Сер Едвард Мелланбі (8 квітня 1884 – 30 січня 1955) був британським біохіміком та фахівцем -дієтологом, який відкрив вітамін D та його роль у запобіганні захворювання на рахіт у 1919 році.
Освіта Едвард Мелланбі народився у Вест-Гартлпулі, був сином власника корабельні, здобув базову середню освіту в школі Барнард-Касл та середню спеціальну освіту у коледжі Еммануель у Кембриджі, де вивчав фізіологію.
Кар'єра Після роботи аспірантом з 1905 по 1907 рік Мелланбі вивчав медицину в лікарні Святого Томаса (St Thomas' Hospital) в Лондоні, у 1913 році став лікарем. З 1913 по 1920 рік він працював лектором у Королівському жіночому коледжі в Лондоні, там йому доручили дослідити причину рахіту. Він виявив, що у собак, яких тримали у клітках і годували кашею виникає рахіт, який потім можна вилікувати за допомогою риб’ячого жиру. Мелланбі дійшов висновку, що рахіт спричинений дієтичним фактором. Пізніше було виявлено, що справжньою причиною рахіту є брак вітаміну D через нестачу сонячного світла, якому можна запобігти або вилікувати, вживаючи їжу, багату на вітамін D, таку як риб’ячий жир.
Також він досліджував шкідливий вплив продуктів, які містять значну кількість фітинової кислоти, зокрема злаків.
У 1914 році він одружився з Мей Твіді, лекторкою Бедфорд-коледжу (Лондон), яка також проводила дослідження у галузі харчування та захворювань зубів .
У 1920 році Мелланбі було призначено професором фармакології в Університеті Шеффілда та лікарем-консультантом Королівської лікарні в цьому місті. Потім, з 1933 по 1949 рік він обіймав посаду секретаря Ради медичних досліджень .
Його було обрано членом Королівського товариства у 1925 році. Він був нагороджений Королівською медаллю товариства у 1932 році та медаллю Б'юкенена — у 1947 році.
У 1932 році Мелланбі був нагороджений премією Кемерона з терапії Единбурзького університету. Він прочитав круніанську лекцію в Королівському коледжі лікарів у 1933 році та круніанську лекцію в Королівському товаристві в 1943 році, обидві з них були присвячені темі дієти.
Він був посвячений у лицарі (Орден Лазні ) на коронаційній церемонії 1937 року та удостоєний звання кавалера Ордена Британської імперії (Орден британської імперії) на новорічній церемонії в 1948 році . У 1937 році його було призначено почесним лікарем короля.
Вибрані публікації Серед публікацій — «Харчування та хвороби – взаємодія клінічної та експериментальної роботи» (Единбург та Лондон: Олівер і Бойд, 1934). У цій роботі він багато пише про дефіцит вітамінів(авітамінози). У 1938 році він виголосив харвеївську промову перед Королівським коледжем лікарів.
Експериментальний рахіт (1925) Жиророзчинні вітаміни (1933) Історія досліджень у галузі харчування (1950) Хімічна маніпуляція їжею (1951)
Посилання