники, супроводжувалися ланкою з 21 денного винищувача F-100 Super Sabre з 416-ї винищувальної ескадрильї (), чотири з яких були озброєні AIM-9 Sidewinder для патрулювання проти МіГів, а сімнадцять озброєні 2,75-дюймовими ракетами HVAR для придушення батарей ППО.
Кожній ланці надавався позивний. Серед них були «Steel», «Iron», «Copper», «Moon», «Carbon», «Zinc», «Argon», «Graphite», «Esso», «Mobil», «Shell» і «Petrol». Ланка «Cadillac» проводила оцінку бомбових пошкоджень, тоді як пошуково-рятувальна група включала A-1 Skyraider з позивним «Sandy» та рятувальні гелікоптери Sikorsky S-61R з позивним «Jolly Green».
Народні повітряні сили В'єтнаму поставили наземні зенітні установки першою лінією оборони, а винищувачі атакували після припинення вогню наземних артилеристів. Після зльоту близько 10:20 МіГи розділилися на ланки-приманки та ударні ланки. Командиром був заступник командира Нгуєн Ван Т'єна (), тоді як Дао Нго Нгу () керував наземним пунктом управління.
Американці розпочали з розвідувальних польотів над Тханьхоа. Потім атакуючі реактивні літаки летіли ланками по чотири. Кожна ланка атакувала по черзі, тоді як інші кружляли в очікуванні. Хоча на папері F-105 був здатний розвивати швидкість понад 2 М, завантажений боєприпасами під своїми невеликими крилами, він був дозвуковим і неготовим вступати в бій з будь-якими винищувачами, що могли прорватися повз його супровід. Прикриваючи північ у напрямку аеродромів Ханоя, ескортні F-100 за 95 км на північ від гирла річки Тю, де річка впадає в море (мається на увазі річка Ма — прим. перекл.), мали попереджати про ворожі літаки і, якщо можливо, перехоплювати, тоді як чотири інші патрулювали на південь від гирла.
Атака МіГів прийшла натомість з півдня, частина з яких повернула на захід, можливо, щоб відвернути ескорт як приманка. Коли F-100 з анти-МіГ патрульного загону полетіли на південь, вони помітили МіГ-17, що летіли з моря до F-105, і терміново передали по радіо попередження: «Вийти із бою!» Але їхні попередження не були почуті через спотворену радіопередачу. Ударні літаки летіли далі як мішені у тірі, не знаючи про наближення загрози. Хоча Північний В'єтнам мав повне радіолокаційне покриття та наземне управління своїми пілотами, короткодіапазонні радари переднього огляду на F-100 не виявили МіГи в частині неба, де їх не очікували. Військово-повітряні сили США пізніше використовували радари для забезпечення повного 360° радіолокаційного покриття ударних груп.
Виринаючи з хмар зверху, МіГ-17 пронеслися повз ескорт і кинулися на завантажені бомбами Thunderchief. В'єтнамський командир ланки Чан Хань () помітив чотири F-105D на 10:30, що почали скидати бомби, наказавши своєму веденому Фам Зяю () прикрити його атаку. Він відкрив вогонь з 400 метрів, спостерігаючи, як один F-105 під керуванням майора Френка Е. Беннетта () (355-те тактичне винищувальне крило, загинув у бою) упав у полум'ї в Тонкінську затоку. Командир ланки спробував дістатися до Данангу, але його система управління заклинила в межах видимості бази. Катапультуючись, він загинув, коли його парашут не встиг розкритися до того, як він вдарився об водуHow It Happened Time Friday, Apr. 16, 1965.
Коли F-105 повернули для атаки МіГів, МіГи розділилися на дві групи з північного та південного боків мосту. За підтримки Чан Нгуєн Нама () Ле Мінь Хуан () збив ще один F-105D з позивним Zinc 2 під керуванням капітана Дж. А. Магнуссона (). Він передав по радіо, що прямує до затоки, якщо зможе утримати контроль над літаком. Магнуссон зрештою катапультувався за двадцять миль над Тонкінською затокою біля острова Хонме () й зрештою був занесений до списку зниклих безвісти, а потім загиблих після 48-годинного пошукуbridge attack. ВПС США підтвердили втрату двох F-105 під час цього бою.
Решта F-105 опинилися на прицілі іншого МіГ-17, від якого не могли відірватися. В розпачі один спробував різку «бочку» (), що сповільнило його літак настільки, що МіГ-17 проскочив повз нього, як рекомендував його капітан. Опинившись на хвості МіГа, він був занадто здивований, щоб спробувати збити МіГ зі своєї гармати. Щасливому пілоту напередодні провели інструктаж щодо цього маневру капітан Джон Річард Бойд з авіабази Нелліс, який згодом став авторитетом у проєктуванні американських винищувачівTribute To John R. Boyd By Harry Hillaker .