Микола Іванович Депрерадович (23 жовтня 1767, Новоросія, Бахмутський повіт, Бахмутська провінція, Воронезька губернія, Російська імперія - 16 грудня 1843, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант із сербського дворянського роду Прерадовичів.
Біографія Дід Миколи Івановича — Райко (Родіон) Депрерадович (де Прерадович), серб, виходець з Угорщини, підполковник австрійської служби, приїхав до Росії в 1752 році, було надане звання генерал-майора. Батько — Іван Родіонович Депрерадович на російській службі перебував також із 1752, в генерал-майори був підвищений у березні 1791 року.
У десятирічному віці Микола Депрерадович вступив кадетом до Волохського гусарського полку. Через рік переведений корнетом до Українського гусарського полку. Брав участь в останніх війнах імператриці Катерини II з турками та поляками. За Павла I був переведений за відмінність полковником у лейб-гвардії Гусарський полк.
Входив у змову проти Павла I.
16 травня 1803 року був підвищений у генерал-майори і призначений командиром Кавалергардського полку. На цій посаді він пройшов усі війни з Наполеоном. 26 листопада 1804 був нагороджений орденом св. Георгія 4-го класу (№ 1560 за списком Григоровича — Степанова).
Командуючи Кавалергардським полком, здійснив на чолі його блискучу атаку під Аустерліцем, давши можливість гвардії відступити. Полк втратив під час атаки 15 офіцерів та 200 рядових. 24 лютого 1806 р. нагороджений орденом св. Георгія 3-го кл. № 135.
Депрерадович брав участь у всіх основних битвах кампанії 1806—1807 років.
У 1810 призначений командиром 1-ї кірасирської дивізії, що входила на початку Вітчизняної війни 1812 до 5-й резервного (гвардійського) корпусу цесаревича Костянтина Павловича у складі 1-ї Західної армії. У цьій ролі Депрерадович брав участь у Вітчизняній війні 1812 року та закордонних походах. 30 серпня 1813 року був підвищений у чин генерал-лейтенанта.
У Бородінській битві 1-а Кірасирська дивізія (20 ескадронів і одна кінно-артилерійська рота — 24 гармати), якою командував Микола Іванович Депрерадович, мужньо захищала центр російської позиції на північ від Семенівських флешів. Вона відзначилася в багатьох контратаках: російські кінні латники раз-по-раз безстрашно сходилися в рукопашних сутичках з важкою кавалерією Бонапарта.
Також особливо відзначився Депрерадович у битвах при Кульмі та Фер-Шампенуазі. Під Фер-Шампенуазі своїми діями вирішив результат битви.
Із 1821 по 1839 роки командував 1-м резервним кавалерійським (потім — гвардійським) корпусом. 22 липня 1819 пожалуваний у генерал-ад'ютанти і 26 серпня 1826 підвищений у чин генерала від кавалерії. Наприкінці життя практично оглух.
Сім'я Старший брат — Леонтій Іванович Депрерадович (1766—1844).
Дружина — Наталія Павлівна Алединська (1778—1862), дочка колезького радника, сестра А. П.Алединського.
Діти:
Микола (1802—1884) Катерина (1804—1831), фрейліна Російського імператорського двору, фрейліна. Чоловік — А. А. Бехтєєв Михайло (1807—1873), учасник Кримської війни. Звільнений від служби в чині генерал-майора. Дружина — Анна Тимофіївна Фан-дер-Фліт, дочка Тимофія Єфремовича Фан-дер-Фліта. Їхні діти: Микола Михайлович (1831—1907), Федір Михайлович (1839—1884), Іван Михайлович (1841—1872), Тетяна Михайлівна (1844—1907; її чоловік — Михайло Федорович Миркович), Михайло Михайлович (1846—1880), Ольга. Анна (1817—1864, Берлін), фрейліна Російського імператорського двору. Чоловік — Павло Іванович Дегай. Їхні діти: Павло Павлович Дегай (1835—1890), Наталія Павлівна Дегай (заміж. — графиня Подгоричани-Петрович), Софія Павлівна Дегай (заміж. — Каханова), Катерина Павлівна Дегай, Микола Павлович Дегай, Микола Павлович Дегай, Микола Павлович Дегай фон Фітінгоф-Шель), Анна Павлівна Дегай (її чоловік — Микола Олександрович Новосельський).
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського з діамантами Орден Святого Георгія 3-го (№ 135, 24 лютого 1806) та 4-го (№ 1560; 26 листопада 1804) класів, Орден Святого Володимира 1-го ступеня Орден Святої Анни 1-го ступеня ордена Св. Іоанна Єрусалимського, почесний командор Золота шпага «За хоробрість» із діамантами (13 березня 1814). Відзнака бездоганної служби за XLV років.
Іноземних держав:
Військовий орден Марії Терезії, лицарський хрест (Австрійська імперія) Військовий орден Максиміліана Йосипа, командорський хрест (королівство Баварія) Орден Червоного орла 1-го класу (1814, королівство Пруссія) Кульмський хрест (Королівство Пруссія)
Література
Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 379—380. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
Посилання Н. І. Депрерадович на сайті «Српска.ру»