У фізиці Арістотеля та грецькій астрономії підмісячна сфера — це область геоцентричного космосу під Місяцем, що складається з чотирьох класичних елементів: землі, води, повітря та вогнюAristotle, Ethics (1974) p. 357–58Stephen Toulmin, Night Sky at Rhodes (1963) p. 38 and p. 78.
Підмісячна сфера була цариною мінливої природи. Починаючи з Місяця і аж до меж Всесвіту, все (для класичної астрономії) було постійним, регулярним і незмінним — область ефіру, де розташовані планети та зорі. Тільки в підмісячній сфері панували сили фізикиC. C. Gillespie, The Edge of Objectivity (1960) p. 14.
Еволюція концепції
Платон та Арістотель допомогли сформулювати оригінальну теорію підмісячної сфери в античностіGillespie, pp. 13–15, ця ідея зазвичай йде рука об руку з геоцентризмом та концепцією сферичної Землі.
Авіценна переніс у Середньовіччя арістотелівську ідею про те, що породження та тління обмежуються підмісячною сфероюJ. J. E. Garcia, Individuation in Scholasticism (1994) p. 41. Середньовічні схоласти, такі як Тома Аквінський, який окреслив поділ між небесною та підмісячною сферами у своїй праці «Сума теології», також спиралися на Цицерона та Лукана для усвідомлення великого кордону між Природою та Небом, підмісячною та ефірною сферамиW. Hooper, C. S. Lewis (1996) pp. 529—531.
Результатом для середньовічних/ренесансних менталітетів стало повсюдне усвідомлення існування на Місяці того, що К. С. Льюїс назвав:
Однак теорії Коперника почали ставити під сумнів розмежування між підмісячним та ефірним світилами. Після цього спостереження Тихо Браге нової зорі та комет на нібито незмінних небесах ще більше підірвали аристотелівську точку зоруR. Curley, Scientists and Inventors of the Renaissance (2012) pp. 6–8.
Томас Кун розглядав нову здатність вчених бачити зміни на «нетлінних» небесах як класичний приклад нових можливостей, що відкриваються зміною парадигмиThomas S. Kuhn, The Structure of Scientific Revolutions (1970) pp. 116–17.
Літературні відгалуження Данте уявляв гору Чистилище настільки високою, що вона сягає вище підмісячної сфери, тож «ці схили вільні від будь-яких природних змін».
Семюел Джонсон високо оцінив п'єси Шекспіра як такі, що «демонструють справжній стан підмісячної природи, яка поєднує в собі добро і зло, радість і горе, переплетені».
Примітки
Додаткова інформація
Дж. Барнс, Арістотель (1982) М. А. Орр, Данте та середньовічні астрономи (1956) Томас Кун, «Коперніканська революція» (1957)
Посилання
Геоцентричне або птолемеївське уявлення про Всесвіт