Кілларні — муніципалітет в окрузі Садбері провінції Онтаріо, Канада. Площа муніципалітету Кілларні становить 1513,3 км². Згідно з переписом населення 2001 року, у місті проживало 428 мешканців (0,28 особи/км²).

Розміщення Кілларні розташований на північному березі затоки Джорджен-Бей на озері Гурон. Більшість будівель міста розташовані вздовж берега вузького, глибокого каналу, що відділяє острів Джордж від материка. Цей канал, який з'єднує затоку Кілларні з затокою Джорджен-Бей, називався Шебагонанінґ, що мовою народу анішінабе, який колись населяв цю місцевість, означає «безпечний прохід».

Історія Історія поселення почалась у 1820 році, коли туди прибули французький торговець Етьєн Рошбер Огюстин де ла Морандьєр та його дружина-індіанка Сай-Сай-Ґо-Но-Кве («Жінка падаючого снігу»). Вони збудували першу дерев'яну хатину на березі каналу та створили транзитний пункт, де торговці хутром, колоністи та різні шукачі пригод почали зупинятися на своєму шляху на захід і північ до острова Манітулин і Північного каналу.

У 1823 році до поселення завезено перших корів, у 1852 році було збудовано дерев'яну церкву, у 1854 році відкрилося поштове відділення, а в 1876 році — перша школа. Єдиним способом дістатися до поселення був водний шлях (і так тривало майже півтора століття). У 1836 році до гавані поселення вперше приплив пароплав. У 1858 році тут проживало 73 особи, а в 1871 році це число зросло до 220. У 1881 році населення поселення становило 405 осіб, а в 1891 році — 501.

З розвитком судноплавства влітку 1867 року в гирлі каналу Шебагонанінґ було збудовано два маяки. Це були перші подібні споруди, що почали діяти в Канадській Конфедерації, яка існувала з 1 липня того ж року. Маяк Кілларні-Вест був зведений на острівці в західному гирлі каналу, тоді як маяк Кілларні-Іст був побудований на скелястому півострові на материку на схід від поселення. Обидва, перебудовані в 1909 році, досі використовуються. Найшвидший розвиток Кілларні відбувся наприкінці 19 століття, коли почалася інтенсивна вирубка довколишніх лісів.

Назва Спочатку поселення було відоме під своєю індіанською назвою Шебагонанінґ. Назву було змінено на «Кілларні» приблизно в 1850 році, можливо, у зв'язку з відкриттям там поштового відділення в 1854 році. Вважається, що навколишня місцевість з її пагорбами та озерами нагадує регіон Кілларні на південному заході Ірландії.

Сьогодні

Перша і єдина дорога до поселення гілка шосе № 637 завдовжки 69 км від Садбері була побудована в 1963 році. Відтоді Кілларні став відомим туристичним напрямком. Тут є кілька причалів для великих моторних яхт, злітно-посадкова смуга для невеликих туристичних літаків і гелікоптерів, кілька готелів та гостьових будинків тощо. Влітку його відвідують любителі тривалих водних подорожей (на каяках і каное) та піших прогулянок. Взимку тут організовуються турніри з хокею на льоду та змагання з керлінгу. Популярними є лижні та снігоступні поїздки, а також далекі експедиції на снігоходах – навіть по крижаних водах затоки Джорджен-Бей до далекого острова Манітулін. Також популярним є «Зимовий карнавал», який проводиться в перші вихідні лютого.

Місто є штаб-квартирою провінційного парку Кілларні.

Історія з місцевістю «Сталін» У 1980-х роках невеликій незамешканій місцевості в межах Парку Кілларні було надано назву «Сталін» у рамках відзначення внеску у Другу світову війну лідерів союзницьких держав — Черчілля, Де-Ґолла, Рузвельта та ін. Сталінові припав клаптик місцевості приблизно між озерами Раунд-Оттер-Лейк та Фіш-ЛейкMinistry of Natural Resources of Ontario Surveis and Mapping. Однак у 1986 році, після тривалого лобіювання депутатами українського походження різних рівнів влади (зокрема Юрія Шимка та Ярослава РудницькогоAlan Rayburn. Unfortunate Connotations Acquired by Some Canadian Toponyms.// Canadian Toponyms, Vol. 36, #3&4, 1088), місцевість була перейменована на Гансен на честь відомого канадського спінальника Ріка Гансена, який саме тоді здійснив свій знаменитий міжнародний пробіг в інвалідному візкуHansen | Name That Town | TVO Docs, 9 грудня 2000. Примітки

Бібліографія Barański Mirosław J., Killarney. Miasteczko na końcu drogi, w: „Na Szlaku. Magazyn turystyczno-krajoznawczy” R. XXIX, nr e-101 (297), marzec 2015., s. 22-24 .