Європейське кримінальне право можна визначити як сукупність кримінального законодавства та судової практики, в якій відіграють певну роль національні суди та Суд Європейського Союзу, національні законодавчі органи та Європейський парламент, а також інші органи влади та установи. Це гібридна система, яка передбачає розвиток європейської правової системи.
Європейське кримінальне право – це безперервний процес європеїзації національних кримінальних законів. Однак це залишається сферою спільної компетенції Європейського Союзу та його держав-членів, тому норми формулюються на європейському рівні, але їхнє впровадження та виконання здійснюється на національному рівні.
Походження та контекст Європейське кримінальне право не було центральним елементом права Спільноти протягом перших десятиліть існування Співтовариства. Воно виникло, коли з'явилися правила та принципи, що стосуються кримінального права.
Початки Починаючи з 1970-х років, перші спроби передати кримінальні повноваження Спільноти, зокрема шляхом створення європейських кримінальних покарань, зазнали невдачі. У 1979 році президент Франції Валері Жискар д'Естен запропонував створити судову зону, яка, своєю чергою, була відхилена (через вето Нідерландів).
З Маастрихта до Лісабона Маастрихтський договір ввів кримінальне право до сфери впливу Союзу. Однак, саме Рада Європейського Союзу, а не Комісія, стала компетентною. Фактично кримінальне право стало інструментом реалізації третьої підвалини діяльності співпраці поліції та судової влади у кримінальних справах. Крім того, створення простору свободи, безпеки та правосуддя передбачає, відповідно до першого абзацу преамбули рамкового рішення 2008/947, що «[держави-члени] мають мати таке розуміння понять свободи, безпеки та справедливості, яке є однаковим у своїх основних елементах і ґрунтується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права».
Створення Європейського офісу по боротьбі із шахрайством у 1999 році призвело до розвитку європейського кримінального права як засобу боротьби з шахрайством.
Незважаючи на включення цих елементів, третій стовп не мав характеру спільнотного, а ґрунтувався виключно на міжнародному (міжурядовому) функціонуванні. Спочатку третій стовп не входив до переліку елементів, щодо яких існував обов’язок імплементації. Однак у рішенні у справі «Кримінальне провадження проти Марії Пупіно» 2005 року Суд Європейських Співтовариств поширив обов’язок імплементації на третій стовп на підставі статті 1 Договору про Європейський Союз та посилання на «дедалі тісніший союз». Потім у вересні того ж року Суд постановив, що, коли це необхідно, Союз має компетенцію втручатися у кримінальні справи.
З Лісабона Об'єднання основних принципів Лісабонським договором зробило принципи, встановлені у праві внутрішнього ринку, застосовними до всіх сфер компетенції Європейського Союзу. Крім того, виникла форма непрямої гармонізації, якщо держава-член вирішує забезпечити застосування європейських стандартів шляхом криміналізації їх недотримання. Ефект гармонізації у кримінальних справах у цьому випадку випливає з принципу чесної співпраці та здатності Комісії вживати заходів проти держави-члена у разі недотримання кримінального законодавства. Однак ця гармонізація є непрямою та варіюється залежно від методу транспозиції директив, обраного державами-членами (Німеччина: цивільне право; Естонія: адміністративне право; Мальта: кримінальне право).
Європейське право також розвивалося завдяки принципу взаємного визнання різних документів у державах-членах, іноді на основі директиви (наприклад, посвідчення водія), рамкових рішень (наприклад, європейського ордера на арешт) або загальних правил.
Інструменти міркування та впровадження
Потреба в європейському кримінальному праві Необхідність інтеграції та гармонізації кримінального права на європейському рівні ґрунтується на трьох аргументах, зокрема, висунутих Андре Кліпом, професором Маастрихтського університету. Він виділяє три рівні причин, чому інтеграція та гармонізація необхідні :
Так званий «макро» рівень: згідно з цим обґрунтуванням, гармонізація є самоціллю та ґрунтується на логіці, що в рамках європейської інтеграції покарання за еквівалентний злочин не може становити чотири роки в одній країні, шість в іншій або взагалі не існувати в третій. Таким чином, інтеграція кримінального права була б результатом необхідності, що випливає з політичної та економічної інтеграції. Крім того, «макро» рівень також є обґрунтуванням, що виправдовує дії на європейському рівні щодо певних кримінальних діянь, включаючи транснаціональну злочинність та, точніше, тероризм. Ця діяльність, яка за визначенням виходить за межі національних кордонів, є предметом обговорення на європейському рівні. Однак Андре Кліп відкидає ідею про те, що кримінальне право систематично обмежується існуванням кордонів, що злочинці використовували б для здійснення діяльності, за яку покарання є найнижчими або навіть відсутніми, і що тому виправдовувало б дуже високий рівень гармонізації. Дійсно, за його словами, така поведінка вимагала б від злочинних груп ґрунтовних знань як національного, так і європейського законодавства, тоді як пересічні громадяни підпорядковувалися б лише власним національним законам. Так званий «мезо» («середній») рівень: згідно з цим рівнем, боротьба зі злочинністю узгодженим чином є ефективнішою та призводить до кращих правових стандартів. Це означає, згідно з принципом субсидіарності, закріпленим у статті 5 Договору про Європейський Союз, що європейські проблеми (у цьому випадку злочини) краще вирішувати на європейському рівні, ніж на національному. і так званий «мікро» рівень: цей рівень ґрунтується не на якихось конкретних аргументах, а на нагальних потребах, таких як здійснення спільних розслідувань, Євроюст, Європейська судова мережа або передовий досвід.
Жорстке право та м'яке право Жорстке право стосується самих правових норм. У сфері європейського кримінального права норми мають бути імплементовані в національних системах держав-членів, створюючи таким чином рівні законодавства. Директиви та рамкові рішення містять, особливо коли вони мають кримінальні наслідки, термін для транспозиції в національне законодавство (зазвичай два роки).
М’яке право спирається на непрямі дії інституцій. Вибір, зроблений на європейському рівні щодо визначення того, що є кримінальним правопорушенням, впливає на кримінальну політику, а також на спосіб здійснення судового переслідування. Таким чином, шахрайство проти бюджету Європейського Союзу, на думку інституцій, є серйозним злочином, до якого держави-члени повинні суворо ставитися. Однак вони неохоче впроваджували це. Відповідно, Союз ухвалив певні законодавчі заходи, спрямовані на впровадження та розгортання персоналу та ресурсів для боротьби з ним, не формулюючи самої правової норми, тим самим зобов’язуючи держави-члени діяти та самостійно визначати основну правову норму.
Ролі інституцій У рамках європейського кримінального права Європейський парламент бере участь у застосуванні звичайної законодавчої процедури, а також у контексті компетенції щодо затвердження (див. елементи, що стосуються первинного права). Паралельно національні парламенти беруть участь в обговореннях, що стосуються простору свободи, безпеки та правосуддя, контролюють діяльність Європолу та оцінюють діяльність Євроюсту.
Європейська рада відіграє ключову роль у формуванні політичного напрямку Союзу, визначаючи його цілі, зокрема у сфері кримінального права. Європейська Рада також має наглядову роль відповідно до статей 82 та 83. Будь-який з міністрів, що входять до складу Ради, може звернутися до неї з пропозицією перевірити, чи не суперечить прийнятий стандарт «фундаментальні аспекти національної системи кримінального правосуддя». du TFUE
Рівень гармонізації За словами Андре Кліпа, через історію європейського кримінального права, яка бере свій початок від колишнього третього стовпа, рівень гармонізації залишається низьким. Він визначає кілька причин:
Нечіткий характер певних положень, що випливають з політичного вибору, прийнятого на європейському рівні, призводить до різних правових реалій залежно від держав-членів; використання 24 офіційних мов, що іноді призводить до різних тлумачень (наприклад, мови не виражають рівні зобов'язань однаково, слова іноді мають різні подвійні значення тощо); Тлумачення стандартів національними установами також призводить до розбіжностей; Європейська комісія не має наглядової ролі в цій сфері. Лише Суд Європейського Союзу однаково тлумачить європейські стандарти на всій європейській території; проте цей процес є нещодавнім. відсутність бачення щодо остаточної ролі, яку кримінальне право повинно відігравати в Європейському Союзі.
Джерела європейського кримінального права
Загальні принципи права ЄС Загальні принципи права ЄС були сформульовані Судом Європейського Союзу, який повинен застосовувати їх під час тлумачення права. Ці принципи мають вищу силу над первинним та вторинним правом.
Вони були кодифіковані у article 6 Договору про Європейський Союз (ДЄС), яка передбачає:
Основні права Суд неодноразово заявляв, що основоположні права є невід'ємною частиною загальних принципів. Суд прямо визнає зміст Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод як частину цих загальних принципів, що прямо зазначено у статті 6(3) Договору про ЄС.
Суд також включає до цих загальних принципів зміст Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Конвенції про права дитини. Крім того, Хартія основних прав Європейського Союзу, відповідно до статті 6(1), має «таку ж юридичну силу, як і Договори».
Загальні принципи кримінального процесу
Справедливий суд та права захисту Право на справедливий суд, також відоме як право на захист, відрізняється від інших, більш специфічних прав. Повага до права на захист є одним із фундаментальних принципів права ЄС і має бути дотримана.
Основним судовим прецедентом, що стосується прав на захист, є справи Hoechst та Dow, у яких порушувався обов'язок відповідача співпрацювати з Комісією під час розслідувань можливих порушень європейського конкурентного права.
Первинне право Серед правових основ європейського кримінального права є статті 82 та 83 ДФЕС, що стосуються відповідно кримінального процесу та позитивного європейського кримінального права.
Статті 26 ДФЄС та 4(3) ДЄС Стаття 26 ДФЄС є фундаментальним положенням європейського кримінального права, оскільки вона створює «простір без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталу». В результаті створюється «новий правовий порядок», обов’язковий для держав-членів (та їхніх інституцій) та громадян.
Стаття 4(3) Договору про ЄС передбачає, що держави-члени повинні співпрацювати чесним чином. Однак єдиним зобов'язанням, що випливає з цього положення, щодо європейського кримінального права, було те, що держави-члени не повинні застосовувати своє кримінальне право, коли воно суперечить певним положенням, включаючи правила внутрішнього ринку. Однак у 2005 та 2007 роках Суд Європейського Союзу дозволив використовувати кримінальні положення для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із права ЄС. Таким чином, Директива 2008/99 про охорону довкілля передбачає кримінальні покарання у разі порушення її положень.
Статті 67(1) та 67(3) ДФЄС Стаття 67(1) нагадує положення статті 3(2) Договору про ЄС про створення простору свободи, безпеки та правосуддя. Пункт 3 статті передбачає, що Союз забезпечує «високий рівень безпеки шляхом заходів щодо запобігання злочинності, расизму та ксенофобії та боротьби з ними, шляхом координації та співпраці між поліцейськими та судовими органами та іншими компетентними органами, шляхом взаємного визнання рішень кримінальних судів та, за необхідності, шляхом гармонізації кримінального законодавства».
Стаття 76 ДФЄС