Заходи з контролю за рухом капіталу — це заходи, що базуються на критерії резидентства, такі як податки на операції, інші обмеження або повні заборони, які уряд країни може застосовувати для регулювання потоків з ринків капіталу до та з рахунку капіталу країни. Ці заходи можуть бути загальноекономічними, галузевими (зазвичай у фінансовому секторі) або спрямованими на конкретні галузі (наприклад, «стратегічні» галузі). Вони можуть застосовуватися до всіх потоків або диференціюватися за типом чи тривалістю потоку (боргові зобов’язання, акції або прямі інвестиції, а також короткострокові проти середньо- та довгострокових).
Види контролю за рухом капіталу включають валютний контроль, який запобігає або обмежує купівлю-продаж національної валюти за ринковим курсом, обмеження дозволеного обсягу міжнародного продажу або купівлі різних фінансових активів, податки на транзакції, такі як запропонований податок Тобіна на обмін валют, мінімальні вимоги до перебування, вимоги до обов'язкового схвалення або навіть обмеження на суму грошей, яку приватна особа може вивезти з країни. Було кілька змін у думках щодо того, чи є контроль за рухом капіталу корисним і за яких обставин його слід використовувати. Контроль за рухом капіталу був невід'ємною частиною Бреттон-Вудської системи, яка виникла після Другої світової війни та діяла до початку 1970-х років. Цей період був першим випадком, коли контроль за рухом капіталу був схвалений основною економічною наукою. Контроль за рухом капіталу було відносно легко запровадити, частково тому, що міжнародні ринки капіталу були загалом менш активними. У 1970-х роках економісти -ліберали, які прихильники вільного ринку, ставали дедалі успішнішими в переконуванні своїх колег у тому, що контроль за рухом капіталу здебільшого шкідливий. США, інші західні уряди та багатосторонні фінансові установи, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк, почали критично ставитися до контролю за рухом капіталу та переконали багато країн відмовитися від нього для сприяння фінансовій глобалізації.
початку 1980-х років, азійська фінансова криза 1997 року, російська фінансова криза 1998 року та фінансова криза 2008 року висвітлили ризики, пов'язані з волатильністю потоків капіталу, та спонукали багато країн, навіть ті, що мають відносно відкриті рахунки капіталу, використовувати контроль за рухом капіталу поряд з макроекономічною та пруденційною політикою як засіб пом'якшення впливу волатильних потоків на свою економіку. Після фінансової кризи 2008 року, коли приплив капіталу до країн, що розвиваються, різко зріс, група економістів МВФ окреслила елементи набору інструментів політики для управління макроекономічними ризиками та ризиками фінансової стабільності, пов'язаними з волатильністю потоків капіталу. Запропонований набір інструментів передбачав певну роль контролю за рухом капіталу. Дослідження, а також наступне дослідження, зосереджене на проблемах фінансової стабільності, що виникають внаслідок волатильності потоків капіталу, хоча й не представляло офіційної точки зору МВФ, тим не менш мало вплив на виникнення дискусій серед політиків та міжнародної спільноти, і зрештою на зміну інституційної позиції МВФ. Зі збільшенням використання контролю за рухом капіталу в останні роки, МВФ перейшов до дестигматизації використання контролю за рухом капіталу поряд з макроекономічною та пруденційною політикою для боротьби з волатильністю потоків капіталу. Більш широке використання контролю за рухом капіталу породжує низку питань багатосторонньої координації, як це було сформульовано, наприклад, країнами Великої двадцятки, що перегукується із занепокоєннями, висловленими Джоном Мейнардом Кейнсом та Гаррі Декстером Вайтом понад шість десятиліть тому.
Приклади з 2013 року
Контроль за рухом капіталу на єдиному європейському ринку та в ЄАВТ Вільний потік капіталу є однією з чотирьох свобод єдиного європейського ринку. Незважаючи на досягнутий прогрес, європейські ринки капіталу залишаються фрагментованими за національними ознаками, а європейські економіки залишаються значною мірою залежними від банківського сектору для задоволення своїх потреб у фінансуванні. У рамках розвитку Інвестиційного плану для Європи для тіснішої інтеграції ринків капіталу Європейська Комісія у 2015 році прийняла План дій щодо створення Союзу ринків капіталу (СРК), в якому викладено перелік ключових заходів для досягнення справжнього єдиного ринку капіталу в Європі, що поглиблює існуючий Банківський союз, оскільки він зосереджений на дезінтермедіованих, ринкових формах фінансування, які повинні представляти альтернативу традиційно домінантному в Європі каналу банківського фінансування. Цей проєкт є політичним сигналом щодо зміцнення єдиного європейського ринку як проєкту 28 держав-членів Європейського Союзу (ЄС), а не лише країн єврозони, і надіслав сильний сигнал Великій Британії залишатися активною частиною ЄС до Brexit.
З 2008 року в ЄС та Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) було три випадки контролю за рухом капіталу, всі вони були спричинені банківськими кризами.
Ісландія (2008–2017) Під час ісландської фінансової кризи 2008-2011 років Ісландія (член ЄАВТ, але не ЄС) запровадила контроль за рухом капіталу через крах своєї банківської системи. Уряд Ісландії заявив у червні 2015 року, що планує його скасувати; однак, оскільки оголошені плани включали податок на виведення капіталу з країни, можна стверджувати, що він все ще вважався контролем за рухом капіталу. Уряд Ісландії оголосив про скасування контролю за рухом капіталу 12 березня 2017 року. У 2017 році економіст Каліфорнійського університету в Берклі Джон Стейнссон заявив, що він виступав проти запровадження контролю за рухом капіталу в Ісландії під час кризи, але досвід в Ісландії змусив його змінити свою думку, зазначивши: «Уряду потрібно було фінансувати дуже великі дефіцити. Запровадження контролю за рухом капіталу заблокувало значну кількість іноземного капіталу в країні. Логічно, що ці кошти суттєво знизили вартість фінансування уряду, і малоймовірно, що уряд міг би здійснити майже стільки ж дефіцитних витрат без контролю за рухом капіталу».
Примітки та посилання
Додаткова інформація
States and the Reemergence of Global Finance (1994) by Eric Helleiner – Chapter 2 is excellent for the pre World War II history of capital controls and their stenghening with Bretton Woods. Remaining chapters cover their decline from the 1960s through to the early 1990s. Helleiner offers extensive additional reading for those with a deep interest in the history of capital controls. Erten, Bilge, Anton Korinek, and José Antonio Ocampo. 2021. "Capital Controls: Theory and Evidence". Journal of Economic Literature, 59 (1): 45–89.
Посилання
Крістофер Дж. Нілі, Вступ до контролю за рухом капіталу ( PDF ), Огляд Федерального резервного банку Сент-Луїса, листопад/грудень 1999 р., с. 13–30 Джеймс Олівер, Що таке контроль за рухом капіталу?, Центр міжнародних фінансів та розвитку Університету Айови Ітан Каплан, Дані Родрік (2001) Чи спрацював контроль за рухом капіталу в Малайзії? Робочий документ NBER № 8142 Браян Балін, Нові обмеження на рух капіталу в Індії: що вони собою являють, чому вони були створені та чи були вони ефективними? Університет Джонса Гопкінса, 2008 Хосе Антоніо Кордеро та Хуан Антоніо Монтечіно, Контроль за рухом капіталу та монетарна політика в країнах, що розвиваються, Центр економічних та політичних досліджень, квітень 2010 р. Financial Times (2011) Глобальний огляд, який показує, що станом на 2011 рік більшість населення світу підпадає під дію контролю за рухом капіталу. Кевін Галлахер, «Відновлення контролю – детальна стаття про використання контролю за рухом капіталу після Другої світової війни, з акцентом на його посиленні після кризи 2008 року», Массачусетський університет, 2011 Антон Корінек (2011), Нова економіка пруденційного контролю за капіталом. ( PDF ), Економічний огляд МВФ 59(3), 2011