Мова калуса — це некласифікована мова південної Флориди, США, якою розмовляли представники народу калуса.
Класифікація Непрямі докази, головним чином від Ернандо де Ескаланте Фонтанеди, свідчать про те, що всі народи південної Флориди та району затоки Тампа, включаючи текеста, майямі та токобага, а також калуса, розмовляли діалектами спільної мови. Ця мова відрізнялася від мов народів апалачі, тімукуа, майака та айс у центральній та північній Флориді.
Порівняння з Тунікою
Джуліан Ґренберрі (1994) припустив, що мова калуса була споріднена з мовою туніка з нижньої долини річки Міссісіпі, і що калуси, можливо, були відносно недавніми переселенцями з регіону нижньої течії Міссісіпі. Інша можливість полягала в тому, що подібність між мовами виникла внаслідок тривалих взаємних контактів.
Фонологія Ґренберрі (2011) надає наступний перелік фонем мови Калуза. +Приголосні Лабіальний Апікальний Піднебінний Велар Велар Вибуховий Фрикативний Ротік Носовий Бічний Апроксимація А. Калуса кажуть, що звук коливається між до звук. +Голосні Фронт Центральний Назад Закриті Закриті середні Відкриті середні Відкриті
Словниковий запас Про мову калуса відомо дуже мало. Дюжина слів із записаними перекладами та 50–60 топонімів становлять весь відомий корпус мови.
Нижче наведено кілька прикладів словникового запасу з роботи Ґренберрі (2011):
тепе «приєднатися» kuči 'знищувати' ньока «війна» ño «село» *śahka «дерево» майай «з іншого боку»
(*) позначає записи мовою калуса попереднього століття.
Деякі слова Calusa, іменники та фрази з творів Ернандо де Ескаланте Фонтанеда (включаючи його мемуари 1575 року Memoria de las cosas y costa y indios de la Florida), які цитуються в Zamponi (2024), включають:
Сіпі — це ім'я головного ідола в храмі Калузи, згідно зі звітом отця Джозефа Ксав'єра де Аланья 1743 року, який був надісланий його начальству.
Див. також
Корінне населення регіону Еверглейдс
Посилання