Елеонора Австрійська (* 2 листопада 1534 у Відні ; † 5 серпня 1594 у Мантуї) була шостою дочкою імператора Фердинанда I, представницею династії Габсбургка, а завдяки шлюбу з Гульєльмо Гонзагою — герцогині Мантуанської з 1561 по 1587 рік. Вихована в суворих традиціях, вона була палкою католичкою, присвячувала себе благодійності та, попри опір чоловіка, сприяла заснуванню єзуїтського ордену в Мантуї. Її шлюб з герцогом Гонзага був відносно гармонійним. Вона народила йому трьох дітей, серед яких був і спадкоємець престолу Вінченцо I Гонзага.
Біографія
Походження та дитинство Елеонора була восьмою дитиною та шостою дочкою в багатодітній родині, ерцгерцога Австрії, короля Чехії та Німеччини, майбутнього (з 1558 року) імператора Священної Римської імперії Фердинанда І та його дружина Анни Богемської та Угорської з дому Ягеллонів.
Зі сторони батька приходилася онукою Філіпу IV, герцогу Бургундії та королю Кастилії під ім'ям Філіпа I, і королеві Хуані I, яка увійшла в історію на прізвисько Божевільна. По лінії матері вона була онучкою Владислава II, короля Чехії та Угорщини, й Анни де Фуа з дому Фуа-Грайі, які мали родинні зв'язки з королями Наварри та Арагона.
У 1536 році австрійський придворний художник Якоб Зайзенеггер намалював її дворічною дівчинкою. Ця картина на даний час знаходиться у Музеї історії мистецтв у Відні.
Сповідник та біограф Елеонори, єзуїтський отець Антоніо Фолькаріо, повідомляє, що вона відмовилась стати дружиною данського короля (ймовірно, Фрідріха II), оскільки той належав до лютеранського віросповідання. Близько 1544 року Габсбурги розглядали шлюб Елеонори з майбутнім герцогом Іоанном Фрідріхом II Саксонським, щоб зобов'язати Веттінів, одну з провідних династій Імперії, бути лояльними до дому Габсбургів. Однак Веттіни також дотримувалися протестантської доктрини; і шлюбний проєкт зазнав невдачі через надто глибокі конфесійні суперечності між імператорським домом та саксонською династією. У будь-якому разі, завдяки своєму вихованню Елеонора була суворо віруючою католичкою. За словами священнослужителя Антоніо Поссевіно, який виголосив надгробну промову для Елеонори після її смерті, вона разом зі своїми сестрами відкрила притулок для бідняків і роздавали милостиню нужденним у палаці в Інсбруку..
Шлюб з Гульєльмо Гонзагою; Діти Коли Гульєльмо Гонзага (1538—1587), герцог Мантуанський, відправив Аннібале Кавріані як посланця, щоб просити руки доньки імператора, Елеонора, незважаючи на свій початковий намір не вступати в шлюб, піддалася тиску батька та погодилася на весілля з Гонзагою. Герцог, який сподівався на імператорську підтримку для зміцнення своєї влади в маркграфстві Монферрат, насправді бажав бачити своєю дружиною сестру Елеонори, Барбару, але тепер також погодився на цей шлюбний союз. Згідно з тогочасними поглядами на шлюб, 26-річна наречена вже була трохи застарою для першого заміжжя. Шлюбний контракт було підписано 19 січня 1561 року. 14 квітня Елеонора вирушила в дорогу до свого нареченого, з яким вона побралася 26 квітня 1561 року, у Палаццо Дукале в Мантуї. Під час весільних святкувань, які тривали до наступного 1 травня, будинки багатьох євреїв Мантуї були пограбовані; також жертвою пожежі, спричиненої підпалом,став Палаццо делла Раджіоне («Палац Розуму») в якому знаходився архів герцогства
Хоча шлюб Елеонори був договірним — як це було заведено в аристократичних колах, — а її чоловік страждав на викривлення хребта, кажуть, що їхнє подружнє життя було відносно щасливим. У подружжя було троє дітей:
Вінченцо I Гонзага (22 вересня 1562; † 18 лютого 1612), герцог Мантуї та Монферрату (з 1587)
Маргарита Барбара Гонзага (* 27 травня 1564; † 6 січня 1618) ⚭ 24 лютого 1579 Альфонсо ІІ. д'Есте (1533—1597), герцог Феррарський ; Анна Катерина Гонзага (* 17 січня 1566; † 3 серпня 1621 як черниця) ⚭ 14 травня 1582 Фердинанд II (1529—1595), ерцгерцог Австрії-Тірольський.
Герцогиня Мантуанська
Покровителька єзуїтів; благодійна діяльність; возз'єднання родини Навіть після одруження Елеонора залишалася пов'язаною з імператорським двором та культурою, в якій вона виросла. Так, у серпні 1572 року Папа Григорій XIII дав їй дозвіл читати Офіцій (богослужіння годин) німецькою мовою. Коли герцог Мантуанський навесні 1562 року, на свою велику радість, дізнався, що його дружина вперше вагітна, він наказав збудувати палацову церкву Санта-Барбара, яка після її завершення будівництва, за ініціативи герцогині, мала отримувати щорічний дохід у розмірі 5000 скуді. Після народження спадкоємця престолу Вінченцо у вересні 1562 року, Елеонора взимку 1562/63 року відвідала Інсбрук і зустрілася зі своїми батьками та сестрами. У квітні 1564 року вона надала фінансову допомогу поету Торквато Тассо, який перебував під заступництвом дому Гонзага, після того як у його помешканні сталася пожежа. За словами її сповідника Фолькаріо, бібліотека герцогині, яка на той час була схильна радше до релігійної, ніж до поетичної літератури, була наповнена численними книгами духовного змісту. Серед її улюблених авторів були августинець-канонік Тома Кемпійський і домініканець Людольф Саксонський. Її фрейлінам було суворо заборонено читати світську літературу.
До рідкісних сімейних візитів герцогині належали відвідини її сестер Йоанни та Барбари, які перебували у весільній подорожі до Флоренції та Феррари відповідно та зустрілися з Елеонорою в Мантуї наприкінці листопада 1565 року. У грудні 1565 року Елеонора та її чоловік були присутні на весіллі Барбари з герцогом Альфонсо II д'Есте у Феррарі. Вже у травні 1562 року вона народила свою першу доньку Маргериту Барбару; а у січні 1566 року на світ з'явилася її друга донька, Анна Катерина, яка стала її останньою дитиною.
Після смерті Маргарити Палеологів, матері герцога Гульєльмо Гонзага, у грудні 1566 року, Елеонора почала брати активнішу участь в управлінні державою. Багато людей зверталися до неї з різними проханнями; так наприклад, злочинці просили її про пом'якшення покарання, а вдови — про переоформлення на них майна їхніх померлих чоловіків. У 1567 році герцог відправив свою дружину до Казале-Монферрато, щоб заспокоїти мешканців міста, які підняли бунт. Однак Елеонорі це не вдалося, а в жовтні того ж року вона разом з чоловіком ледь не стали жертвами змови, метою якої було вбивство герцога. За свідченням Фолькаріо, у 1568 році герцог задовольнив її бажання відтоді жити цнотливості.
Тим часом, після одруження з Гульєльмо Гонзагою, Елеонора марно намагалася переконати чоловіка дозволити єзуїтам повернутися до Мантуї. Принаймні у 1568 році їй вдалося домогтися згоди герцога на те, щоб вислухати відповідні пропозиції від єзуїтського проповідника. У результаті отець Просперо Малавольта прибув до Мантуї для проповіді на П'ятидесятницю, і залишився в місті на три місяці. Через деякий час герцогиня попросила єпископа Мантуї, Марко Феделі Гонзагу, запросити священика проповідувати в Мантуанському соборі під час Великого посту.
Наприкінці 1575 року в Мантуї почала лютувати чума. Елеонора разом зі своїми доньками виїхала до Ревере та заснувала в місті школу для бідних дівчат при церкві Сан-Стефано, як притулок для жертв чуми. Це був один із багатьох благодійних проектів герцогині, здійснених відповідно до принципів побожності Контрреформації. Після того, як епідемія чуми вщухла, вона повернулася до Мантуї у квітні 1577 року. Тут, у лютому 1579 року, її старша дочка Маргарита вийшла заміж за Альфонсо II д'Есте, герцога Феррарського, чия друга дружина — сестра Елеонори Барбара, померла в 1572 році. Брат Елеонори, ерцгерцог Фердинанд II, правитель Тіролю, також відвідав двір Мантуї в лютому 1579 року під час карнавалу. Для його розваги влаштовувалися турніри та бенкети. Герцогиня також приймала свого брата та його супутників у своїх покоях для більш приватних розмов.
Шлюб їхніх дітей Тим часом Елеонора та її чоловік були стурбовані розпусним способом життя свого сина Вінченцо. Тому герцогиня приділяла йому особливу увагу та намагалася вплинути на нього своїми порадами. У 1579 році флорентійський двір запропонував Вінченцо одружитися з Елеонорою Медічі, дочкою великого герцога ТосканськогоФранческо I Медічі. Його батьки відхилили цю пропозицію; натомість у березні 1581 року він одружився з Маргаритою Фарнезе, дочкою намісника Габсбурзьких Нідерландів Алессандро Фарнезе. Також у 1581 році Елеонора наказала розширити церкву та монастир Санта-Марія-Маддалена. У 1582 році Тассо присвятив герцогині свій твір "Discorso delle virtù femminili " («Міркування про жіночі чесноти»). У травні того ж року молодша дочка Елеонори Анна Катерина за домовленістю, укладеною її батьками-герцогами, вийшла заміж за свого рідного дядька,53-річного ерцгерцога Фердинанда II.
Шлюб Вінченцо Гонзаги та Маргарити Фарнезе було анульовано в жовтні 1583 року; тепер, згідно з волею батьків, кронпринц мав одружитися з Елеонорою де Медічі. Однак її батько, великий герцог Франческо I, взяв другий шлюб із Б'янкою Капелло, яка була суперницею першої дружини Франческо, Йоганни, що померла в 1578 році. Таким чином, між Б'янкою Капелло та сестрою Йоганни, герцогинею Елеонорою Мантуанською, панувала глибока ворожнеча. Франческо I Медічі та Б'янка Капелло помстилися за попередню відмову від їхньої пропозиції руки і серця, погодившись на нинішню пропозицію герцога та герцогині Мантуанських щодо їхнього сина лише за умови, що Вінченцо Гонзага пройде перевірку на придатність до шлюбу. Це стало приниженням для герцогині Елеонори. Тим не менш, шлюб Вінченцо з Елеонорою Медічі врешті-решт відбувся у квітні 1584 року, і згодом герцогиня Елеонора підтримувала добрі стосунки зі своєю невісткою, яка до того ж доводилася їй племінницею. Герцогиня виявилася не тільки гарною матір'ю, а й люблячою бабусею
У 1584 році, після понад 20 років зусиль, Елеонора успішно переконала свого чоловіка дозволити постійну присутність певної кількості єзуїтів у своєму королівстві. У вересні 1584 року отець Просперо Малавольта перебрав на себе управління церквою Сан-Сальваторе та сусіднім будинком від імені ордену. Щоб підтримати будівництво церкви Святої Трійці, розпочате в 1587 році, вона пожертвувала чверть своїх коштовностей єзуїтам, присутнім у Мантуї. Вона також обрала представників цього ордену своїми сповідниками, спочатку отця Родольфо Флоріо, а з 1588 року Антоніо Фолькаріо.
Вдівство та смерть У 1587 Елеонора до всіх своїх титулів додала титул уродженої ерцгерцогині Австрійської. І в тому ж році, після смерті чоловіка 14 серпня 1587 року Елеонора склала ще одну обітницю цнотливості в першу неділю Адвенту того ж року. За словами Антоніо Фолькаріо, її релігійні погляди ставали дедалі жорсткішими. Удовиця-герцогиня стала носити під одягом волосяницю, тримала суворі пости, посилила покаяння, зокрема займалася самобичуванням та здійснювала суворий нагляд за установами, які вона заснувала або підтримувала, такими як християнські школи для дівчат. У 1588 році під її патронатом було засновано ораторій для катехуменів та хоспіс для хворих паломників. Одним із сподвижників Елеонори був кардинал Карло Борромео, з яким вона познайомилася ще в 1582 .
Елеонора продовжувала час від часу подорожувати до Інсбрука, де гостювала у молодшої дочки але в 1590 році на зворотному шляху з цього міста вона захворіла на лихоманку. Незважаючи на погіршення здоров'я, вона продовжувала займатися сімейними справами та планувала паломництво до Лорето у серпні 1592 року. Елеонора Австрійська померла у палаці Порто в Мантуї 5 серпня 1594 року у віці 59 років, переживши свого чоловіка на сім років.