Марго́ Фрідле́ндер ( Анні Марго Бендгайм (Anni Margot Bendheim); 5 листопада 1921, Берлін — 9 травня 2025, там само) — німецька ораторка, яка пережила Голокост.

Народжена в Берліні, після того, як 1943 року її матір та брата заарештувало гестапо, змушена була переховуватися. У квітні 1944 року її схоплено та депортовано до концентраційного табору Терезієнштадт, але вона вижила. Після еміграції 1946 року до США разом із чоловіком, зрештою 2010 року повернулася жити в Берлін, де почала розповідати німецькій молоді про свій досвід у нацистській Німеччині та про те, як, попри всі труднощі, вижила. За просування прав людини та боротьбу з антисемітизмом отримала різні відзнаки та нагороди, серед них федеральний хрест «За заслуги».

Раннє життя Народилася Анні Маргот Бендгайм у Берліні 5 листопада 1921 року і виросла на у районі . Її родина володіла фабрикою ґудзиків, яка постачала продукцію до місцевих модних студій у текстильному кварталі. Коли їй було 11 років, до влади прийшли нацисти. 1936 року вступила до школи мистецтв і ремесел у Берліні та здобула освіту ілюстратора моди. Працювала швачкою та на фабриці на і хотіла займатися дизайном одягу.

На 1938 рік посилення переслідувань євреїв змусило багатьох тікати або переховуватися. 1938 року, у віці 17 років, Фрідлендер стала свідком погрому єврейських магазинів та синагог. Її мати прагнула емігрувати, але батько, який був ветераном війни, не бажав залишати країну. Інші джерела стверджують, що її батько, невдовзі після розлучення, до початку війни емігрував до Бельгії.

Переслідування нацистами Після розлучення батьків Фрідлендер та її брат Ральф залишилися з матір'ю, Августою Бендгайм. Мати зробила кілька невдалих спроб емігрувати.

20 січня 1943 року Фрідлендер поверталася додому, коли помітила чоловіка, який стояв біля дверей квартири сім'ї на другому поверсі. Вона не могла піти, тому сховала свою єврейську зірку та пройшла повз нього, продовживши шлях до квартири сусіда на третьому поверсі. Сусід підтвердив, що гестапо відвідало та заарештувало 17-річного Ральфа. Матері Фрідлендер на той час не було в квартирі, вона втекла до друзів — єврейської пари в Кройцберзі, а пізніше здалася гестапо, щоб захистити сина. Фрідлендер дізналася про їхню долю вдома, де їй віддали сумочку матері, в якій була адресна книга та бурштинове намисто. Вона також отримала усне повідомлення від матері: «Versuche, dein Leben zu machen» (Намагайся зробити своє життя). Фрідлендер казала: «Ці слова сформували моє життя».

У січні 1943 року її матір та брата відправили до концентраційного табору Аушвіц, де їх убили. Батька Фрідлендер також убили в Аушвіці. Фрідлендер про долю своєї родини дізналася лише через десятиліття.

Фрідлендер і далі жила сама, переховуючись у Берліні. Часто змінювала схованки після настання темряви через авіанальоти союзників, і їй допомагала підпільна мережа з 16 неназваних німців. Вона вижила, живучи під чужою особистістю: пофарбувала волосся в рудий колір і зняла з пальта єврейську зірку. Носила хрест на ланцюжку, і, щоб змінити зовнішність, лікар прооперував їй ніс. Зрештою її зрадили «ґрейфери» (; букв. «захоплювачі») — євреї, які видавали нацистам тих, хто переховувався. У квітні 1944 року на виході з бомбосховища двоє поліціянтів перевірили її особу. Її відвезли до поліційної дільниці, і дорогою вона зізналася, що єврейка.

Концентраційний табір Терезієнштадт Її перевезли до табору Терезієнштадт, розташованого на території сучасної Чехії. Життя в таборі описувала як «жорстоке» і вижила лише завдяки тому, що прибула туди ближче до кінця війни. Там зустріла майбутнього чоловіка, Адольфа Фрідлендера. Вони познайомилися раніше в Берліні в . У Терезієнштадті стала свідком прибуття в'язнів, евакуйованих із Аушвіца, які перебували в дорозі три місяці, бувши відправленими за кілька днів до визволення 27 січня 1945 року. Вона сказала: «Було неможливо відрізнити живих від мертвих. Люди, які вже майже не були схожі на людей. Майже всі носили смугасті піжами». Есесівці покинули табір 5 травня 1945 року, прибули машини Червоного Хреста. З її слів, ніхто в таборі цього не помітив: «Ніхто не був щасливий, ніхто не змінював свого розпорядку дня». 8 травня табір перейшов під контроль Радянської армії. Спочатку вона не хотіла йти, боячись, що її застрелять.

Відразу після звільнення Адольф освідчився їй. Вона згадувала: «Я не була закохана в Адольфа. Мені потрібен був час, щоб знову стати людиною. Те саме було і з Адольфом. Біль зблизив нас більше, ніж кохання». 26 червня 1945 року, за шість тижнів після звільнення, в Терезієнштадті їх одружив рабин. Потім вони провели рік у таборі для переміщених осіб у Деггендорфі (Нижня Баварія).

Еміграція до США 1946 року Фрідлендер разом із чоловіком переїхала до США і жила в Квінзі (штат Нью-Йорк). Там вона працювала туристичною агенткою і швачкою. Вони поклялися ніколи не повертатися до Німеччини. Після смерті чоловіка 1997 року Фрідлендер вирішила відвідувати заняття в , де вона відвідала курс мемуарів і почала писати спогади про життя в нацистській Німеччині. Вона згадувала: «У мене в голові були всі ці історії. Все почало повертатися до мене, багато речей, які я відкидала роками». Її мемуарами зацікавився німецький режисер і продюсер , і захотів зняти документальний фільм про її життя, що вимагало від неї повернення до Берліна. 2003 року вона погодилася на зйомки документального фільму. Коли вони прибули до Берліна, вона провела Галачинського вулицями, легко згадуючи кожну будівлю. Це спонукало її повернутися до Берліна назавжди. Вона сказала: «Я відчула, що знову вдома». Прем'єра документального фільму «Don't Call It Heimweh» відбулася на в жовтні 2004 року.

Берлінський Сенат запросив Фрідлендер відвідати Берлін у рамках програми відвідування для переслідуваних та емігрантів. Прийнявши запрошення, вона відвідала свій старий багатоквартирний будинок на . Потоваришувала з берлінським державним секретарем з питань культури . Почала часто відвідувати Берлін, а перебуваючи в Нью-Йорку, написала автобіографію та 2008 року опублікувала її.

Повернення до Берліна

2010 року, у віці 88 років, вирішила повернутися до Берліна назавжди і почала виступати, зокрема в німецьких школах, з доповідями про свій досвід Голокосту. Вона поставила собі за мету розповісти молоді про свій досвід у нацистській Німеччині та пояснила: «Мій брат не мав шансів. Але нинішня молодь їх має». Їй відновили німецьке громадянство, і вона оселилася у столиці.

5 листопада 2021 року Фрідлендер відсвяткувала 100-річчя. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр привітав її та назвав «невтомною борчинею з ненавистю, ізоляцією та ультраправим екстремізмом».

27 січня 2022 року відвідала пленарне засідання Європейського парламенту в Брюсселі, присвячене Дню пам'яті жертв Голокосту. Церемонія була приурочена до 77-ї річниці визволення німецького концтабору Аушвіц у Польщі. На заході вона засудила протестувальників проти COVID-19, які носили жовті зірки, схожі на «юденштерн», які євреїв змушували носити нацисти.

Померла в Берліні 9 травня 2025 року у віці 103 років, того ж дня, коли мала отримати Командорський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина».

Премія Марго Фрідлендер 2014 року заснував , щорічну премію на її честь на підтримку молоді в боротьбі з антисемітизмом та расизмом.

Відзнаки та нагороди 9 листопада 2011 року в палаці Бельвю Марго Фрідлендер нагороджено хрестом ордена Заслуг від президента Крістіана Вульффа.

2018 року отримала .

2018 році її відзначено званням почесної громадянки Берліна.

У травні 2019 року в Берліні, на церемонії з нагоди 70-ї річниці Основоположного закону, колишній президент і голова Ради фонду Крістіан Вульф і канцлерка Ангела Меркель нагородили її премією «Талісман» від .

У червні 2021 року нагороджено медаллю Жанетт Вольф за особливі заслуги в християнсько-єврейському діалозі.

25 травня 2022 року отримала ступінь почесного доктора Вільного університету Берліна.

4 липня 2022 року на церемонії в Берліні Фрідлендер нагороджено за видатні досягнення в галузі зовнішньої політики. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр високо оцінив її «роботу на благо демократії та прав людини, а також боротьбу з ненавистю та всіма формами антисемітизму й упереджень».

23 січня 2023 року мер Берліна Франциска Ґіффай вручила їй офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина».

Меморіальний камінь

Перед будівлею, де Марго Фрідлендер колись жила в Кройцберзі, на землі встановлено меморіальний камінь. На табличці німецькою мовою написано: «Тут жила Марго Бендгайм, народжена 1921 року, депортована до Терезієнштадту 1944 року, вижила».

Твори Мемуари Фрідлендер «Спробуй зробити своє життя» () опубліковано 2008 року, англійський переклад — 2014 року. За назву взято останнє послання її матері до неї. Книгу відзначено .

У жовтні 2021 року Фрідлендер презентувала книгу під назвою «Я люблю Берлін» (), що містить фотографії різних місць у Берліні, зроблені Маттіасом Ціглером, зокрема , з якого її депортували.

Інші медіа Фрідлендер озвучувала уривки з автобіографії в рамках аудіогіда-екскурсії Берліном від Yopegu, яка починається на у , де вона раніше жила.

З'явилася у фіналі серіалу Джоанни Ламлі «Великі міста світу» (), який вийшов у ефір на ITV 31 березня 2022 року.

Влітку 2024 року з'явилася на обкладинці німецького Vogue для випуску на тему «кохання». В інтерв'ю для статті вона зазначила зростання антисемітизму та ультраправого націоналізму, сказавши: «Дивіться на те, що нас об'єднує. Будьте людьми. Будьте розсудливими».

Примітки

Посилання