Самооборона () за чеським кримінальним правом — це дії особи, що запобігають тривалому або безпосередньо загрозливому нападу і які не є явно (дослівно: «очевидно надмірно») непропорційними до характеру нападу. Це визначення випливає зі статті 29 Закону № 40/2009 Зб., Кримінального кодексу.

У Чехії самооборона вважається індивідуальним правом людини, яке захищається статтею 2(4) Конституції та статтями 2(3) і 6(4) Хартії основних прав і свобод.

Чеське законодавство не містить конкретних положень щодо самооборони із застосуванням зброї. У разі самооборони без застосування зброї або із застосуванням будь-якого виду зброї діють однакові правила. Міністерство внутрішніх справ офіційно рекомендує носити з собою нелетальну зброю, таку як перцеві балончики, електрошокери або газові пістолети, як засоби самооборони. На відміну від більшості інших європейських країн, громадяни Чехії мають право зберігати та носити вогнепальну зброю для особистого захисту, для чого вони повинні спочатку отримати ліцензію, що обов’язково видається після проходження необхідною процедурою.

Історія чеського законодавства про самооборону Історично судова практика щодо самооборони стосувалася переважно випадків вбивства нападника, який намагався посягнути на життя того, хто захищався. Це поступово призвело до того, що самооборону стали трактувати дуже широко — як дію, спрямовану на відвернення будь-якого виду безпосередньої загрози. Перша кодифікація кримінального права відбулася в 1803 році, коли Землі Богемської Корони були частиною Габсбурзької монархії, і включала статтю про самооборону як виправдовувальне положення щодо вбивства. У 1852 році, за часів Австрійської імперії, відбулася масштабна рекодифікація, в результаті якої до розділу 2 Кримінального кодексу було включено загальну статтю про самооборону. Цей закон залишався чинним протягом наступних майже 100 років, у тому числі після проголошення незалежності Чехословаччини у 1918 році. Тобто в період з 1803 по 1949 рік на чеських землях діяло те саме законодавство про самооборону, що й на австрійських землях. Закон захищав самооборону проти нападу, спрямованого на «життя, свободу або власність»; поняття «життя» тлумачилося широко, охоплюючи будь-який напад на фізичну недоторканність. Головним обмеженням самооборони була визначена «необхідність».

Після комуністичного перевороту в 1950 році було прийнято новий Кримінальний кодекс. Цей закон, зокрема стаття про самооборону, був розроблений за зразком радянського законодавства. Закон захищав самооборону у випадку нападу, спрямованого проти «народно-демократичної республіки, її соціалістичного розвитку, інтересів трудящих або окремих осіб». Головною межею самооборони було визначено «адекватність».

У 1961 році відбулася масштабна рекодифікація. З цього року закон захищав самооборону проти нападу, спрямованого проти «інтересів, що охороняються Кримінальним кодексом», тобто будь-яких інтересів, які є об’єктом захисту, як зазначено в окремих статтях про злочини. Головним обмеженням самооборони було визначено «явну невідповідність характеру та небезпечності нападу». Після Оксамитової революції межі самооборони були розширені у 1994 році. Межа самооборони була визначена як «явна непропорційність щодо способу нападу». Верховний суд Чехії тлумачить це обмеження як захист, який є «абсолютно однозначно, надзвичайно грубо перебільшеним», що означає, що «дія захисника не відповідає чітко, очевидно та безсумнівно всім відповідним обставинам, що характеризують спосіб нападу».

У 2021 році Парламент Чехії ухвалив другу поправку до Хартії основних прав і свобод, додавши нову гарантію, яка передбачає: «Право на захист власного життя або життя іншої особи, у тому числі за допомогою зброї, гарантується на умовах, визначених законом». Це тлумачиться як гарантія законного доступу до зброї, що має забезпечувати можливість ефективної самооборони.

Закон про самооборону

Загальне пояснення Необхідна самооборона може бути застосована для відбиття безпосередньої або тривалої атаки на інтерес, що охороняється Кримінальним кодексом (такий як право власності або право на життя), шляхом вчинення діяння, яке в іншому випадку було б караним (наприклад, застосування вогнепальної зброї проти іншої особи).

На відміну від принципу підпорядкованості, який передбачає обов’язок відступити у випадках крайньої необхідності, у даному випадку такого обов’язку немає. Крім того, законодавство не встановлює жодних вимог щодо пропорційності. Це означає, що оборона не може бути явно непропорційною до характеру нападу. Характер нападу включає низку факторів, зокрема інтенсивність нападу, особистість нападника, його риси та наміри, будь-які можливі попередні дії нападника (погрози, переслідування тощо), місце та час нападу, чисельну перевагу та можливість приєднання інших осіб до нападника, а також можливість використання нападником зброї.

В той же час, у чеській юридичній науці та судовій практиці загальновизнано, що для успішної оборони оборонні дії повинні перевищувати інтенсивність нападу.

Людина має повне право готуватися до можливої необхідності захищати себе, у тому числі за допомогою зброї. Людина також може захищатися від нападу, який вона сама спровокувала, за умови, що вона не розпочала наступальних дій і не вступила у взаємну сутичку. Особа, яка захищається, може почати свої дії раніше за нападника, якщо напад є неминучим, однак такі випадки часто важко довести.

У разі, якщо у захисника є кілька варіантів захисту (наприклад, перцевий балончик і вогнепальна зброя), він не зобов’язаний застосовувати засоби захисту в порядку від найменш ефективного до найбільш ефективного і не повинен пояснювати свій вибір. Єдиним обмеженням є те, що остаточний вибір, тобто вжиті заходи, не повинен бути явно неспівмірним із характером нападу.

Вирішальне значення для визначення того, чи не перевищено межі заборони явно непропорційної самооборони, має саме спосіб застосування зброї, а не саме факт її застосування. Тобто попереджувальний постріл або постріл, спрямований у некритичну частину тіла нападника, може вважатися таким, що не виходить за межі необхідної самооборони, у випадках, коли характер нападу не виправдовує постріл, спрямований у критичну частину тіла.

Захисні дії не можуть тривати після закінчення нападу. У разі притягнення захисника до відповідальності обов’язок довести, що захист тривав після закінчення нападу, покладається на сторону обвинувачення, і це питання вирішується відповідно до принципу «in dubio pro reo».

Випадки застосування зброї з метою самооборони

Лише трохи більше 3% дорослого населення Чехії має дозволи на приховане носіння зброї. Це, у поєднанні з загалом низьким рівнем насильницьких злочинів, робить випадки застосування зброї з метою самооборони відносно рідкісними. Більш поширеним є застосування ножів з метою самооборони, оскільки на носіння зброї, окрім вогнепальної, обмежень немає. Ще частіше застосовуються перцеві балончики, носіння яких офіційно рекомендує Міністерство внутрішніх справ жінкам, літнім людям та іншим вразливим групам населення.

Використання вогнепальної зброї під час захисту від насильницького нападу є допустимим, особливо коли на людину нападають з ножем або іншою зброєю. Трапляються також випадки стрілянини по неозброєних нападниках, що іноді стає предметом суперечок. Як правило, кожен випадок ретельно розслідується, перш ніж його остаточно визнають законною самообороною. Самооборона оцінюється відповідно до суб’єктивного та об’єктивного сприйняття особи, яка захищається, під час безпосередньої загрози або тривалого нападу, а не з точки зору осіб, які оцінюють ситуацію постфактум. Щодо захисту власного житла, закон не виділяє це як особливу обставину. Численні спроби запровадити принцип стій на своєму у чеське законодавство зазнали невдачі. Отже, захист у власному житлі оцінюється так само, як і в будь-якому іншому місці.

Щороку влада визнає цілу низку випадків успішного застосування вогнепальної зброї чи іншої зброї в оборонних цілях законною самообороною, що не викликає широкого резонансу серед громадськості. Серед таких випадків, наприклад, можна назвати стрілянину, яку у 2014 році здійснив бармен у місті Горжовіце, вбивши нападника, або стрілянину, яку у 2014 році здійснив власник будинку в Чіміце, вбивши агресивного грабіжника у своєму гаражі. Однак деякі випадки набувають значного розголосу, наприклад:

У 1991 році відомий скульптор Павел Опоченський вчинив вбивство в порядку самооборони, коли нападник нацист-скінхед намагався напасти на пару на вулиці Праги. Опоченський наніс ножові поранення 17-річному скінхеду, який розмахував металевим прутом. У ході розгляду справи вищі судові інстанції кілька разів скасовували вирок Опоченському, що значно сприяло розвитку судової практики у сфері самооборони. НС-скінхеди також проводили різноманітні акції протесту протягом багатьох років судового розгляду. Неонацистський гурт Agrese 95 випустив пісню під назвою «Ми підемо разом і вб’ємо Опоченського». У 1993 році група з п’яти чоловіків вирішила відвідати свого друга, який раніше виступив посередником у угоді, за якою вони позичили словацькому підприємцю 3,3 млн чеських крон . Замість того, щоб швидко заробити на цій позиці, чоловіки втратили майже всі позичені гроші. Посередник спочатку впустив чоловіків до свого будинку, але коли розмова загострилася, він наказав їм піти. Оскільки вони не хотіли йти, посередник знову наказав їм піти, цього разу під прицілом пістолета. Поки троє чоловіків втекли з будинку, решта двоє напали на посередника і змогли його обеззброїти, після чого з пістолета пролунав один постріл, який нікого не зачепив. Напад на брокера продовжився, зокрема, йому втиснули пальці в очі, через що він втратив зір. Однак брокеру вдалося під час бійки дістати іншу зброю — шестизарядний револьвер Arminius HW .38 — і вистрілити п’ять разів. Три з них виявилися влучними пострілами в голову, що миттєво вбило нападників. Спочатку брокера звинуватили у подвійному вбивстві. Через незвичайні обставини поліцейське розслідування тривало два роки без пред'явлення звинувачення, оскільки поліція замовила кілька письмових експертних висновків. Справу було закрито в 1995 році як законну самооборону, а звинувачення знято. У 2003 році Славоя Гашека розбудив галас, що долинув з-за меж його будинку. Гашек вийшов з дому з рушницею та кинувся в погоню за злодієм. Після того, як злодій сів у свою машину і поїхав у бік Гашека, той вистрілив і вбив його. Гашека засудили до п'яти років ув'язнення, оскільки Вищий суд в Оломоуці вирішив, що самооборона не була виправданою, оскільки постріл пройшов через бічне вікно, а не через лобове скло. Незабаром після цього Гашека помилував президент Вацлав Клаус. У 2006 році приватний охоронець, озброєний пістолетом, переслідував пішки двох чоловіків, яких він підозрював у спробі викрасти металобрухт. Чоловіки вилізли на залізничний насип і почали кидати каміння в бік охоронця, після чого той вистрілив у їхньому напрямку десять разів, смертельно поранивши одного з них у голову. Спочатку міський суд у Празі визнав охоронця винним у вбивстві та засудив його до 7 років позбавлення волі. Вищий суд у Празі змінив рішення на вирок за умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до смерті (тобто ненавмисне вбивство), та призначив покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. Врешті-решт охоронець був виправданий Верховним судом у Брно, який визнав його дії законною самообороною, зазначивши, що для успішної самооборони захист має бути значно інтенсивнішим за напад, а також що кидання каменів та цегли становило серйозну загрозу для життя чоловіка.