Оскарження (нагана) ( ) — це правовий механізм у судочинстві Речі Посполитої, який використовується для оскарження шляхетського походженні відповідача. Основною метою цієї процедури було відокремити шляхетський стан від представників інших соціальних верств. Наслідком неспроможності відповідача довести своє шляхетське походження було переведення 1/2 майна з особи, яку оскаржували, на особу, яка висунула звинувачення . «Той, кого в судовому порядку звинуватили у неправомірному використанні шляхетства, позбавлявся прерогатив рицарського стану доти, доки не здійснював "виводу", тобто не доводив свого походження».

Особа, якій у судовому порядку інкримінували неправомірне користування шляхетськими правами, підлягала тимчасовому позбавленню прерогатив рицарського стану до моменту здійснення «виводу» (пол. wywód), тобто повного документального та свідченнями підтвердженого доведення свого походження. Вивід шляхетства здійснювався на сеймику відповідного воєводства, землі чи повіту на підставі свідчень очевидців та документальних доказів, спираючись на які справу остаточно вирішував Трибунал. Особа, яка висувала безпідставне звинувачення (наклеп), каралася грошовими штрафами. Своєю чергою, обвинувачений, який не зміг довести власного шляхетського походження, підлягав конфіскації майна: одна половина (1/2) маєтностей переходила до державної скарбниці (фіску), інша — на користь делятора (обвинувача). У разі відсутності у засудженого земельної власності, покарання замінювалося тюремним ув’язненням. За вбивство або поранення «фальшивого» шляхтича (особи, чиє походження було спростоване) не дозволялося притягати до відповідальності; той, хто подавав з цього приводу позов до суду, сам підлягав грошовому штрафу або ув’язненню у вежі. Якщо ж фальшивому обвинувачу (делятору) висували зустрічне звинувачення у неправомірному користуванні шляхетством і він не міг здійснити «вивід» — у Короні його карали смертю, а на Литві піддавали січенню під пренгерієм (ганебним стовпом).

Владислав Смоленський , Історія польського народу

Статути Казимира Великого запровадили обов'язок доводити правдивість свого шляхетного походження шляхом представлення суду свідків: у Великій Польщі – двох представників з родини батька та чотирьох з двох інших (сторонніх) родин, у Малій Польщі – шести представників з родини батька.

У Королівстві Польському цю процедуру регламентувала конституція (закон) 1633 року «Про вивід шляхетства» (O wywodzeniu szlachectwa) , у Великому князівстві — статтею 22 розділу 3 Литовському Статуті 1588 року . Цей правовий захід також використовувався для інших цілей, зокрема для того, щоб дати змогу заможним особам увійти до дворянства через підкуп свідків та захопити частину майна особи безсумнівно дворянського походження, яка не могла цього довести.

Литовський статут 1588 року у статті 19, розділі 3 вимагав свідчень двох родичів з родини батька та двох родичів з родини матері.

Через відсутність установи герольдії частина справ щодо оскарження шляхетства (нагани) розглядалися міськими (ґродськими) судами. Після 1578 року судові процеси щодо оскарження шляхетства (нагани) проводилися Коронним трибуналом, а у Великому князівстві Литовському — Верховним трибуналом Великого князівства Литовського (який існував з 1581 року) .

Конституція 1601 року, що діяла в Короні та Литві, забороняла свідчити на користь «фальшивого» шляхтича під страхом позбавлення шляхетського статусу та конфіскації майна .

Див. також

Прийняття герба Індигенат Скартабеллат

Примітки

Література

Владислав Семкович, Докори та очищення шляхти в Польщі в XIV та XV століттях Владислав Семкович, Дискурси шляхти в Польщі XIV-XVII століть. Догана шляхетності як фактор створення архівів, на прикладі архівів родини Крушинських з Наври