Зі́ткнення цивіліза́цій () — гіпотеза американського політолога та соціолога Самуеля Гантінгтона про моделі конфліктів у період після Холодної війни. Уперше оприлюднена ним на лекції в Американському інституті підприємництва 1992 року, пізніше опублікована в книжці «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку» (The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order) 1996 року.

Зміст

Згідно з цією теорією, на зміну двополярності, що існувала в другій половині XX століття і ґрунтувалася на конфлікті ідеологій, прийде багатополярність, яка ґрунтуватиметься на конфлікті культур (цивілізацій).

Сам Гантінгтон виділяє такі цивілізації: Західна; Конфуціанська; Японська; Ісламська; Індуїстська; Православна; Латиноамериканська; Африканська; Буддистська.

Автор стверджує, що в майбутньому, якщо й виникне Третя світова війна, то це буде війна між цивілізаціями.

У статті «Зіткнення цивілізацій» (1993) він стверджував, що, якщо XX сторіччя було століттям зіткнення ідеологій, то XXI століття стане століттям зіткнення цивілізацій або релігій.

1996 року опублікував книгу «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку», яка стала спробою навести додаткові факти і аргументи, які підтверджують основні положення та ідеї. Головна ідея цієї книги: «у світі після холодної війни найважливіші відмінності між народами — не ідеологічні, політичні чи економічні, а культурні». Люди починають ідентифікувати себе не з державою або нацією, а з ширшим культурним утворенням — цивілізацією, оскільки цивілізаційні відмінності, що склалися століттями, "більш фундаментальні, ніж відмінності між політичними ідеологіями і політичними режимами. Релігія розділяє людей сильніше, ніж етнічна приналежність.

Головний сенс його міркувань полягає в протиставленні Заходу всьому іншому світу. За схемою Гантінгтона, панування Заходу завершується. На світову арену виступають декілька незахідних держав, які відкидають західні цінності й відстоюють власні цінності та норми.

Критика

Сучасний український історик Вадим Ададуров у своєму проєкті «1812 рік як війна цивілізацій», здійсненому за програмою міждисциплінарних досліджень Фонду Фернана Броделя Будинку наук про людину (Париж, Франція), за допомогою методів соціоантропології релігії, соціолінгвістики та інтелектуальної історії, зробив спробу деконструкції концепції зіткнення цивілізацій у пункті щодо соціокультурного характеру конфліктів Заходу та Росії (на прикладі двох основних іншуючих факторів — релігії та мови). Згідно з його висновком, цивілізаційного вигляду згаданому протистоянню надавали пропагандистські системи дублювання дійсності, як у Росії, так і на Заході, які рекомпоновували свідчення сучасників таким чином, що «текст компенсував собою дійсність» (Станіслав Лем), а «уява ставала реальнішою за дійсність» (А. Геро). Однак сотні наведених В. Ададуровим фактів з повсякдення війни доводять, що для її учасників іншуючі фактори релігії та мови не стали визначальними, а учасники походу Наполеона, якщо прибрати з їхніх свідчень «пропагандистську вуаль», деконструювати «мову ворожнечі», обумовлену зацікавленням центрів імперської влади у згуртуванні підпорядкованих їм суспільств за допомогою створення іншокультурного образу зовнішнього ворога, таки не побачили істотних відмінностей (т. зв. «лінії цивілізаційного розламу» за Гантінгтоном) між соціокультурними параметрами західної частини Російської імперії та Варшавським герцогством, державами Німеччини, Італії й Іспанією. Фактично Захід в особі Наполеона мав до справи в Росії з фронтирним варіантом європейської цивілізації, народжене Французькою революцією модерне суспільство з реакційним традиціоналізмом, учена культура з народноюВадим Ададуров. Война цивилизаций: Социокультурная история русского похода Наполеона. Киев: Лаурус, 2017. 400 с.. У той же час критика В. Ададурова сфокусована на вузькому історичному проміжку та, по суті, окремій історичній події, а отже, стосується лише окремого фрагменту, що не може бути достатнім підґрунтям для повного деконструювання гіпотези зіткнення цивілізацій, яка враховує ширший та більш загальний історико-культурний аспект. Натомість слушність теорії Гантінгтона підважує поверхове й вибіркове ковзання ним між різними історичними прикладами конфліктів, довільне приміряння під умоглядну теоретичну конструкцію унікальних подій, тобто під оглядом історії концепція Гантінгтона є бездоказовою, ілюзорною, помилковою.

Однією із найбільш відомих критик гіпотези Самуеля Гантінгтона є рецензія Едварда Саїда (вперше опубліковано у 1993 р.). Критика Саїда побудована на тому факті, що автор гіпотези не врахував множинність та внутрішню динаміку кожної цивілізації та висвітлив проблему надто полярно.

Див. також Друга холодна війна Потенційні наддержави

Примітки

Література Гантінґтон Семюел П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. Пер. з англ. Наталії Климчук. — Львів: Кальварія, 2006. — 474 с. ISBN 966-663-189-X

Рецензії Едвард Саїд. Зіткнення невігластва // Спільне. — 11.09.2011.

Посилання Зіткнення цивілізацій. Переклад українською. «Єдинна Наддержава». Переклад статті Гантінгтона з 1999 року Концепція «зіткнення цивілізацій» Самюеля Філліпса Хантінгтона