В американському футболі та споріднених видах спорту двоочкова реалізація ( або two-point try) — це варіант отримання додаткових балів після тачдауну.
Опис
Під час спроби двоочкової реалізації команда, що щойно здобула очки, повинна розіграти м'яч з лінії сутички поблизу енд-зони суперника і знову доставити туди м'яч за допомогою виносу чи пасу, тобто здійснити повторний тачдаун. Якщо команда досягає успіху, вона отримує два очки додатково до шести за тачдаун, загалом 8 очок. Якщо команда зазнає невдачі, додаткові очки не просто нараховуються.
Спроби реалізації в американському футболі є «нейтральними» ігровими епізодами (тобто їх час не враховується при відліку загального ігрового часу), в канадському ж футболі вони стають такими лише в останні три хвилини кожної половини гри. Якщо до кінця половини гри залишається час, команда, що виконала тачдаун, після спроби реалізації переходить до кік-оффу.
Для виконання двоочкової реалізації команда, що здобула очки, розігрує м'яч із 5-ярдової лінії в аматорському канадському футболі, 3-ярдової — у професійному канадському та аматорському американському, або з 2-ярдової лінії — у професійному американському футболі. У професійному американському футболі існує спеціальна невелика позначка, що позначає лінію сутички для двоочкової реалізації; до 2014 року вона також була лінією сутички для пробиття однобального екстрапоїнту після тачдауну.
Різні джерела оцінюють успішність двоочкової реалізації у межах від 40% до 55%, що значно нижче, ніж показник звичайної реалізації (який в НФЛ становить від 90% до 95%). Команди найчастіше вдаються до спроби двоочкової реалізації тоді, коли вкрай важливо отримати два очки, а не одне — наприклад, коли час матчу добігає кінця, в команда програє з різницею у два очки.
Крім того, існує двоочкова реалізація в обороні (англ. defensive two-point conversion). Це стається тоді, коли під час спроби реалізації захист перехоплює м'яч і повертає його до енд-зони суперника. Детальніше див. відповідний розділ нижче.
Запровадження правила
Колеждний футбол У студентському футболі можливість виконання реалізації після тачдауну існувала з початку зародження гри (прибл. 1883 рік), хоча кількість балів, що нараховувалися за неї, протягом історії змінювалася.
З 1898 року в коледжному футболі вартість реалізації закріпилася на рівні одного очка. Починаючи з 1922 року, реалізацію можна було виконати одним із трьох способів: голом ногою з поля (у правилах названо «goal from infield», по суті це варіант філд-голу); завершенням пасу в енд-зоні або занесенням м'яча за лінію. Кожен із цих варіантів приносив одне очко.
Правило ж двоочкової реалізації було запроваджене у коледжному футболі в 1958 році у відповідь на загальне зниження результативності гри. Згідно з сучасними правилами овертайму в коледжному футболі, починаючи з другого овертайму спроби реалізації мають обов'язково бути саме двоочковими.
Основні професійні ліги (AFL) використовувала двоочкову реалізацію протягом усього свого десятирічного існування, з 1960 по 1969 рік. Після це правило не було одразу перенесене до об'єднаної ліги, хоча у 1968 році проводилися експерименти з компромісним правилом (див. розділ нижче).
В канадському аматорському футболі та Канадській футбольній лізі двоочкова реалізація була прийнята у 1975 році. За чинними правилами КФЛ, двоочковими мають бути всі спроби реалізації на будь-якому етапі овертайму.
Оригінальна (USFL) використовувала правило двоочкової реалізації протягом усього періоду свого існування з 1983 по 1985 рік.
Національна футбольна ліга прийняла правило двоочкової реалізації аж у 1994 році, через 25 років після злиття з АФЛ. Першу двоочкову реалізацію в історії НФЛ виконав квотербек і пантер «Клівленд Браунс» у першому тижні сезону того року, під час матчу проти «Цинциннаті Бенгалс». Команда вдала, що пробиватиме екстрапоїнт, але після отримання м'яча Тупа несподівано для суперників побіг з ним в енд-зону. Того ж сезону перша двоочкова реалізація в історії Супербоулу відбулася під час Супербоулу XXIX, коли з «Сан-Дієго Чарджерс» спіймав пас в енд-зоні суперника.
Інші ліги
, а також її попередниця, Світова ліга американського футболу, використовували правило двоочкової реалізації протягом усього свого існування з 1991 по 2007 рік.
визнавала двоочкову реалізацію протягом усього часу свого існування (як у початковій версії 1987–2008 років, так і у відродженій 2010–2019 років). Крім того, унікальною рисою арена-футболу є можливість здійснити двоочкову реалізацію не тільки через ігровий розіграш, але і забивши м'яч ногою з .
В (AAF), який провів лише частину одного сезону у 2019 році, спроби двоочкової реалізації були обов'язковими після кожного тачдауну.
У система екстра-поїнту та двоочкової реалізації діє навпаки: оскільки в цьому варіанті гри немає лінії нападу, захищати кікера складніше, тому ігрові розіграші оцінюють в один бал, а успішні удари ногою — у два. Така ж перевернута система діє у багатьох школах та молодіжних лігах, оскільки кваліфіковані кікери для такого рівня є рідкістю. Варіантом цього правила, особливо на молодіжному рівні, є надання одного очка за винос, двох очок за пас і двох очок за удар ногою.
Варіанти
У 1968 році, напередодні злиття АФЛ і НФЛ, ліги розробили «компромісне» правило, щоб узгодити той факт, що НФЛ не використовувала двоочкову реалізацію, а АФЛ — використовувала: відносно простий одноочковий удар ногою скасовувався, а ігровий розіграш міг принести лише одне очко, яке називали «очком тиску» (pressure point). Це правило було використане лише під час між лігами й більше не застосовувалося.
Як (WFL), так і оригінальна відродили цю концепцію. Вони виключили можливість легкого удару ногою, а реалізація із розіграшу давала не два бали, як у інших лігах вважалося двоочковою реалізацією, у WFL або в іграх першої XFL давало лише одне очко. WFL називала це «очком дії» (action point), яке разом із тачдауном давало команді загалом сім очок. Пізніше перша XFL додала правило в плей-оф, яке дозволяло команді здобути два або навіть три очки за успішне виконання розіграшу з більшої відстані від енд-зони суперника (два очки за успіх з 5-ярдової лінії та три — з 10-ярдової). Це правило було перенесене до та до створеної в 2024 .
та версія розширили це правило, запропонувавши опцію чотириьохочкової реалізації на додаток до дво- та трьохочкових. Згодом це правило було вилучене з регламенту .
Зміни у правилах екстрапоїнту
Влітку 2014 року НФЛ переглянула правила реалізації через удар ногою (екстрапоїнт). Пропонований формат передбачав нарахування семи очок за тачдаун без додаткової спроби, вісім очок у разі успішної реалізації через винос або пас і шість очок у разі невдалої спроби, виконання ж екстрапоїнтового удару не передбачалося. Цей новий формат пропонувався через надзвичайно високу ймовірність успішного виконання удару (наприклад, у сезоні 2013 року влучними були 1260 ударів із 1265). Ця пропозиція не розглядалася на зустрічі власників ліги навесні 2014 року. Замість цього ліга використала перші два тижні передсезоння для експерименту, під час якого одноочкові удари були перенесені на 20-ярдову лінію, тоді як двоочкові спроби залишилися на 2-ярдовій. Починаючи з сезону 2015 року, ліга прийняла дещо змінену версію цього правила: лінія сутички для одноочкових ударів була встановлена на 15-ярдовій позначці замість 20.
Того ж року КФЛ також відсунула свою лінію сутички для одноочкової реалізації на 25-ярдову лінію, перемістивши лінію для двоочкової реалізації на два ярди вперед, до 3-ярдової лінії. Таким чином дистанція для одноочкової спроби в НФЛ та КФЛ зрівнялася, враховуючи різницю в розташуванні воріт (в НФЛ вони розташовані на задній лінії енд-зони, а в КФЛ — на передній).
У коледжному футболі розташування м'яча для спроб реалізації залишається незмінним, незалежно від методу виконання.
Двоочкове повернення
Двоочкова реалізація в обороні (defensive two-point conversion), також відома як «двоочкове повернення» (two-point return), зараховується, коли під час спроби атакуючої команди здобути додаткові бали після тачдауну, захист перехоплює м'яч і повертає його в протилежну енд-зону. Команда захисту здобуває два бали, а команда, яка занесла тачдаун, після цього виконує кік-офф, як зазвичай. Захисна двоочкова реалізація визнана в американському коледжному, професійному та канадському футболі, а також, протягом значного періоду часу, визнавалася в Лізі арена-футболу, де м'яч після невдалих спроб реалізації нерідко відскакував назад у поле, де його і підхоплювали захисники.
Це явище є рідкісним через нечасте використання двоочкової реалізації взагалі, рідкісність вдалих блокувань ударів та труднощів у поверненні м'яча через усе поле. Але іноді ці очки ставали вирішальними для перемоги в матчі; вперше в коледжному футболі це сталося 10 вересня 1988 року, коли команда «Сент-Джонс» перемогла коледж «Айона» з рахунком 26–24.
Станом на травень 2026 двічі здійснити дві реалізації в захисті за один матч зміг лише один гравець — це був Тоні Холмс з команди «Техас Лонгхорнс» у матчі проти «Айова Стейт Сайклонс» 3 жовтня 1998 року.
В НФЛ спочатку не було положення про двоочкову реалізацію в захисті, і згідно з правилами, щойно захист перехоплював м'яч, спроба автоматично зупинялася («мертвий м'яч»), а результат спроби зараховували як невдалий. 19 травня 2015 року власники команд НФЛ прийняли пропозицію дозволити двоочкову реалізацію в захисті, починаючи з сезону 2015 року. 20 травня 2016 року власники прийняли додаткову пропозицію — «правило чесної гри при двоочковій реалізації»: воно забороняє захисту отримувати м'яч під час перехоплення і навмисно фолити, щоб підвищити свої шанси на успішне повернення. Якщо захист перехоплює м'яч, а потім скоює фол, напад має право прийняти штраф і повторити спробу. У НФЛ це правило ще не застосовувалося на практиці, але подібне правило двічі було задіяне в КФЛ.
з Нью-Орлінс Сейнтс став першим гравцем НФЛ, який виконав двоочкову реалізацію в захисті, повернувши заблокований екстра-поїнт у матчі проти Кароліна Пантерс 6 грудня 2015 року.
14 листопада 2016 року відбулася перша гра, результат якої вирішила захисна двоочкова реалізація: Джастін Сіммонс з Денвер Бронкос повернув заблокований екстра-поїнт за 1:28 до кінця матчу з Нью-Орлеан Сейнтс, забезпечивши перевагу 25–23 (потім«Бронкос» потім підібрали онсайд-кік і закріпили перемогу.
Станом на травень 2026 двічі здійснити дві реалізації в захисті за один матч зміг лише один гравець — це був Тоні Холмс з команди «Техас Лонгхорнс» у матчі проти «Айова Стейт Сайклонс» 3 жовтня 1998 рокк.
NCAA дозволяє захисні двоочкові реалізації у коледжному футболі з сезону 1988 року. У тому ж сезоні було зафіксовано 20 таких реалізацій у всіх дивізіонах NCAA, дві з яких — у Дивізіоні I-A.
Старші школи, які дотримуються правил Національної федерації асоціацій середніх шкіл штатів (усі школи США, крім шкіл Техасу, де діють правила NCAA), не дозволяють повернення м'яча захистом при спробі реалізації, і будь-яке заволодіння м'ячем захистом під час спроби одразу зупиняє гру і зараховується як «невдала спроба».
Сейфті під час реалізації
Згідно з правилами шкільного, коледжного та професійного футболу передбачають, якщо під час спроби реалізації стається сейфті, воно приносить один бал (не два, як зазвичай).
У коледжному та професійному футболі (після зміни правил НФЛ у 2015 році), напад може отримати цей бал, якщо захист перехоплює живий м'яч на ігровому полі, заносить його у власну залікову зону і м'яч там заземлює, не втрачаючи володіння. Подібна ситуація траплялася в історії NCAA Division I лише чотири рази. До 2015 року єдиним сценарієм, за якого напад міг отримати одноочковий сейфті в НФЛ, було б, якби під час реалізації (без удару по м'ячу) захист вибив або відбив м'яч за межі залікової зони, не заволодівши ним.
Захист же може заробити сейфті під час реалізації, якщо напад із м'ячем відступає назад до власної енд-зони. Подібне може статися з таких причин: