Угорсько-чеські відносини (, ) — історичні та поточні двосторонні відносини між Угорщиною та Чехією.

Мають тривалу та складну історію: від ворожості у 1918—1938 роках і конфліктів, таких як війна 1919 року, до перебування в одному соціалістичному таборі. Станом на початок 2026 року описуються як напружені та ускладнені розбіжностями у підходах до зовнішньої політики, безпеки в Європі та ситуації в Україні.

Після перемоги на виборах у Чехії правої популістської партії Андрея Бабіша і його обрання головою уряду Угорщина в особі прем'єра Віктора Орбана наприкінці 2025 року пропонувала Чехії (разом зі Словаччиною) блокуватися на антиукраїнських позиціях. Водночас, на початку 2026 року президент Чехії Петр Павел виступив із різкою заявою про необхідність переоцінки відносин з Угорщиною, зазначивши, що її дії загрожують безпеці Чехії та колективній безпеці союзників. Після програшу Віктора Орбана на виборах у квітні 2026 року Андрей Бабіш запевнив нового керівника угорського уряду Петера Мадяра, що готовий до конструктивної співпраці, на яку з нетерпінням чекає, назвавши відносини між Угорщиною та Чехією тісними.

Обидві держави входять до Вишеградської групи. 1999 року вони спільно вступили до НАТО, а у 2004 році були разом прийняті до Європейського Союзу.

Чехія має посольство в Будапешті, а Угорщина — у Празі.

Історія

Раннє середньовіччя 895 року угорці пройшли Верецький перевал і поступово почали заселяти Тисо-Дунайську низовину. У IX—X сторіччях угорці по черзі підтримували Моравію та Баварію у сутичках між ними. У 905—906 роках частина угорських військ, що насувалися зі сходу, підім'яла під себе Велику Моравію. 955 року німецький імператор Оттон I спільно з чеським князем Болеславом I перемогли угорців у битві при Леху (кінець грабіжницьких набігів угорців на Італію, Францію та Німеччину).

У 994 році святий Адальберт охрестив майбутнього засновника угорської держави Стефана I, а 1001 року той одержав королівську корону від папи Сильвестра II, яку йому привіз із Риму паннонгальмський єпископ Анастасій, що прибув в Угорщину з Бржевновського монастиря.

Високе середньовіччя Угорський король Андрій I, який правив у 1046—1060 роках, прийняв слов'янських ченців до бенедиктинсько-василіанського монастиря у Вишеграді після того, як їх вигнав чеський князь Спитігнєв II.

Свята Агнеса Богемська була дочкою короля Чехії Пржемисла Оттокара I та русько-угорської принцеси Констанції. 1260 року у битві під Кресенбрунном Пржемисл Оттокар II переміг угорського короля Белу IV, тоді ж відбулося примирення двох династій, а 1261 року Пржемисл Оттокар II одружився з онукою Бели Кунгутою. У 1278 році у битві на Моравському полі угорський король Владислав IV взяв участь на боці її переможця Рудольфа Габсбурга проти Пржемисла Оттокара II.

Пізнє середньовіччя 1301 року син чеського короля Вацлава II майбутній король Вацлав III, заручений з дочкою Андрія ІІІ Єлизаветою, зійшов на угорський трон як король Владислав V. 1305 року Вацлав III зрікся угорської корони.

У 1335 році у Вишеграді зустрілися і провели переговори Карл I Роберт, Ян Люксембурзький та Казимир III Великий, унаслідок чого Угорське і Чеське королівства (разом із Польським королівством) підписали торговельний союз.

Обраний 1387 року угорським королем Сигізмунд Люксембурзький у 1420 році був коронований у Празі на короля Чехії, але перейняти владу йому завадили гусити. 1436 року Сигізмунда визнали в Їглаві королем Чехії вже і гуситські середовища після того, як він прийняв Базельські договори. У XV столітті в Угорщині відчувався вплив реформ Яна Гуса, окрім теологічних питань, також і в правописі.

1458 року на угорський престол зійшов Матяш Корвін. У його приході до влади відіграв певну роль Їржі з Подєбрад, який домовився з угорськими правлячими верствами про шлюб із Матяшем своєї дочки Єлизавети. В 1464 році вона померла і була похована в Будайському замку. 1468 року Павло II оголосив проти Їржі з Подєбрад хрестовий похід, а Матяш Корвін очолив його. 1469 року Матяш, потрапивши до Їржі в оточення, пообіцяв припинити воєнні дії, але того ж року чеське католицьке середовище обрало його королем Чехії. Він зайняв Моравію, Сілезію та Лужицю, а після смерті Їржі з Подєбрад суперничав із його наступником Владиславом Ягеллончиком. 1490 року угорська знать обрала чеського короля Владислава Ягеллончика королем Угорщини.

Наприкінці XV століття династія Ягеллонів, за правилами престолонаслідування, об'єднала два королівства під єдиною короною, але вони залишалися незалежними і не були по-справжньому об'єднані.

Початок правління Габсбургів 1526 року турецьке військо під проводом султана Сулеймана I розпочало великий похід на Угорщину та розгромило угорську армію в битві під Могачем, а угорсько-чеський король Людовик Ягеллончик загинув. Угорщина втратила свою незалежність. Тією її частиною, яку не завоювала Османська імперія, почали правити Габсбурги. В 1527 році зятя Людовика Ягеллончика чеського короля Фердинанда I Габсбурга коронували на короля Угорщини. 1541 року турки захопили Буду, Угорщина розділилася на три частини: територію під владою Фердинанда I Габсбурга (захід), землі під пануванням Османської імперії (центр) і територію під її охороною (Трансільванія і схід). Чеське королівство зберігало автономію, але втратило її після Тридцятилітньої війни.

У 1608 році угорську королівську корону успадкував від Рудольфа II угорський намісник Матвій Габсбург, коли виступив з угорською, австрійською та моравською знаттю у похід на Прагу. Він став угорським королем Матяшем II.

1619 року трансільванський та угорський князь Габор Бетлен виступив на боці чехів у повстанні проти Габсбургів. У 1620—1640 роках в Угорщині селилися вигнанці-протестанти після програної битві на Білій горі.

У 1650—1654 роках у Шарошпатаку працював Ян Амос Коменський. Там, серед іншого, з'явилися його твори Orbis pictus і Schola ludus.

1683 року після прориву облоги Відня Габсбурги зміцнили свою владу в Угорщині, взявши під управління землі, покинуті османами. Обидві країни відтоді повністю перебували під владою Габсбургів.

1709 року ватажок куруців Ференц II Ракоці зазнав поразки від цісарських військ поблизу Тренчина. За правління імператора Карла VI у 1711—1740 роках (який також був угорським королем) піддані з чеських земель, особливо зі східної Моравії, тікали від релігійного гноблення на територію Угорщини. Після того, як 1781 року Йосиф ІІ видав патент (указ) про релігійну толерантність у Богемії та Моравії, проповідники з Угорщини приїжджали в чеські землі, щоб допомогти у відновленні реформатських церков.

Австрійська імперія 1822 року автором першої угорської опери «Втеча Бели» став чех Йозеф Ружичка.

1834 року Франтішека Палацького обрали іноземним членом Угорської академії наук за його інтерес до Угорщини.

1847 року Карел Сабіна зробив перші чеські переклади віршів Шандора Петефі.

Австро-Угорщина Хоча повстання чеського та угорського народів під час «Весни народів» були придушені, вони послабили Австрійську імперію. У 1867 році угорській аристократії вдалося домовитися про компроміс з Австрією, який перетворив імперію на подвійну монархію з певним ступенем автономії, наданим Угорщині. Чехів не включили до цієї угоди, і їхній націоналізм посилився. У доктрині останніх Угорщина тепер вважалася ворогом.

Перша Чехословаччина

Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини чеська делегація разом зі словацькою делегацією на мирній конференції забезпечила створення Чехословаччини, територія якої значною мірою перетиналася з колишніми кордонами Угорщини. Через територіальний спір новоутворені Чехословаччина та Угорщина вже наприкінці 1918 року вступили у війну.

1919 року просування армії Угорської Радянської Республіки зупинив спільний наступ чехословацької, румунської та югославської армій.

1920 року Тріанонський мирний договір обумовив для Угорщини втрату 71,5 % території колишнього Угорського королівства включно з частинами теперішньої Словаччини. Угорщина відмовлялася це визнавати весь міжвоєнний період. Саме тому вона приєдналася до фашистської Італії, а потім до нацистської Німеччини. За Мюнхенською угодою вона отримала невеликі частини чехословацької території. У 1939 році угорська армія за підтримки Німеччини та Італії окупувала дальшу частину Словаччини, а також колишню чехословацьку провінцію Підкарпатську Русь.

Післявоєнна Чехословаччина

Після війни чехословацька влада виселила без відшкодувань угорців у Словаччині, яких вважала загрозою. У 1946—1947 роках частину словацьких угорців переселили до чеського кордону. Протягом радянського панування в обох державах це питання замовчувалося, але залишалося яскравим спогадом для висланих.

1968 року угорські війська взяли участь в окупації Чехословаччини.

Сучасні відносини Угорщина офіційно визнала незалежну Чеську Республіку 1 січня 1993 року, відразу після мирного розпаду Чехословаччини (відомого як «оксамитове розлучення»). Сучасні дипломатичні відносини між двома країнами розпочалися в 1993 році.

Співпраця, яка почалася між двома державами після 1992 року, іноді затьмарювалася суперечками навколо декретів про вислання. Однак відносини між двома країнами залишалися загалом дружніми. З 1993 року Чехія як одна з правонаступниць Чехословаччини взаємодіяла з Угорщиною в рамках створеної в 1991 році Вишеградської групи, рушійною силою співпраці в якій стало спільне прагнення її держав-учасниць приєднатися до НАТО та Європейських спільнот. У межах цього об'єднання Чехія і Угорщина одночасно вступили в НАТО в 1999 році та в Європейський Союз у 2004 році (хоча влада Чехії бажала, щоб країни вступали в НАТО і ЄС порізно, залежно від виконання умов, які висував Захід).

Див. також Зовнішня політика Угорщини Зовнішня політика Чехії Мадяризація Чехізація Словацько-угорські відносини

Примітки

Посилання