Нейзац (Могильник Нейзац) — великий археологічний комплекс (могильник) II—IV століття сарматського періоду. Розташований у Білогірському районі Автономної Республіки Крим, в межах Внутрішнього пасма Кримських гір, приблизно в 1 км на південь від села Баланове на схилі гори Ташли-Баїр, між правим берегом річки Зуя та лісом.

Опис З 1996 по 2015 рік експедицією Таврійського університету імені Вернадського проводилося систематичне вивчення могильника. За майже 20 років роботи (за винятком 1998 року) розкопано близько 8000 м² пам'ятника, відкрито 599 поховальних споруд, з яких 88 склепів, 195 підбійних та 316 ґрунтових могил.

Перші поховання датовані межею І-ІІ століть. Це найраніші з відомих сарматських поховань у Криму. Відкриття, на думку Храпунова, дозволяє «по новому осмислити проблему проникнення сарматів у передгірний Крим». Ранні поховальні комплекси, споруджені до III століття, представлені індивідуальними підбійними та ґрунтовими могилами. У першій половині III століття з'являються склепи Т-подібної конструкції, сімейні усипальниці — у них зазвичай знаходили від 6 до 8 скелетів. З IV століття склепи стають основним видом поховальних споруд, що дослідники пов'язують із появою в Криму аланів. Ховали переважно у витягнутому положенні горілиць, в окремих випадках, за залишками деревини, передбачається поховання у трунах. У могили клали керамічний посуд, як місцевого виробництва, так і привізний з Херсонесу та Боспору.

Під час розкопок знайдено багато скляного посуду, особливо цікавими є безліч ліпних судин у вигляді фігурок баранів. У похованнях зустрічаються деталі одягу, прикраси, предмети побуту: фібули, дзеркала, пряжки, гривні, кільця, персні, браслети (особливо виділяються бронзові браслети зі зміїними головами), сережки, підвіски, деталі скриньок та інше. Різна зброя (переважно лише мечі та кинджали) та частини кінської упряжі зустрічаються рідко. У похованнях III століття знайдено велику кількість намиста, переважно привезених з античних міст, якими обшивали жіночий одяг і робили різні прикраси.

Під час розкопок виявлено рештки 581 похованого, 39,4 % з них було поховано у підбійних могилах, 27,8 % — у ґрунтових, 22,3 % — у склепах. Небіжчиків жіночої статі було 204, чоловічої — 150, дітей — 135 (віком до 5 років — 60,4 % дитячих поховань) і для 92 скелетів статева приналежність не встановлена (погана збереженість матеріалу). Вік вдалося визначити для 190 жіночих скелетів, 145 чоловічих, 129 дитячих та 67 з невстановленою статтю. 48,2 % чоловіків та 61 % жінок поховані у віці 20—29 років — найбільша кількість дорослих поховань. Зафіксовано 22 випадки штучної деформації черепа кількох типів.

Останні алано-сарматські поховання датуються кінцем IV — початком V століття. Осібно стоять один склеп і одна підбійна могила, віднесені до доби Великого переселення народів. Склеп був використаний старий, на вже покинутому цвинтарі, очищений від аланських поховань. У склепі та підбійній могилі було поховано жінок, у могилі — приблизно 20-річного віку явного монголоїдного типу. Історики датують поховання гунською добою.

Після сезону 2015 року було ухвалено рішення про завершення розкопок. До цього часу досліджено всі доступні могили та визначено його межі пам'ятника. Були проведені контрольні дослідження на схід, північ і захід від вивченої ділянки, що показали відсутність поза його поховань. Південна частина могильника йде під насип греблі Баланівського водосховища, висотою до чотирьох метрів, а з огляду на глибину склепів борту розкопів досягали семиметрової висоти, що постійно обсипалася, що робило розкопки небезпечними. Як далеко під поверхню водосховища продовжується могильник «неможливо навіть припустити».

Історія вивчення У 1927 році Микола Ернст, тоді — завідувач археологічного відділу Центрального музею Тавриди, дізнався про самовільні розкопки місцевими жителями склепів «біля колонії Нейзац» (цим він закріпив за пам'ятником назву «могильник Нейзац», хоча село Баланове знаходиться набагато ближче). З отриманого вченим повідомлення випливало, що навесні 1927 року пастух села Баланово Остап Чуприна, «колупав батогом землю» і виявив підземну порожнечу, розкопавши яку, побачив підземне приміщення. Повідомивши про знахідку місцевому дільничному наглядачеві, вони вже удвох розкопали склеп і передали знахідки в місцевій сільраді. Дізнавшись про знахідку, учні Нейзацької німецької школи 2-го ступеня також провели пошук та розкопки ще одного склепу на відстані 18 метрів на південний схід від першого. В обох склепах знайшли поховання із поховальним інвентарем. Обстеживши знайдені споруди та опитавши учасників розкопок, вчений докопав склепи, склавши їхні креслення та опис знайдених предметів та датував поховання римською добою, аналогічними скіфським знахідкам з Неаполя Скіфського. Результати обстежень Ернст виклав у машинописному звіті, що зберігався в архіві Інституту історії матеріальної культури та вперше опублікований у 2011 році у збірці «Дослідження могильника Нейзац».

Є дані, що в 1957 році один склеп могильника розкопав Аскольд Щепинський, але звіти та знахідки з цих розкопок невідомі. У 1969 році експедиція Інституту археології АН УРСР розкопала ще два склепи, але якість проведення розкопок та опис результатів досить низька і дозволяє зробити висновок тільки про час поховань — IV століття.

Примітки