Жорже Нуну де Ліма Пінту да Кошта (; 28 грудня 1937, Седофейта, Порту, Португалія — 15 лютого 2025, Порту, Португалія) — португальський спортивний функціонер та підприємець, президент португальського футбольного клубу «Порту» з 1982 по 2024 рік. Був президентом, який здобув найбільшу кількість трофеїв (69) в історії футболу, а також провів найбільшу кількість днів на посаді президента футбольного клубу.

Пінту да Кошта був причетний до корупційного скандалу в португальському футболі «Апіту Дораду» («Золотий свисток»), у справі якого був остаточно виправданий у квітні 2009 року після того, як у травні 2008 року отримав дискваліфікацію на два роки та штраф у розмірі 10 000 євро.

Ранні роки Пінту да Кошта народився в Седофейті, в родині Жозе Алешандріну Тейшейри да Кошти та Марії Еліси Бесси Ліми де Аморім Пінту, які мали ще четверо дітей.

У підлітковому віці Пінту да Кошта почав працювати банківським касиром. Водночас він почав співпрацю з ФК «Порту». У 1953 році, у день свого 16-річчя, його бабуся по матері зареєструвала його як члена клубу. Він часто відвідував футбольні матчі команди та матчі з хокею на роликах, а у віці близько 20 років почав працювати на керівних посадах у відділі цього виду спорту.

Спортивна кар'єра

Початок Кар'єра Жорже Нуну Пінту да Кошти у «Порту» розпочалася, коли йому було лише 20 років, після того як він прийняв запрошення клубу увійти до адміністративної комісії з хокею на роликах.

У 1962 році він став керівником відділу, а в 1967 році додатково очолив відділ боксу. У 1969 році його було призначено керівником усіх аматорських відділів клубу і Пінту да Кошта обіймав цю посаду наступні три роки. Незважаючи на запрошення від майбутнього президента Амеріку де Са приєднатися до його тодішнього передвиборчого списку, він відмовився, вважаючи, що кандидат повинен висунути оновлений склад. Він залишив клуб у 1971 році.

Повернення до клубу У 1976 році найпопулярніший відділ «Порту» — футбол — переживав найдовшу безтрофейну смугу в історії клубу: команда не вигравала Прімейра-Лігу вже 19 років. Цей період збігся зі зростанням сусідньої «Боавішти», яка під керівництвом друга Пінту да Кошти, колишнього гравця та тренера «Порту» Жозе Марії Педроту, того сезону виграла Кубок Португалії.

Тієї ж ночі трансферна ціль «Порту» — бразильський гравець Амарільду — в останній момент перейшов до міського суперника «Боавішти». Друзі провокували Пінту да Кошту, частина яких була директорами «Боавішти», заявами, що «Боавішта» обійшла «Порту» як головну спортивну силу міста. Він сприйняв це як обурення і присягнувся тієї ночі повернутися до свого улюбленого клубу. Незабаром він зв'язався з президентом «Порту» Амеріку де Са, і вони обоє домовилися про його повернення через передвиборчий список останнього, цього разу як спортивний директора. Перед виборами він узгодив умови з Жозе Марією Педроту, який на той час ще тренував «Боавішту». У травні 1976 року президент Амеріку де Са був переобраний, і Пінту да Кошта повернувся до клубу як спортивний директор разом з Педроту як тренером.

Саме під керівництвом Пінту да Кошти та Жозе Марії Педроту в сезоні 1976—77 «Порту» виграв Кубок Португалії — свій перший трофей за 18 років. У наступному сезоні їхній успіх продовжився, коли вони нарешті перервали 19-річну безтрофейну смугу та виграли чемпіонат 1977-78. Сезон 1978-79 приніс другий поспіль титул чемпіона. Однак згодом, у 1980 році, після того як третій титул поспіль не вдалося здобути, внутрішні суперечки щодо надмірного впливу інших спортивних відділів на футбольну секцію «Порту» призвели до їхньої відставки. Після їхньої відставки 15 гравців основного складу відмовилися грати за клуб. Цей конкретний період часу отримав назву «Verão Quente» («Спекотне літо»).

Президент ФК «Порту» 17 квітня 1982 року, після внутрішніх суперечок у «Порту», Пінту да Кошта був обраний 31-м президентом клубу та офіційно вступив на посаду 23 квітня. Він обрав Педроту тренером футбольної команди, і ця співпраця мала тривалий вплив на всю структуру «Порту».

Педроту був візіонером, надзвичайно талановитим футболістом, чия харизма як тренера була унікальною. Під його керівництвом, у 1984 році, «Порту» вперше досягнув європейського фіналу. У Базелі «Порту» поступився «Ювентусу» з рахунком 1:2 у фіналі Кубка володарів кубків. На той час Педроту вже був хворий, у нього діагностували рак. Незабаром він пішов у відставку та помер у 1985 році. На його місце було призначено Артура Жорже, і саме під його керівництвом нарешті прийшло європейське визнання.

У 1987 році «Порту» зустрівся з «Баварією» (Мюнхен) у фіналі Кубка європейських чемпіонів. У перерві «Баварія» вела з рахунком 1:0. Однак португальці-новачки повернулися, щоб здобути історичну перемогу. Алжирець Рабах Маджер забив п'ятою, зрівнявши рахунок, а Жуарі пізніше закріпив перемогу 2:1, що принесло «Порту» найбільший здобуток в його майже сторічній історії.

Внутрішній успіх продовжував залишатися візитною карткою «Порту» в наступні роки, а період 1995—1999 років став найвищою точкою в історії португальських внутрішніх змагань: титули здобули Боббі Робсон (1995 і 1996 роки) та Антоніу Олівейра (1997 і 1998 роки); Фернанду Сантуш здобув рекордний п'ятий поспіль титул у 1999 році.

Пізніше «Порту» посів друге місце в чемпіонаті, але виграв Кубки Португалії у 2000 та 2001 роках (досягнувши також чвертьфіналу європейських турнірів в обох сезонах), однак Фернанду Сантуша замінив Октавіу Машаду. Утім, Октавіу провів у «Порту» лише короткий період. Його замінив Жозе Моурінью.

Наприкінці сезону 1998-99 «Порту» здобув успіх у португальському професійному спорті, вигравши всі змагання, у яких мав професійну команду: футбол, гандбол, баскетбол та ринк-хокей. Клуб також виграв національний чемпіонат з плавання, що дало в сумі п'ять чемпіонських титулів за один рік. У Португалії це назвали «дубль-пента», маючи на увазі п'ять поспіль чемпіонських титулів у футболі.

Епоха Моурінью Моурінью приєднався до «Порту» в січні 2002 року, коли клуб посідав п'яте місце в таблиці. Моурінью забезпечив місце в Кубку УЄФА на наступний сезон, завершивши чемпіонат на третьому місці.

Літо 2002 року принесло багато активності на трансферному ринку для «Порту». Ставки робилися переважно на португальських гравців, які грали в Португалії та ще не довели своєї справжньої цінності, а також, здебільшого, на маловідомих іноземців. Це безперечно спрацювало, і робота Моурінью в «Порту» була настільки вражаючою, що він зумів привести клуб до двох тріумфальних сезонів — у 2003 та 2004 роках, послідовно здобувши титули чемпіона Португалії, Кубок УЄФА та Лігу чемпіонів.

Протягом цього періоду Пінту да Кошта залишався дещо в тіні Моурінью та дозволяв йому міцно тримати у своїх руках усі питання, що стосувалися футболу.

Після Моурінью Перемога у фіналі Ліги чемпіонів 2004 року означала, що Моурінью покидає «Порту» у пошуках нового виклику в потужнішому чемпіонаті. Його замінив Луїджі Дельнері, який протримався на посаді лише чотири тижні. Прийшов Віктор Фернандес, який кваліфікував клуб до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів та виграв Міжконтинентальний кубок. Його було звільнено наприкінці січня 2005 року після домашньої поразки від «Браги», унаслідок якої клуб втратив лідерство в чемпіонаті. Жозе Коусейру взяв на себе керівництво та привів клуб до другого місця в чемпіонаті. Згодом він також пішов у відставку.

Наприкінці травня 2005 року новим тренером «Порту» було призначено Ко Адріансе, колишнього тренера «Віллема II», «Аякса» та «АЗ Алкмар».

Під його керівництвом «Порту» став атакувальною командою, а результати були неоднозначними: впевнені виступи поєднувалися з серйозними проблемами в обороні. Зокрема, європейські результати були жахливими, і «Порту» зазнав принизливого вильоту з Ліги чемпіонів УЄФА на груповому етапі.

Однак Адріансе все ж привів «Порту» до внутрішнього дубля, оформивши титул за два тури до завершення чемпіонату та перемігши «Віторію» з Сетубала у фіналі Кубка.

Адріансе пішов у відставку перед початком сезону 2006—07 через внутрішні суперечки з керівництвом клубу, і його замінив колишній тренер «Бенфіки» та «Браги» Жезуалду Феррейра, який лише того сезону приєднався до головного суперника — «Боавішти», та залишив її, не провівши жодного офіційного матчу. З ним «Порту» виграв чемпіонат три рази поспіль — у сезонах 2006-07, 2007-08 та 2008-09.

У сезоні 2010-11, з Андре Віллаш-Боашем, «Порту» виграв Суперкубок Португалії з футболу, чемпіонат Португалії, Лігу Європи УЄФА та Кубок Португалії.

З 2013 по 2017 рік йому не вдалося здобути жодного трофею, що стало найбільшою безтрофейною паузою за час його президентства.

Після приходу в клуб Сержіу Консейсана у 2017 році, «Порту» зміг здобути 10 трофеїв: по 3 рази здобувши перемогу в чемпіонаті (2017–18, 2019–20, 2021–22), кубку (2019–20, 2021–22, 2022–23), суперкубку (2018, 2020, 2022) та 1 разу у кубку ліги (2022–23). Також клуб регулярно виходив в плей-оф єврокубів.

Кінець епохи 28 квітня 2024 року 46-річний колишній тренер «Порту» Андре Віллаш-Боаш переміг Пінту да Кошту на президентських виборах клубу, поклавши край його 42-річному терміну. Віллаш-Боаш отримав 80,3 % голосів та оголосив: «Порту знову вільний».

Корупційний скандал «Апіту Дораду» Пінту да Кошта був одним з осіб, проти яких поліція проводила розслідування в межах корупційного скандалу «Апіту Дораду» («Золотий свисток») у португальському футболі. Розслідування змусило його втекти до Іспанії разом зі своєю тодішньою партнеркою Кароліною Салгаду, щоб уникнути затримання у 2004 році. Йому офіційно висунули звинувачення у корупції 12 червня 2007 року разом з Рейналду Телешем, ще одним членом адміністрації «Порту».

Після розслідування Пінту да Кошта пообіцяв оскаржити дворічне відсторонення, накладене на нього Дисциплінарним комітетом Португальської професіональної футбольної ліги, щоб очистити своє ім'я та ім'я клубу. У короткому інтерв'ю він заявив: «Ми не оскаржуватимемо зняття очок, і у нас все одно залишиться 14 чи 15 очок переваги. Але честь „Порту“ буде врятовано, тому що я особисто, як президент і громадянин, у понеділок подам апеляцію до Ради юстиції. Після цієї апеляції ми чекатимемо, поки правда вийде назовні, і це дозволить нам показати, що немає підстав для покарання „Порту“».

На початку квітня 2009 року Пінту да Кошту визнали невинним за всіма звинуваченнями, що стосувалися хабарництва або будь-яких справ, пов'язаних з «Апіту Дораду».

Пізніше, 21 січня 2010 року, португальська газета «Correio da Manhã» повідомила, що багато з прослуханих телефонних розмов у скандалі «Апіту Дораду» було оприлюднено на YouTube.

У травні 2011 року рішення Дисциплінарного комітету ППФЛ, яким спочатку було покарано «Порту» (знято шість очок) та Пінту да Кошту (відсторонено на два роки), було визнано недійсним та анульовано Адміністративним судом Лісабона. «Порту» повернув собі ці очки в липні 2017 року.

Особисте життя Його донька Жоана у 2019 році вийшла заміж за футбольного тренера Вітора Мартінша.

У вересні 2021 року Жорже Нуну Пінту да Кошта дізнався, що хворий на рак передміхурової залози. Він помер від цієї хвороби 15 лютого 2025 року у віці 87 років.

Здобутки на посаді президента Порту: Прімейра-Ліга: 23 Кубок Португалії: 15 Кубок ліги: 1 Суперкубок Португалії з футболу: 22 Кубок європейських чемпіонів/Ліга чемпіонів УЄФА: 2 (1986/87, 2003/04) Кубок УЄФА/Ліга Європи УЄФА: 2 (2002/03, 2010/11) Суперкубок УЄФА: 1 (1987) Міжконтинентальний кубок: 2 (1987, 2004)

Нагороди У грудні 2011 року отримав нагороди «Кар'єра директора» («Director's Career») та «Директор року» («Director of the Year») на церемонії Globe Soccer Awards, що проходила в Дубаї.

Примітки

Посилання