— аніме-телесеріал 2019 року, створений студіями Tezuka Productions та MAPPA на основі однойменної манґи Осаму Тедзуки. Це друга аніме-адаптація твору після серіалу 1969 року. Адаптація дещо відрізняється від першоджерела, але слідує його базовій зав'язці: молодий ронін на ім'я Хяккімару разом із дитиною Дороро мусять битися з численними демонами в Японії епохи Сенґоку, щоб повернути частини тіла Хяккімару, які ці демони викрали.

Головним нововведенням стало нове зображення Хяккімару — він показаний як слабший самурай, ніж в оригіналі Тедзуки. Режисер Кадзухіро Фурухаші та інші члени команди створили альтернативну версію розвитку молодого мечника, який стає новою людиною під час своєї подорожі з Дороро, що нагадує динаміку фільмів про напарників (бадді-муві).

Серіал отримав схвальні відгуки аніме-критиків, які часто включали його до списків найкращих аніме 2019 року. Найбільше хвалили характеризацію Хяккімару та Дороро, їхній розвиток, а також розкриття історії родини головного героя. Однак деякі оглядачі зазначали, що епізодичні сюжети мали меншу привабливість, ніж початкові епізоди.

Сюжет У період Муроматі феодал жертвує органи та кінцівки свого новонародженого сина дванадцятьом демонам-богам в обмін на процвітання своїх земель. Немовля кидають напризволяще, але його знаходить лікар Джюкай, який спеціалізується на створенні протезів для людей. Джюкай усиновлює дитину і робить для неї протези. Коли хлопчик підростає, на нього нападають демони, і він розвиває здатність бачити їхні силуети, щоб дати відсіч. Перемігши свого першого ворога, тепер уже підліток повертає собі здатність відчувати біль. Джюкай називає хлопця Хяккімару та відправляє його в подорож, щоб повернути своє тіло. Дорогою Хяккімару зустрічає дитину на ім'я Дороро, яка вирішує супроводжувати його, навчаючи жити та битися з демонами в обмін на їжу під час відвідування сіл.

Б'ючись із демонами, Хяккімару повертає собі слух, що змушує його закохатися в юну співачку Міо, яка продавала своє тіло солдатам, щоб вижити. Вважаючи її шпигункою, ворожі солдати вбивають її та сиріт, якими вона опікувалася. Це розпалює глибоку лють у Хяккімару, і він вбиває всіх солдатів, окрім одного. Дороро заспокоює його і віддає йому мішечок рису від загиблої дівчини, який він зберігає у своєму одязі. Згодом Хяккімару зустрічає свою сім'ю: батька Дайґо Каґеміцу, матір Нуї но Ката та молодшого брата Тахомару. Оскільки Дайґо боїться, що його землі будуть знищені, щойно Хяккімару поверне своє тіло, він разом із сином безуспішно намагається вбити його. Продовжуючи подорож, Хяккімару стає одержимим ідеєю повернути своє тіло, що лякає Дороро під час руйнування одного із сіл. Джюкай змушує сина зрозуміти, що йому потрібна близька людина, аби не загубитися в гніві, і Хяккімару обирає Дороро, який на той час покинув його. Хяккімару йде слідом за Дороро, якого схопили бандити з метою використати захований скарб його батька, і водночас знову ненадовго стикається в бою зі своїм братом.

Хоча тепер Хяккімару відчуває більше прихильності до Дороро, він піддається люті, коли не може врятувати Дороро від утоплення через відсутність справжніх рук. Хяккімару повертається у володіння Дайґо, щоб забрати останні частини свого тіла, і знову стикається з Тахомару та його помічниками Муцу і Хьоґо, які також уклали угоду з демонами, щоб убити його. Коли Муцу та Хьоґо гинуть, Хяккімару повертає собі руки й б'ється з Тахомару у палаючому замку. Відчувши відчай свого брата, Хяккімару бачить паралелі в їхніх життях і зберігає йому життя. Тахомару вириває власні очі, щоб Хяккімару зміг повернути свій зір, а Нуї но Ката та Джюкай виводять його до Дороро, залишаючись гинути в замку разом із Тахомару. Коли землі Дайґо зруйновано, феодал знову намагається принести сина в жертву, проте Хяккімару залишає його живим, заявляючи, що вони обидва можуть спокутувати свої гріхи після вбивств людей. Після цього Дороро використовує скарб свого батька, щоб відбудувати село, а Хяккімару вирушає в подорож і втілює мрію Міо про засіяне поле. Серіал закінчується тим, що дорослий Дороро радісно біжить назустріч Хяккімару, який повертається.

Головні актори

Хяккімару: Через обмежену кількість діалогів цього персонажа студія MAPPA давала Судзукі численні вказівки під час запису. Актору особливо сподобався емоційний діапазон Хяккімару, коли той починає називати Дороро на ім'я. Судзукі порівняв стосунки дуету з бадді-муві та інтерпретував головну думку серіалу як міркування про людяність, зауваживши, що Хяккімару ставав слабшим із кожною повернутою частиною тіла. Актор зазначив, що Хяккімару ніколи не прагнув звучати круто і ставав милішим під час спілкування з Дороро, особливо після їхнього возз'єднання в другій половині серіалу Дороро: Судзукі розповіла, що відчувала тиск як наймолодша акторка в проєкті, але з нетерпінням чекала на розвиток стосунків своєї героїні з Хяккімару та їхньої спільної мандрівки.

Виробництво Концепція

За словами продюсера , головною привабливістю аніме Dororo була динаміка між двома головними героями — Хяккімару та Дороро. Хоча цей дует також був у центрі уваги оригінальної манґи, їхні стосунки в адаптації були суттєво переосмислені, і Хяккімару поступово усвідомлював існування Дороро в міру того, як повертав частини свого тіла. Оцука зазначив, що незважаючи на похмурі теми серіалу, взаємодія між цими двома персонажами приносила глядачам відчуття полегшення. Щоб дизайн приваблював сучасну аудиторію, Оцука проводив обговорення з концепт-художником Асадою Хіроюкі та дизайнером персонажів Іватакі Сатоші. Іватакі поєднав м'яку, округлу виразність стилю Тедзуки з малюнком Асади, щоб полегшити анімацію рухів Дороро, свідомо акцентуючи увагу на миловидності персонажа. Оцука, який називає себе шанувальником творчості Тедзуки, висловив особливе задоволення призначенням Кадзухіро Фурухаші режисером, зважаючи на його попередній досвід роботи над Rurouni Kenshin та Altair: A Record of Battles.

Сценарій Етап створення дизайну персонажів відзначили як один із найскладніших аспектів виробництва. Для цього залучили художника Асаду Хіроюкі, шанувальника творчості Тедзуки. Сценаристка Кобаяші Ясуко зізналася, що на той час була незнайома з оригінальною манґою. Початковий концепт Хяккімару від Асади зображав старшого персонажа, але після зауважень режисера Фурухасі про те, що дизайн містив забагато гротескних (еґуї) виразів і має бути милішим, Асада переглянув свій підхід, щоб ближче відповідати оригінальному задуму Тедзуки. Кобаяші зрозуміла, що фінальні дизайни полегшили співпереживання персонажам під час розробки розкадрувань та сценаріїв. Водночас дизайн Дороро виявився менш складним, ніж дизайн Хяккімару. Кобаясі також підкреслила вплив музики на загальний настрій серіалу, зауваживши, що мінімалістичний арт гармонійно доповнювався важким драматичним супроводом.

Режисер Кадзухіро Фурухаші описав виробництво серіалу як складне, особливо у зображенні молодшої та наївнішої версії Хяккімару порівняно з адаптацією 1969 року. Хоча сюжет складався з епізодичних історій, Фурухаші інтегрував кілька сюжетних ліній про сім'ю Дайґо, щоб переплести їх із центральною подорожжю Хяккімару та Дороро. Для точної передачі сеттингу Фурухаші вивчав інші роботи Осаму Тедзуки та співпрацював зі сценаристкою Ясуко Кобаяші. Ключовим сюжетним рішенням було те, що Хяккімару найперше повертає частину тіла, яка дозволяє йому відчувати біль. Фурухаші віддав перевагу розкриттю тем серіалу через підтекст та динаміку персонажів, а не через прямі пояснення; як приклад цього підходу, що сприяв розвитку Хяккімару, він навів 18-й епізод та еволюцію стосунків двох головних героїв.

Дизайнер Хіроюкі Асада пояснив, що струнка статура Хяккімару була свідомим вибором, який мав нагадувати «ляльку на шарнірах», так само як і його тонкі брови. Актор озвучування Акіо Оцука, який зіграв Джюкая, порівняв сюжетні рішення серіалу з більш традиційними історіями, зазначивши, що рішення показати, як обгризають здорову ногу Хяккімару, а не протез, було знаковим для відмінного стилю цієї адаптації.

Звук Продюсер Манабу Оцука, який мав попередній досвід співпраці з композитором Йошіхіро Іке ще під час роботи над театральною п'єсою 2016 року, швидко залучив його до проєкту. Звукорежисер Коїдзумі Кісуке зазначив, що визначальною рисою Dororo було мінімальне використання фонової музики: для серіалу було написано лише 30 композицій. Це був свідомий вибір, аби зробити акцент на діалогах та виразах облич для передачі емоцій. Використана музика описувалася як епічна, щоб відповідати атмосфері історичної драми. Значні зусилля також були спрямовані на детальні звукові ефекти, як-от ледь чутний шум кроків персонажів, що мало посилити враження від перегляду. Іке зауважив, що численні специфічні вимоги до саундтреку стали справжнім викликом.

Перший опенінг, , виконав гурт Queen Bee, а перший ендінг, , — amazarashi. Концепція пісні «Kaen» передбачала метафору танцю, що ґрунтувалася на життєвому досвіді вокаліста і яка випадковим чином збіглася з тим, як аніме зображає Хяккімару, що бачить людські душі як полум'я. Продюсерська команда попросила зробити більший акцент на японських народних інструментах; у відповідь гурт створив хорові партії, які імітували звучання таких інструментів, і додав реп-вставку. Ендінг «Sayonara Gokko» відзначався м'яким звучанням та текстом, що відображав точку зору Хяккімару.

Для другої половини серіалу опенінгом стала пісня у виконанні Asian Kung-Fu Generation, а другим ендінгом — пісня у виконанні співака Eve. Масафумі Ґото з Asian Kung-Fu Generation розповів, що складав музику з наміром вшанувати оригінальну манґу Тедзуки. Eve описав свою пісню як таку, що передає боротьбу Хяккімару зі своїм проклятим існуванням, його самотність, зростаюче усвідомлення себе та нові емоції, що виникають завдяки його зв'язку з Дороро — і все це відбувається у «світі, де ти їси, або їдять тебе».

Теми

Дія аніме розгортається у хаотичний період Сенґоку і досліджує трагедію війни та відданість людства релігії. У статті для Crunchyroll Блейк Планті відзначив значний акцент серіалу на буддизмі, зауваживши, що поява демонів, які загрожували суспільству, часто призводила до жорстоких сутичок. Планті відзначив, що в цьому контексті героїзм Хяккімару ускладнювався соціально-політичними факторами, а угода Дайґо з демонами символізувала зміну ставлення буддистів до таких істот.

Марко Оліверос з Anime News Network звернув увагу на те, як оповідь висвітлює руйнування, спричинені смутою Онін. Він відзначив, що аніме часто звертає увагу на жертв війни незалежно від їхнього віку, а бідність є звичним станом серед селян. Він пояснив, що хоча віра в йокаїв існувала ще до приходу буддизму в Японію, ці дві релігійні течії ніколи не виключали одна одну; так само як японські імператори історично виступали водночас як верховні синтоїстські жерці та віддані буддисти. Оліверос зауважив, що хоча Дайґо пожертвував свого сина йокаям, буддистський вплив усе ж таки врятував новонароджену дитину від темної долі. Це символізувалося в першому епізоді статуєю Бодгісаттви Каннон, що втратила голову в той момент, коли Хяккімару був врятований від пожирання.

Каллі Воллес із Tor.com провела паралелі між життям Хяккімару та сюжетами творів Урсули Ле Ґуїн, зокрема у тому, як Дайґо використав тіло свого сина як плату за процвітання власних земель. Воллес зазначила, що хоча прагнення Хяккімару повернути своє тіло потенційно могло повернути у світ хаос, він відмовився залишатися жертвою, висловлюючи бажання уникнути життя, сповненого болю. Ця позиція створювала конфлікт із такими персонажами, як Джюкай, який боявся падіння названого сина в прірву насильства, та Дороро, який і сам був жертвою війни. Воллес також порівняла трагічний світ Dororo з оповіданням Ле Ґуїн «Ті, хто покидають Омелас», зауваживши, що персонажі обох історій висловлюють жаль щодо вибору, який призвів до страждань Хяккімару, і тим самим транслюють думку про важливість права дітей на самовираження.