Фріц Ганс Вернер Шменкель (, у радянській історіографії також знаний як Фріц Паулевич Шменкель або Фріц Пауль Шменкель (; , , Німецька імперія — , Мінськ, Білоруська РСР, СРСР) — німецький і радянський військовослужбовець; єфрейтор 276-го окремого артилерійського дивізіону 186-ї піхотної дивізії вермахту після переходу на бік СРСР — боєць партизанського загону «Смерть фашизму», що діяв у роки Німецько-радянської війни в Калінінській та Смоленській областях. Герой Радянського Союзу (1964, посмертно).
У міжвоєнні роки працював конюхом у маєтку Кюкенмюль. Його батько Пауль Краузе, прихильник комуністичної партії Німеччини, убитий 1932 року під час бійки робітників з нацистськими штурмовиками. 1936 року Шменкель мобілізований у трудовий табір у місті Бойтен, де прослужив пів року, після чого працював на цегельному заводі в Гюліхені. З кінця 1938 року служив у вермахті, брав участь у польській кампанії вермахту. У жовтні 1939 року за самовільне залишення частини у воєнний час заарештований і засуджений на півтора роки в'язниці. Влітку 1941 звільнений з-під варти, а восени спрямований на Східний фронт у складі вермахту. У листопаді-грудні 1941 року, напередодні радянського контрнаступу під Москвою, знову дезертирував і сховався в будинку сім'ї Сидорових, яким пояснив, що хоче перейти на бік СРСР.
У лютому 1942 року прийнятий до лав партизанського загону «Смерть фашизму», у складі якого воював проти німців; серед партизанів був знаним під ім'ям Іван Іванович. З червня 1942 року служив у 3-й Вадинській партизанській бригаді імені В. І. Чапаєва. У січні 1943 року після початку антипартизанської операції «Зорепад» проривався через кільце оточення. Пізніше евакуйований до Москви, де після лікування пройшов навчання у розвідшколі. За виявлені бойові якості та успіхи у боротьбі проти німецьких загарбників нагороджений орденом Червоного Прапора.
Наприкінці грудня 1943 року закинутий до німецького тилу у складі розвідувально-диверсійної групи «Поле». Він дістався одного з окупованих міст, де встановив зв'язок з місцевим підпіллям, але потім був виданий окупаційній владі. На допиті він зізнався тільки в тому, що пішов до партизанів і бився на їхньому боці; за вироком військового трибуналу розстріляно у Мінську. Довгі роки він вважався зниклим безвісти: обставини його зникнення та загибелі було встановлено КДБ СРСР на початку 1960-х років. 1964 року посмертно ушанований званням Героя Радянського Союзу; нагороду у радянському посольстві у НДР прийняла його вдова Ерна Шменкель.
Походження та ранні роки Фріц Вернер Ганс Шменкель народився 14 лютого 1916 року в містечку біля міста Штеттін Німецької імперії (нині район міста Щецин в Республіці Польща). Його батько Пауль Краузе був робітником на цегельному заводі; був людиною начитаною, але не мав жодної освіти. Мати Ельза Шменкель працювала прибиральницею. Оскільки батьки на момент народження сина не перебували у законному шлюбі (не вінчалися в церкві), хлопчик отримав прізвище матері. У Фріца були сестра Гелене (молодша на три роки) і брат Віллі (молодший на 7 років). За віросповіданням Фріц був євангелістом.
Фріц виховувався бабусею по материнській лінії Вільгельміною Шменкель, яка забрала до себе онука через розбіжності між батьками. Батько Пауля був переконаним комуністом; хоча мати любила батька, вона не розуміла його бажання відвідувати партійні збори і постійно про що-небудь сперечатися. Зі своїм батьком Фріц зустрічався вечорами та неділями; Пауль майстрував разом з сином голубники і вчив його грати на губній гармоніці. Розпочав навчання у восьмирічній школі, де добре вчився і багато читав. 1930 року закінчив школу, після чого влаштувався працювати конюхом і кучером в маєтку Кюкенмюль, оскільки любив тварин, хоча бабуся Вільгельміна хотіла, щоб він став столяром. Він також працював молотобійцем.
На світогляді Фріца залишили свій відбиток безробіття, що панували у Веймарській Республіці, зубожіння фермерів, інфляція, зростання злочинності та моральна деградація. Однак вирішальний вплив на формування поглядів Фріца справив його батько, який підтримував комуністичну партію Німеччини, співчуваючи робітничому класу, і розповідав йому не тільки про ідеологію марксизму, а й про діяльність молодої Радянської держави, її засновників і партії більшовиків. Пауль Краузе ненавидів нацистську партію, що зароджувалася, лідери якої, за його словами, готові були «вкласти в землю ще десять мільйонів» заради отримання прибутку. Своєю чергою, Ельза не відчувала ніякої поваги до комуністів і з повагою ставилася до влади, що діяла, і виховувала Віллі і Хелене, які залишилися з нею, у дусі відданості ідеям націонал-соціалізму. Більшість керівництва найбільшої тоді Соціал-демократичної партії вважала нацистів меншою загрозою державі, ніж комуністів. Під впливом батька Фріц приєднався до організації комуністичної молоді у Варзові.
У нацистській Німеччині 1 травня 1932 року у Варзові біля центрального «Неельс» відбулася демонстрація місцевих комуністів, яку вирішили розігнати штурмовики, що озброїлися велосипедними ланцюгами та залізними трубами. Вони напали на беззбройних протестувальників, а невдовзі в бійку втрутилася поліція, яка зайняла бік штурмовиків. Під час заворушень пролунали постріли, Пауль Краузе, який брав участь у бійці, був убитий пістолетною кулею в голову. Достеменно не встановили, чи застрелив його поліціянт, чи хтось з нацистських провокаторів: поліція не розслідувала цю смерть. Над Фріцем, який втратив батька, шефство взяли товариші Пауля. За рік нацисти, які не зуміли здобути абсолютну перемогу на виборах до Рейхстагу, обхідними шляхами здобули повну заборону діяльності всіх інших партій, зокрема Комуністичної партії. Але, попри хвилю репресій, що почалася, Шменкель відмовився вступати в гітлер'югенд і зрікатися комуністичних переконань. За словами його майбутньої дружини Ерни, він постійно перебував під наглядом гестапо.
У вересні 1936 року Шменкель отримав повістку від Імперської служби праці, а у жовтні направлений з мобілізації в трудовий табір у місті Бойтен. Молоді люди, які потрапили в цей табір, працювали на спорудженні зрошувальних систем, будівництві доріг й осушенні боліт. Вони працювали в абсолютно жахливих умовах, отримуючи зарплату навіть менше, ніж солдатів вермахту. Робітників змушували відточувати навички рукопашного бою з використанням лопати: під час одного з таких тренувань Фріц примудрився вдарити лопатою інструктора. Попри виснажливу роботу та муштрівку, Шменкель фізично зміцнів за час роботи. На заняттях, де лектори розповідали про ідеологію нацизму (зокрема расова теорія), Фріц вважав ліпше мовчати, з іншими хлопцями з табору він також уже майже не розмовляв. Стройовий вишкіл викликав в нього суцільну огиду.
Звільнення з табору надавались лише щонеділі: тричі за пів року Фріц отримував короткострокову відпустку додому на два-три дні. Він їздив до бабусі, від якої дізнавався про всі місцеві новини. До того моменту він не підтримував стосунки з молодшим братом і сестрою, які перебували в гітлер'югенді. Після завершення трудової служби Фріц зі своєю дружиною Ерною переїхав до Варзова, де прожив понад рік, а у серпні 1938 року перебрався до батьків дружини у маєток Гюліхен біля Любіна, де влаштувався на цегельний завод. 2 грудня 1938 року призваний у вермахт і відправився служити в Штеттін, неподалік рідних місць. Направлений у навчальну команду, яка готувала навідників зенітних та протитанкових озброєнь. За час своєї служби Шменкель тричі йшов у самовільну відлучку. Щоб дістатися додому, він купував за 20 пфенінгів перонний квиток, сідав на потяг у потрібному напрямку, а коли до нього підходив провідник, то прикидався сплячим: провідник не наважувався його будити. Таким чином Шменкель діставався до станції Рауденштадт, де з березня 1939 року жила Ерна (у її віданні були дві кімнати в мансарді двоповерхового будинку). За подібні відлучки Шменкель отримував від 5 до 10 діб гауптвахти.
Початок Другої світової війни У вересні 1939 року частина, в якій служив Шменкель, взяла участь у вторгненні німців до Польщі. Про конкретну участь Шменкеля, який служив навідником зенітної зброї в званні єфрейтора, нічого не було відомо: дружині він відмовлявся щось розповідати про війну. У жовтні він повернувся додому, спочатку сказавши дружині про те, що солдатам нібито дали дві доби відпустки, а його частину переводять з Польщі до Франції. Однак Ерна не виявила документів про звільнення в особистих речах чоловіка, і після цього Фріц зізнався, що дезертував з армії, оскільки не хотів гинути за ворожі йому переконання та інтереси. Пробувши деякий час вдома, він поїхав до Рерсдорфа, де допомагав сестрі Ерни Мінне Шорш вибирати картоплю. За словами Бориса Польового, Фріц намагався ухилитися від служби під приводом хвороби.
Після повернення в Рауденштадт вахмістр поліції Вальтер заарештував Фріца, його направили до Берліна, де до січня 1940 року велося слідство по факту його дезертирства. Увесь цей час він перебував під вартою у в'язниці на . Суд визнав Шменкеля винним, але вважав його дії обґрунтованими гострою тягою до дружини і маленьких дітей і виніс м'який у ті часи вирок — півтора року в'язниці. Його відправили до тюрми Форт-Цінна () у Торгау: в'язням дозволялося відправляти раз у 6 тижнів один лист на волю й отримувати раз у 6 тижнів один лист від родичів. Хоча в листах Фріц не повідомляв ні про що незвичайне, було відомо, що одного разу він нагрубив наглядачеві і був за це жорстоко побитий. За рік після ув'язнення його перевели в табір Кобник, де він провів решту покарання. У таборі сиділи солдати, які вчинили кримінальний злочин і діячі Руху Опору, і переконані нацисти, що попалися на якійсь провині. Всі в'язні постійно працювали в майстерні, але формально не звільнялися від проходження дійсної військової служби. Їм регулярно повідомляли про останні військові та політичні події.
Прибуття на Східний фронт 22 червня 1941 року комендант Кобника виступив перед ув'язненими, зачитавши звернення фюрера з приводу початку війни Німеччини проти СРСР. 21 липня 1941 року минув термін ув'язнення Шменкеля у в'язниці, і йому дали двотижневу відпустку. За кілька днів до звільнення Шменкель повідомив коменданту про те, що готовий продовжити службу в армії і вирушити на Східний фронт, пояснивши, що був «перевихований» у в'язниці. Вдома він пробув щонайменше два тижні: його не поспішали спрямовувати на фронт, оскільки вважали політично неблагонадійним і побоювалися його дезертирства, але Фріц постійно навідувався на призовний пункт. Через подібні візити він посварився зі своїм товаришем по службі Штеттіном, гюліхенським наймитом Бернгардом, який на той момент був визнаний непридатним до служби через серйозну травму руки. В одній із суперечок Бернгард прямо звинуватив Шменкеля у зраді пам'яті батька: Фріц, розуміючи, що Бернгард фактично був його однодумцем, не міг знайти в собі сили зізнатися в тому, що хотів потрапити на фронт саме з метою перейти на бік радянців.