Ольга Ліпінська (; 6 квітня 1939 року, Пйотркув, Польща) — польська театральна і телевізійна режисерка, сценаристка, письменниця-сатирикиня.
У 1955–2005 роках працювала на Польському телебаченні. Була співзасновницею Студентського театру сатириків (STS, Studencki Teatr Satyryków), режисеркою якого була з 1957 по 1964 рік. Працювала режисеркою Національного фестивалю польської пісні в Ополі у 1968–1976 роках та Фестивалю мистецтв академічної молоді у Свіноуйсьцю у 1972–1974 роках.
Була авторкою та режисеркою численних телевізійних кабаре й постановок, зокрема Głupia sprawa («Дурна справа», 1968–1970), Gallux Show («Шоу Gallux», 1970–1974), Właśnie leci kabarecik («Зараз йде кабаре-шоу», 1975–1977), Kurtyna w górę («Завіса вгору», 1977–1981) та Kabaret Olgi Lipińskiej («Кабаре Ольги Ліпінської», 1990–2005), сценаристкою якого вона також була. За роботу в кабаре й на телебаченні отримала нагороди «Золотий екран» (1968) та тричі премію Wiktor — 1992, 1993 і 1999 років.
Біографія Народилася в Пйотркуві, хоча прожила там лише кілька місяців. Закінчила жіночу гімназію № 12 імені Марії Склодовської-Кюрі на Саській Кемпі у Варшаві та режисерський факультет Вищої театральної школи у Варшаві 1964 року. Також вивчала історію мистецтва у Варшавському університеті, однак навчання не завершила. Під час навчання була акторкою й режисеркою Студентського театру сатириків, де починала як асистентка режисера Єжи Маркушевського.
З 1977 по 1990 рік була директоркою варшавського театру «Комедія». У цей час поставила десятки вистав для Телевізійного театру, зокрема Damy i huzary («Пані та гусари», 1973), Przedstawienie Hamleta we wsi Głucha Dolna («Вистава “Гамлета” у селі Глуха Дольна», 1985), Coś się dzieje, gwałtu rety! («Що відбувається? Рятуйте!», 1992), Zemsta («Помста», 1994), Baryłeczka («Барильце», 1995), Nie boję się braci Rojek («Я не боюся братів Роєк», 2003) та Cud mniemany, czyli Krakowiacy i Górale («Уявне диво, або Краків’яки й гуралі», 2007).
Для Польського телебачення створила низку авторських кабаре: Głupia sprawa, Gallux Show, Właśnie leci kabarecik, Kurtyna w górę та Kabaret Olgi Lipińskiej.
З 1990 по 1992 рік вела на TVP1 власну програму Piosenki z kabaretu Olgi Lipińskiej («Пісні з кабаре Ольги Ліпінської»), до якої запрошувала відомих діячів польської культури й мистецтва. Навесні 2006 року була членкинею журі програми "Show!Time" на телеканалі Polsat.
Соціальна активність За повідомленнями підпільної преси, на початку 1980-х років її звинувачували в участі у зриві бойкоту телебачення акторами. Вона неодноразово відкидала ці звинувачення й пояснювала, що спершу сама зазнала остракізму після трансляції прем’єри її вистави Balladyna («Балладіна»), записаної ще до запровадження воєнного стану. Подальші покази її кабаре були лише повторами архівних програм. Як і іншим працівникам TVP, їй не дозволяли доступу до мілітаризованого телецентру до весни 1982 рокуTadeusz Pikulski, Prywatna historia telewizji publicznej, Wydawnictwo Muza, Warszawa 2002, ISBN 83-7319-201-8, Olga Lipińska, Mój pamiętnik potoczny, Prószyński i S-ka, Warszawa 2005, ISBN 83-7469-013-5.
1992 року долучилася до ініціативи Збігнєва Буяка щодо проведення референдуму стосовно закону проти абортів, а через десять років разом із сотнею інших жінок підписала лист до Європейського парламенту із закликом вплинути на польський уряд у питанні лібералізації законодавства про аборти.
Критикуючи президентство Леха Валенси, на президентських виборах 1995 року підтримувала Яцека Куроня, кандидата від Союзу Свободи Була членкинею виборчого комітету Влодзімежа Цімошевича на президентських виборах 2005 року, а на виборах 2000 року підтримувала Александра КваснєвськогоCimoszewicz w parze z Kwaśniewską, wprost.pl, 28 czerwca 2005 [dostęp 4 czerwca 2015].Cimoszewicz rusza do boju, rp.pl, 29 czerwca 2005..
Вона підписала кілька відкритих листів з різних політичних питань. 2003 року вона виступала за прийняття ірландцями Ніццького договору (2001) та виступала проти включення так званого Invocatio Dei до преамбули Європейської Конституції. 2005 року, разом з іншими громадськими діячами, вона захищала Малгожату Нежабітовську від звинувачень Кшиштофа Вишковського та щоденної газети «Rzeczpospolita» у співпраці зі Службою безпеки.
Журналістика Понад дванадцять років регулярно публікувала колонки в журналі Twój Styl («Твій стиль»), видані 2005 року окремою книжкою Mój pamiętnik potoczny («Мій розмовний щоденник»). 2009 року вийшла наступна збірка — Jeszcze by się... («Що б іще було...»), а 2013 року — Jeszcze słychać śmiech... («Ще чути сміх...»), що містила колонки 2009–2013 роківOlga Lipińska, Jeszcze słychać śmiech..., Prószyński i S-ka, Warszawa 2013, ISBN 978-83-7839-615-4.. В останній колонці заявила про завершення публіцистичної діяльності, мотивуючи це зростаючим песимізмом через, на її думку, зниження інтелектуального рівня суспільства, особливо серед молодшого поколінняOlga Lipińska, Jeszcze słychać śmiech..., Prószyński i s-ka, Warszawa 2013, ISBN 978-83-7839-615-4, s. 203-206 (tekst Zamiast ostatniego felietonu)..
Сім'я Її чоловіком був радіожурналіст Анджей Віктор Пйотровський, який помер 1996 року . Вона бездітна за власним бажанням. У неї була сестра, Барбара.
Нагороди та відзнаки
Лицарський хрест Ордена Відродження Польщі Золотий Хрест Заслуги Медаль 40-річчя Польської Народної Республіки Золота медаль за заслуги перед культурою Gloria Artis (2005) Знак заслуженого діяча культури «Золотий екран» 1967 року за режисуру циклічних розважальних програм (1968) Премія Голови Комітету з питань радіо і телебачення 1-го ступеня за цикл телевізійних розважальних програм Sprawied Kabarecik (Просто кабаре) (1977) Нагорода команди на 2-му Фестивалі фільмів та телевізійних вистав в Ольштині за постановку театральної вистави «Скіз» (1978) Премія Голови Комітету радіо та телебачення за режисуру вистави «Вистава Гамлета в селі Глуха Дольна » (1987) Wiktor – тричі (1992, 1993 та 1999) Почесний знак ZAiKS з нагоди 75-річчя Асоціації Super Wiktor (1995) Золотий лавр «Przekrój » (до 50-річчя журналу) за пісню «Urzędnicy Pana B.». Ковадло – нагорода, вручена Товариством «Кузьниця» (1997) Спеціальна нагорода на 2-му Фестивалі гарного гумору в Гданську за програму «Кабаре Ольги Ліпінської» (2001) Нагорода на 4-му Фестивалі гарного гумору в Гданську за «Кабаре Ольги Ліпінської» в категорії «найсмішніша розважальна програма» (нарівні з HBO на сцені, режисер Януш Заорський) (2003) Золота медаль на 12-х Полковіцьких театральних днях у Полковіцах у категорії «найкраща режисура» – за виставу «Мишоловка» театру Юліуша Словацького у Кракові, «в якій вона майстерно поєднала риси кримінальної історії з першокласним гумором» (2010).
Примітки
Бібліографія
Olga Lipińska, [w:] Encyklopedia teatru polskiego (baza wiedzy: Autorzy) [dostęp 2021-04-10].
Зовнішні посилання Цикл «Вас запрошує Ольга Ліпінська» (інтерв’ю з Томашем Рачеком)