Беляус, Південно-Донузлавське городище, Східно-беляуське городище — греко-скіфське городище, що існувало з IV до н. е. до I н. е. Городище розташоване біля села Знам'янське безпосередньо на березі моря. Досліджувалося з 1960-х років Донузлавською експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом Ольги Дашевської.

Дослідження Розвідка місцевості розпочалася у 1962 році, а систематичні розкопки Бєляуса — у 1964 році силами Донузлавської експедиції Інституту археології АН СРСР під керівництвом Ольги Дашевської; археологічні роботи з певними перервами тривають і донині.

Сучасний топонім успадковано від сусіднього колишнього села Ліквідоване 1948 року., що є спотвореною формою назви Бель-Авуз ( — «гирло ущелини»), яке вперше згадується як хутір у другій половині XIX століттяТаврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1900 год. — 1900. — С. 66—67.. Транскрипцію «Бель-Ауз» у 1875 році вперше навів археолог-нумізмат Платон Бурачков, тоді як сучасний варіант написання був запропонований Павлом Шульцом у 1933—1934 роках.

Опис Греко-скіфське городище розташоване на березі моря за 1,5 км на південний схід від села Знам'янське Євпаторійського району Криму та за 7 км на захід від озера Донузлав. Існують гіпотези щодо локалізації тут гирла річки ГіпакірісРежим опадів у Тарханкуті з античних часів істотно змінився в бік посухи. Ліси зникли., яку Геродот згадував як одну з шести головних річок Скіфії, проте давня назва самого поселення в письмових джерелах не збереглася.

Грецький період Місцеве грецьке поселення датується останньою чвертю IV ст. до н. е. Його заснували вихідці з Херсонесу. На рівнині вони вирощували злаки та вивозили пшеницю до Херсонесу. Вони також займалися виноградарством, скотарством, полюванням та рибальством.

Первісно поселення являло собою відносно велику укріплену садибу з масивною багатоповерховою вежею розміром 11х11 метрів в одному з кутів, проте протягом століття тут сформувався комплекс із п'яти зблокованих садиб, захищених спільними мурами, вздовж внутрішньої сторони яких розташовувалися житлові та господарські приміщення.

Посеред кожної садиби розташовувався двір, вимощений кам'яними плитами, причому майже кожна з них мала на куті квадратну багатоповерхову вежу, одна з яких — південно-західна прибережна — виконувала функцію маяка. Ця споруда зведена з ретельно обтесаних рустованихРуст — витесана поглиблена облямівка по краях квадрів із висіченими ініціалами каменярівЦі позначки враховувалися при оплаті їхньої праці., а її стіни збереглися на кілька рядів мурування: верхні поверхи були житловими, тоді як нижній використовувався для господарських потреб. Вежі були обладнані колодязями завглибшки до 6 метрів, які завдяки масивним обрамлювальним плитам та кам'яним кришкам не заповнилися ґрунтом протягом минулих століть.

На межі ІІІ-ІІ ст. до н. е. Беляус зазнав нападу скіфів. Після цього основу однієї з веж зміцнили протитаранним поясом. Складений із великих блоків вапняку довжиною до 1,5 м, пояс мав початкову висоту близько 4,5-5 м і надавав основі вежі вигляду піраміди.

В одній із садиб було виявлено лазню, чия злегка похила підлога була викладена з ретельно обтесаних і підігнаних прямокутних плит, завдяки чому вода через отвір біля стіни потрапляла у водостік сусіднього приміщення, а звідти — до магістрального водостоку, що вів у напрямку яру-рову.

Скіфський період На початку ІІ. до н. е. Беляус захопили пізні скіфи. Пізніше вони здійснили перепланування та часткову перебудову будівель поселення. Наприкінці ІІ. до н. е. херсонесці спробували повернути раніше підконтрольні території з допомогою військ Понтійського царства під командуванням Діофанта. Однак перемога над скіфами в Діофантових війнах не змінила ситуації на цьому городищі: скіфи й надалі контролювали поселення, зміцнивши його облицьованими каменем валом та ровом. Скіфську лінію оборони початку I ст. до н. е. заввишки до 3 метрів було відкрито під час розкопок уздовж східного краю поселення на ділянці завдовжки 80 метрів; крім того, було розкопано унікальну для пізніх скіфів інженерну споруду — міст через рів із п'ятиметровим тунелем, кам'яним муруванням та перекриттям із десяти великих плит.

У першій половині I ст. н. е. рів городища було засипано сміттям із золою, що невдовзі призвело до остаточної загибелі поселення: життя тут припинилося у другій половині I ст. н. е., імовірно, через те, що скіфи залишили свої домівки під натиском сарматських племен.

За 75 метрів на північ від городища розташований некрополь розміром близько 250 на 200 метрів, що виник ще в грецький період, хоча більшість поховань належать до пізньоскіфської доби. До доскіфського періоду належать нечисленні поховання в урнах, здійснені за обрядом кремації, тоді як пізніше дорослих переважно ховали в земляних склепах, а дітей — у підбійних могилах. Було розкопано кілька склепів, зведених греками з кам'яних квадрів, які згодом багаторазово використовувалися і містили здебільшого скіфські поховання I ст. н. е., причому в одному з них було виявлено вторинне гунське поховання хлопчика-підлітка з багатим інвентарем.

В Україні пам'ятка охороняється як пам'ятка культурної спадщини місцевого значення.

Примітки

Література