Трикутник знань — концепція взаємодії між дослідженнями, освітою та інноваціями, які є ключовими рушійними силами суспільства, заснованого на знаннях.

Передисторія Важливість науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) для сталого економічного розвитку досліджувалась з початку 1990-х. Але лише на початку 2000-х років геометричний трикутник «Освіта + Дослідження + Інновації», який називався трикутником знань, став представляти інтеграцію освіти, досліджень та інновацій, що працюють разом як ключові рушійні сили економіки знань для забезпечення сталого зростання. Трикутник знань був центральною темою Лісабонської стратегії (2000).

У минулому були розроблені інші концепції, які наголошували на окремих суб'єктах та вимірах, тобто «третя місія», «підприємницький університет» та «потрійна спіраль». Концепція «третя місія» передачала ширше розуміння місії закладів вищої освіти (ЗВО), враховуючи їхню соціальну та культурну значущість, а також їхню роль у забезпеченні передачі знань та комерціалізації (у порівнянні з двома традиційними місіями — освітою та дослідженнями). Концепція «підприємницький університет» надає пріоритет підприємницькій діяльності університетів, головним чином спираючись на їхню дослідницьку діяльність, а також нову парадигму управління для виконання завдань університетів. «Потрійна спіраль» підкреслює важливість системної координації дій учасників вищої освіти та бізнес-сектору з органами державної влади для сприяння інноваціям та зростанню, заснованому на знаннях. У розширеному розумінні «чотиристороння спіраль» також включає учасників громадянського суспільства, таких як громадяни, неурядові організації, споживчі організації тощо.

Опис концепції

Учасниками трикутника знань є ЗВО, науково-дослідні установи, приватні компанії та органи влади. ЗВО передають та комерціалізують наукові знання через:

публікацію статей, монографій, матеріалів конференцій, доповідей; спілкування в рамках професійних конференцій, робочі контакти; дослідницькі та консультаційні послуги для компаній; найм співробітників на підприємства та студентські стажування, спільне наукове керівництво аспірантами; заснування підприємницьких структур студентами та недавніми випускниками з досвідом наукових досліджень; спільні дослідження, дослідницькі проєкти, що реалізуються, а іноді і фінансуються університетами та компаніями на спільній основі; науково-технологічні партнерства; контрактні дослідження, що здійснюються на замовлення компаній для вирішення конкретних завдань; патентування та ліцензування, трансфер технологій. Науково-дослідні установи здійснюють дослідження в конкретних сферах або реалізують стратегічні проєкти. Вони працюють у сфері між державними університетами та бізнесом, реалізують спеціалізовані прикладні дослідження та відкривають можливості для кар'єрного зростання для дослідників із конкретних сфер, іноді виходять за межі університетського середовища та не завжди орієнтовані на ринок.

Приватні компанії, на відміну від інших учасників, керуються комерційним інтересом. Особливе значення надається мобільності фахівців різного ступеня підготовки, які становлять основу інноваційного потенціалу компаній, а також дослідженням, які можуть бути перетворені в інновації.

Органи влади стимулюють інновації через:

податкове кредитування компаній; укладання договорів з університетами на виконання НДДКР,; організація аспірантури та студентських практик; просування університетських консультаційних послуг (часто фінансованих регіональною та місцевою владою).

Сприйняття та впровадження Ця концепція лягла в основу пропозиції Європейської Комісії 2006 року щодо створення Європейського технологічного інституту, який зараз називається Європейським інститутом інновацій та технологій.

Примітки