Руденко Андронік Дмитрович (17 травня 1894, с. Черниші Канівського повіту Київської губернії, Російська імперія — 5 травня 1951, Ваніно, РСФСР, СРСР) — греко-католицький священник, навернений з російського православ'я.
Біографія Народився 17 травня 1894 року в родині православного священника Дмитра Семеновича Руденка. 13 березня 1905 року батько за власним проханням переміщений на Свято-Успенську парафію містечка Ставище Таращанського повіту.
Андронік закінчив 5 червня 1912 року Київське реальне училище, з вересня 1913 року учителював у Ставищах.
1915 року закінчив військову академію в Києві та відправлений на фронт молодшим офіцером піхотного батальйону. 30 листопада 1916 року підвищений до звання молодшого лейтенанта. Нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. 21 вересня 1917 року присвоєно звання штабс-капітана. 11 лютого 1918 року демобілізований.
Вступив до Київської духовної академії, з 1919 року одночасно навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.
Отець Михаїл Цегельський прийняв його до греко-католицької церкви. Батько та брат Володимир, який також був православним священиком, засудили цей вчинок і відреклися від Андроніка. У 1920 році висвячений на священника візантійського обряду. Адміністратор Житомирської єпархії Теофіл Скальський направив Андроніка на служіння до парафії Святого Івана Богослова в селі Винарівка біля Ставища. Руденко невдовзі отримав дозвіл служити латиною та східним обрядами.
У 1928 році його направили служити вікарієм до парафії Святого Олександра в Києві, у 1929 році — до парафії в селі Янушпіль, а пізніше перевели до Чуднова. У 1935 році знову перевели до Янушполя. У березні 1935 року, коли місцева влада вирішила закрити церкву в Янушполі, Андронік поїхав до Москви та зустрівся з єпископом Пієм Неве — той запропонував йому перевестися в інше місце у разі закриття храму.
22 серпня 1935 року заарештований у селі Янушпіль, 13 грудня у Вінниці засуджений за статтею 54-10-1 Кримінального кодексу до 7 років виправно-трудових таборів. Відправлений до Нориллагу, проте в червні 1936 року разом зі злочинцями втік поїздом на станції Красноярськ. Дістався до Москви і знову звернувся по допомогу до Пія Неве.
11 місяців переховувався в селищі Романів, продовжуючи нести священницьке служіння. Звернувся по допомогу до польського консульства в Києві, але там його прийняли за провокатора, заявивши, що «наші всі сидять». Переховувався в Янушполі.
23 грудня 1937 року повернувся до Києва. 11 грудня 1938 року заарештований удруге. 25 вересня 1939 року за статтями 54-10-1, 68a-2 та 78 Кримінального кодексу засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. 18 квітня 1940 року прибув до Владивостока. 27 травня 1940 року медична комісія пересильного табору зазначила у висновку «компенсаторна хвороба серця», та все ж його 14 липня направили до Магадана.
3 лютого 1945 року закінчив місячні курси фельдшерів і працював у табірного лазареті. 11 січня 1947 року відправлений до Находки, а 2 вересня — до внутрішньої Магаданської в'язниці. 15 вересня 1947 року йому пред'явлене звинувачення в «антирадянській агітації та участі в контрреволюційній організації».
25 січня 1948 року у Руденка констатовано інсульт, тому слідство призупинене, а підсудного направили у табірний шпиталь, де перебував до 7 липня. 4 листопада того ж року за статтею 58-10-2 Кримінального кодексу засуджений до 10 років виправно-трудових таборів.
6 жовтня 1950 року через різке погіршення здоров'я вивезений у Находку та поміщений до Ванінського відділення Сєвсходлага, де помер 5 травня 1951 року.
Посилання RUDENKO Andronik