Ай-Васильський скарб — зібрання зі срібних монет та предметів, датованих XV століттям, виявлене у 1901 році на території села Ай-Васил («святий Василь») у Криму. Нині поселення ліквідоване та розташоване у межах сучасної Ялти.

Клад був виявлений випадково під час прокладання водопровідної траншеї у фруктовому саду села, на глибині 0,35 м. Незважаючи на те, що знайдені артефакти були описані вже в перші роки після виявлення, основні дослідження, присвячені скарбу, почали з'являтися лише наприкінці ХХ століття. Принаймні деякі предмети зі складу скарбу (перстень із венеціанським дукатом, хрести і, можливо, чаша) перебувають у зібранні російського Ермітажу.

Склад скарбу До зібрання входили 61 срібна монета та 8 предметів.

Монети

Монетну частину скарбу становили:

43 аспра з Кафи, генуезької колонії в Криму, з гербом Генуї та латинським написом на аверсі, тамгою та арабським написом на реверсі; 5 монет джучідського походження (йдеться про уламки Золотої Орди, що виникли в результаті її розпаду до середини XV століття): 4 дирхами засновника Кримського ханства Хаджі Ґерая (помер у 1466 році, карбування власних монет розпочав у 1441—1442 роках); 1 дирхам хана Великої Орди Махмуда, викарбуваний в Укеці. Факт карбування монети в Укеці в епоху Великої Орди свідчить про те, свідчить, що місто продовжувало існувати після його руйнування Тамерланом в 1395 році. Махмуд став ханом, ймовірно, у 1459 році, після смерті батька Кічі-Мухаммеда, 1465 року зазнав поразки від Хаджі Ґерая і зберіг свій вплив лише у Хаджі-Тархані, ставши фактично першим астраханським ханом. У Великій Орді остаточно утвердився молодший брат Махмуда Ахмат. Таким чином, 1465 рік є найпізнішою датою карбування монети ханом Махмудом; відомості про 13 монет не збереглися.

Предмети Речову частину скарбу становили:

мідна тарілка (втрачена); уривок срібного ланцюжка з дроту у вигляді подвійних восьмиподібних переплетень. Цей ланцюжок аналогічний ланцюгу з ризниці монастиря Банья (біля міста Прибой, Сербія), що має також афонський дерев'яний хрест у срібній оправі початку XVI століття; срібна чаша з 19 симетричними втисканнями; 3 срібні персні з шинкою (ободом), прикрашеною концентричними колами; 2 срібних наперсних хреста з трилопатевими завершеннями.

Чаша

Чаша виконана з прокованого срібного листа, має нанесену тисненням розету, що складається з центрального кружка-серцевини та 6 кружків-пелюстків, укладену в медальйон, утворений 6 великими та 6 малими кружками. Аналогічні ай-васильської чаші були виявлені у 1897 році біля села Улу-Узень на Південному березі Криму та в 1890 році в курганному похованні біля аула Махчеськ у Дігорії (нині Республіка Північна Осетія) Номера в каталоге 269, 270 и 271 соответственно.. Ще схожа чаша зберігається в музеї у Стамбулі. Ця чаша має тамгу султана Сулеймана I (правил у 1520—1566 роках).

Висувались припущення про розширення ареалу чаш ай-васильського типу — за рахунок пошуку їх подібності з чашами, знайденими під час розкопок в Старій Рязані в 1888 році (ця чаша ідентифікувалася в різний час як сасанідський і московський виріб, XIV) «Остяцький Живець 4» у Пріоб'є, біля Сургута (хорасанська бронзова чаша VIII—IX століть). Зіставлення робилися виходячи з подібності розмірів і декору. І перше, і друге припущення в науковому середовищі спростовуються.

Персні

Перстень із кастом (оправою), заповненим блакитною пастою; Перстень із овальним щитком, прикрашеним подвійною S-подібною пальметою. Подібний орнамент характерний для серії перснів XIV століття, наприклад — для широкого відомого золотого , що належав , дочці болгарського царя Смільця та дружині сербського короля Стефана Уроша III Дечанського. Перстень був знайдений в 1915 році в монастирі Баньська, де королева була похована, і нині знаходиться у Національному музеї Сербії в Белграді. Схожий срібний з чорню перстень є і в Ешмолівському музеї при Оксфордському університеті Номер в каталоге — 380.; Перстень із срібною дужкою та щитком із золотого дукату венеціанського дожа Томазо Моченіго (правив у 1414—1423 роках). Монета припаяна до дужки аверсом. Таким чином, на щитку персня (тобто, на реверсі монети) збереглося зображення Христа в мандорлі з латинським девізом Sit tibi Christe datus, quem tu regis iste ducatus («Тобі, Христе, нехай буде присвячене це князівство (дукат), яким Ти правиш»). Подібна імітація могла служити меті підкреслити ідентифікацію місцевих генуезців з їхньою італійською метрополією.

Хрести

На одній стороні хрестів (на лицьовій першій і на зворотній другій) зображена Богоматір Одигітрія з немовлям, щоправда, з певним відсиланням до іконографічного типу Єлеуса, на іншій стороні (відповідно, на звороті першого і на лицьовому другого) — Розп'яття. Хрести позолочені, мають вушка та «сльози» на трилопатевих кінцях. Рослинні та геометричні візерунки хрестів виконані в техніці гравіювання та вільного карбування.

Схожий хрест було знайдено наприкінці XX століття під час розкопок монастирського комплексу поблизу Алушти, причому аналогії елементів візерунка алуштинського та ай-васильських хрестів простежуються в оздобленні предметів із Білорєченського могильника XIV—XV століть (Бєлорєченський район Краснодарського краю), у процесійних північноіталійських хрестах XIV століття (церква монастиря Сан-Джакомо Маджоре в Болоньї), а також у срібному кубку кінця XIV — початку XV століття з ризниці Псково-Печерського монастиря.

У той же час, в окремих деталях Розп'яття та декору трилопатевих завершень (пальметоподібний рослинний орнамент) інші дослідники вбачають посилання до візантійської ремісничої традиції епохи Палеологів у межах XIII — початку XV століть, знаходячи аналогії, хоч і не близькі, на ювелірних виробах у монастирях Афона, у Південній Італії. Орнамент хрестів може бути зіставлений з характерним для XIV століття орнаментом вищезгаданого персня з пальметою.

Характеристика скарбу Вилучення з обігу монет і речей скарбу із селища Ай-Васил відбулося в межах середини або другої третини XV століття, імовірно, близько 1465 року, причому сама знахідка характеризується як скарб короткого накопичення, прихований у зв'язку зі зростанням політичної нестабільності в регіоні через появу нового небезпечного гравця — Кримського ханства. Значення Ай-Васильського скарбу може бути розглянуте щонайменше в межах двох версій, які багато в чому суперечать одна одній.

За першою з них, досить високий рівень майстерності у виготовленні унікальних предметів зі складу скарбу (насамперед хрестів) не дозволяє говорити про локалізацію їхнього виробництва в Криму. Однак, з одного боку, простежується візантійський вплив (пальметки в орнаменті), з іншого — певна схожість з виробами, що вироблялися в Італії та на Балканах. У зв'язку з цим, зокрема, ай-васильську чашу теж датують межею XIV—XV століть, як і деякі інші предмети скарбу, а також насамперед тонкостінні неглибокі, з рослинним візерунком, срібні аналоги такої чаші XIV століття з музеїв Сербії та Італії. Нарешті, слід враховувати деякі близькосхідні прототипи чаші з Ай-Васильського скарбу. Таким чином, місцем створення речей із колекції, знайденої в поселенні Ай-Васил, можна назвати острови Егейського архіпелагу. Скарб свідчить про різноманітні історико-культурні зв'язки середньовічної Яліти (Ялти) з італійськими колоніями Східного Середземномор'я, з Близьким Сходом і з монгольським світом (монети). Твердження про візантійський вплив, що проступає в предметах зі скарбу, про Егейський регіон як центр виробництва таких речей і взагалі про неможливість їх виготовлення в Криму піддаються критиці.

У межах другої точки зору розглядаються не зв'язки Ялти-Яліти (Jalita, від грецького «ялос» — берег), яка в XIV—XV століттях не мала самостійності (на відміну, наприклад, від XII століття, коли про половецьку Джаліту писав навіть арабський географ Ідрісі, який жив на Сицилії), а характеристики генуезького військово-адміністративного утворення, що поєднувало колонії Південного берега Криму. Щодо цього Ай-Васильський скарб називається унікальним серед монетно-речових скарбів Криму та всього Північного Причорномор'я, оскільки це єдиний скарб, де переважають речі європейського побуту.

Наперсні хрести свідчать, можливо, про те, що скарб належав сільському священнику місцевого католицького приходу. При цьому Ай-Васил — грецьке селище, у зв'язку з чим можна припускати, що робилися спроби католицької пропаганди серед місцевих православних. Факт виявлення наперсного хреста під Алуштою, подібного до ай-васильських хрестів, дозволяє цілком виразно говорити про місцеву ремісничу традицію. Наявність подібності з кримськими хрестами у декорі речей із кавказьких могильників, у декорі церковного кубка підкріплює це твердження, а також свідчить про популярність кримських ремісників. Про зв'язки з Кавказом говорять і знахідки схожих чаш (що, втім, не дозволяє робити однозначних висновків про місце їх виробництва і скоріше є доказом активності торгових центрів Східного Кавказу та Передкавказзя).

Примітки

Література