Норман Стоун (; 8 березня 1941,  — 19 червня 2019) — британський історик та письменник. На момент своєї смерті він був професором європейської історії на факультеті міжнародних відносин в (Анкара), раніше — професором в Оксфордському університеті, викладачем у Кембриджському університеті та радником британської прем’єр-міністерки Маргарет Тетчер. Він також був членом ради Центра євразійських досліджень (AVIM).

Життєпис

Ранні роки та освіта Стоун народився в (Глазго), у сім’ї Мері Робертсон (до шлюбу — Петтігрю), шкільної вчительки, та Нормана Стоуна — лейтенанта авіації, пілота Supermarine Spitfire часів Другої світової війни, який брав участь у битві за Британію. Його батько загинув у навчальній авіакатастрофі в 1942 році. Молодший Норман навчався в за стипендією для дітей загиблих військовослужбовців, а згодом отримав стипендію на вивчення сучасних мов у (Кембридж), де в 1962 році закінчив навчання з відзнакою з історії першого класу Частини II історичного трайпосу. Після бакалаврату Стоун проводив дослідження з історії Центральної Європи у Відні та Будапешті (1962–1965), працюючи з архівами цісарсько-королівської армії довоєнного періоду. У цей час він провів три місяці у в’язниці в Братиславі, коли його затримали під час спроби перевезти угорського дисидента через «залізну завісу».

Кембриджський та Оксфордський період Стоун не завершив докторську дисертацію, оскільки отримав дослідницьку стипендію в Коледжі Гонвіля і Кая. Згодом став асистентом-викладачем з російської та німецької історії (1967), а пізніше — повним лектором (1973). У 1971 році перейшов до . Хоча він мав добру репутацію як викладач, з часом почав нехтувати своїми обов’язками.

Стоуна було призначено у 1984 році професором новітньої історії в Оксфордський університет. Його перебування в Оксфорді не обійшлося без суперечок. писала, що Стоун «ненавидів це місце за його дріб’язковість і провінційність, а також за прихильність до марксистсько-детерміністського погляду на історію». Під час роботи в Оксфорді, Стоун за звинуваченням Річарда Еванса «також здобув репутацію людини, яка домагалася до студенток».

Стоун публікував колонку в The Sunday Times між 1987 і 1992 роками, а також співпрацював із BBC, Frankfurter Allgemeine Zeitung та The Wall Street Journal, The Independent. Так, у травні 1994 року Стоун прочитав півгодинну лекцію , яку транслював Channel 4, а згодом її було опубліковано в The Independent. Стоун був радником Маргарет Тетчер з європейської зовнішньої політики, а також її спічрайтером.

Турецький період У 1997 році Норман Стоун залишив свою кафедру в Оксфордському університеті та перейшов викладати на факультет міжнародних відносин у (reproduced). У 2005 році Стоун перейшов до Стамбульського . Однак згодом, він повернувся до Білкентського університету й працював у ньому до кінця свого життя. Норман Стоун також читав запрошені лекції у Босфорському університеті. Після переїзду до Туреччини Стоун став частим дописувачем журналу , присвяченого історії та культурі Туреччини. У 2010 році Стоун опублікував книгу з історії Туреччини від XI століття до сучасності — Turkey: A Short History.

Помер 19 червня 2019 року.

Праці

The Eastern Front, 1914–1917 (1975); Hitler (1980); Europe Transformed, 1878–1919 (1983), ; 2nd ed. (1999); The Makers of English History (1987), (ed.) Czechoslovakia: Crossroads and Crises, 1918–88 (1989); The Times Atlas of World History (1989); (ed.) The Other Russia (1990); (спільно з ) "Turkey in the Russian Mirror" in Ljubica Erickson and Mark Erickson (ed.), Russia: War, Peace and Diplomacy. Essays in Honour of John Erickson, London: Weidenfeld & Nicolson, 2005, pp. 86–100. Islam in Turkey, in Caroline Y. Robertson-von Trotha (ed.), Europa in der Welt – die Welt in Europa (= Kulturwissenschaft interdisziplinär/Interdisciplinary Studies on Culture and Society, Vol. 1), Baden-Baden: Nomos, 2006, pp. 139–145.; World War One: a Short History (2007); Penguin Press The Atlantic and Its Enemies: A Personal History of the Cold War (2010); Allen Lane Turkey: a Short History (2010), ; World War Two: a Short History (2013), Allen Lane/Basic Books Hungary: a Short History (2019),

Особисте життя Під час перебування у Відні в 1960-х роках Стоун познайомився з Марі Ніколь Обрі, племінницею міністра фінансів у диктатурі Гаїті часів Франсуа Дювальє. Вони одружилися 2 липня 1966 року і мали двох синів: Ніка (нар. 1966), автора трилерів, і Себастьяна (нар. 1972). Стоун і його перша дружина розлучилися у 1977 році. 11 серпня 1982 року він одружився з Крістін Маргарет Букер (до шлюбу — Веріті), провідною членкинею . У них народився син Руперт (нар. 1983), і вони залишалися у шлюбі до її смерті у 2016 році.

За словами Еванса, Стоун страждав на алкоголізм.

Він мав будинок у районі Галата в Стамбулі і ділив свій час між Туреччиною та Англією, хоча останні роки життя провів у Будапешті.

Нагороди За книгу The Eastern Front 1914–1917 (1975) Стоун отримав . Він також написав Hitler (1980), Europe Transformed 1878–1919 (1983), яка отримала премію Fontana History of Europe Prize.

Погляди Стоун зазнав певної критики через некролог, який він написав у 1983 році для London Review of Books про Едварда Галлета Карра, де засуджував підтримку Карром Радянський Союз — на думку деяких, це межувало з наклепомGrim Eminence, London Review of Books, Vol. 5 No. 1 · 10 January 1983, pages 3–8. Водночас зазначає, що «критика Стоуном нечитабельної багатотомної хроніки радянської політики, заснованої лише на офіційних джерелах, безсумнівно, була правильною і передбачила сам розпад Радянського Союзу».

У 1990 році Стоун був одним з істориків, які стояли за створенням History Curriculum Association. Асоціація виступала за більш знаннєво орієнтовану програму з історії у школах. Вона висловлювала «глибоке занепокоєння» тим, як історію викладали в класах, і стверджувала, що цілісність історичної науки перебуває під загрозою.

Стоун ставив під сумнів використання слова «геноцид» щодо загибелі приблизно 1,5 мільйона вірмен в Османській імперії під час Першої світової війни, що викликало значні суперечки. У 2004 році він узяв участь у помітному обміні листами на сторінках The Times Literary Supplement, де різко розкритикував книгу , заявивши, що Балакаяну «варто триматися поезії». Стоун схвально відгукувався про , Бернарда Льюїса та , які заперечують геноцидStone, Norman "A Bungled Case for the Prosecution" , The Spectator, 24 April 2004; "Armenia and Turkey", Times Literary Supplement, 15 October 2004; "Armenia in History," Times Literary Supplement, 5 November 2004; World War One: a Short History, London: Penguin Books, 2008, pp. 72–73 and 209; and Turkey: a Short History, London: Thames & Hudson, 2010, pp. 147–148 and 181..

У 2009 році він стверджував: «Міф про Вінстона Черчилля є небезпечним. Чи була розумною стратегія у 1944–1945 роках бомбардувати Німеччину вщент? Це була дуже погана реальна політика, незалежно від її моральної мети». У своїй біографії Hitler, Стоун критикував Mein Kampf як «багатослівну, самовпевнену і написану надзвичайно неясним жаргоном, хоча й не набагато гіршу за інші праці з соціології».

Стоун називав книгу The Second World War своєю улюбленою працею на цю тему, зазначаючи: «Існує багато різноманітних і часом чудових книг про Другу світову війну, але моя особиста перевага — це The Second World War Джона Кіґана (1990)».

Пам'ять Головний герой роману Archangel (1998) Роберта Гарріса, Крістофер «Флюк» Келсо — оксфордський історик Радянського Союзу, який вистежує таємного сина Йосипа Сталіна — був частково змодельований на Стоуна. Ще одна ледь завуальована версія Стоуна з’являється в романі A Spy Alone (2023) Чарльза Бомонта як Пітер Маккензі — запальний, схильний до алкоголю оксфордський історик із правими поглядами та зв’язками, який колись намагався переправити дисидента через Залізну завісу в багажнику свого автомобіля.

Примітки