Майкл Девід Вуд ( 23 липня 1948) — британський історик і телеведучий. З кінця 1970–х років і донині він веде численні відомі телевізійні документальні серіали. Також є автором низки історичних праць, зокрема In Search of the Dark Ages («У пошуках темних віків»), The Domesday Quest («Пошук Книги Страшного суду»), The Story of England («Історія Англії»), The Story of India («Історія Індії»), The Story of China («Історія Китаю») та In Search of Shakespeare («У пошуках Шекспіра»).Michael Wood Biography Public Broadcasting Service (PBS).Michael Wood visits the HP Visual and Spatial Technology Centre The Institute of Archaeology and Antiquity, University of Birmingham. У своїх роботах він звертається до історії Англії, а також до історії різних цивілізацій, зокрема грецької, китайської та індійської. З 2013 року обіймає посаду професора публічної історії в Манчестерському університеті.
Ранні роки та освіта
Вуд народився в районі Мосс-Сайд у Манчестері, Англія. Навчався у початковій школі Heald Place у районі Рашолм. Коли йому було вісім років, його родина переїхала на вулицю Полден–авеню в районі Вітеншо, де з вікна своєї кімнати він міг бачити історичну садибу Baguley Hall. Згодом навчався в початковій школі Benchill. У Манчестерській граматичній школі він зацікавився театром: грав Грушу в першій британській аматорській постановці п'єси Брехта The Caucasian Chalk Circle («Кавказьке крейдяне коло») та пізніше виконував роль Гамлета в п'єсі Hamlet («Гамлет»). Він склав випускні іспити підвищеного рівня (A–level) з англійської та французької мов і з історії.
Під час навчання в школі Вуд написав листа у відповідь на статтю сера Бернарда Монтґомері, у якій той стверджував, що англосакси програли у 1066 році, бо були відсталими й схильними до пияцтва. Вуд написав відповідь від імені короля Гарольда, пояснивши, як усе відбувалося насправді. Монтґомері з іронією відповів школі, що, схоже, у них навчається король Гарольд.
Вуд вступив до Оріел-коледжу Оксфордського університету за стипендією для вивчення історії, але згодом перейшов на англійську філологію, вважаючи історичну програму надто подібною до шкільного курсу, до того ж він хотів працювати з першоджерелами. Він здобув ступінь бакалавра мистецтв із відзнакою, що, за його словами, значною мірою було його власною заслугою, адже в передостанньому семестрі він не відвідував ні лекцій, ні семінарів — зокрема через можливість вирушити у шеститижневе турне Сполученими Штатами з виставою A Midsummer Night's Dream («Сон літньої ночі»). Згодом він займався післядипломними дослідженнями з історії англосаксонського періоду в Оріел–коледжі. Через три роки роботи над докторською дисертацією він залишив навчання, щоб стати журналістом телеканалу ITV.
Кар'єра
У 1970–х роках Майкл Вуд працював на BBC у Манчестері: спочатку як репортер, а згодом як асистент продюсера у програмах про поточні події. Пізніше він повернувся до свого головного інтересу — історії, створивши й представивши серіал In Search of the Dark Ages («У пошуках темних віків») для BBC2 (1979—1981).In Search of the Dark Ages (Revised Edition, 2001).
Вуд заснував незалежну телевізійну продюсерську компанію Maya Vision International, яка створила понад 120 документальних фільмів, показаних більш ніж у 140 країнах і територіях.
Він також написав низку книг, що супроводжують його телевізійні серіали. У 2006 році долучився до ініціативи , спрямованої на підготовку та підтримку нових іракських археологів, і читав лекції з цієї теми. У 2013 році приєднався до Манчестерського університету як професор публічної історії. Протягом багатьох років він є постійним автором журналу BBC History Magazine.
Образ
На початку кар'єри телеведучого Вуд швидко здобув популярність серед глядачок завдяки своїй привабливій зовнішності блондина, глибокому голосу та звичці носити вузькі джинси й куртку з овчини. Британські газети жартома називали його «улюбленцем інтелектуалок». Він відомий тим, що вдало поєднує академічну науковість із доступною формою подачі матеріалу.
Погляди
Вуд зазначав, що хоча імперії часто будувалися силою меча, лише Індія створила імперію духу. Історію та культуру Індії він узагальнює так: «Протягом трьох тисяч років греки й кушани, турки й афганці, моголи й британці, Олександр, Тамерлан і Бабур — усі вони приходили і підпадали під чари Індії. І найбільшою силою Індії, відомою лише найдавнішим цивілізаціям, є здатність пристосовуватися й змінюватися, використовувати дари історії та приймати її рани, але якимось чином, майже дивом, завжди залишатися Індією».
Вуд підтримує повернення артефактів, вивезених у період імперіалізму. Він публічно виступав за повернення мармурів Парфенона з Британського музею до Аттики.
Руйнування в Газі під час війни він назвав масштабнішими, ніж під час будь–якої облоги в давнину.
У статті для BBC History Magazine 2016 року Вуд, схоже, висловився на користь встановлення пам'ятника африканському герою чи героїні як відповіді на рух, що вимагав демонтажу пам'ятника Сесілю Родсу в Оріел–коледжі Оксфорда.
У 2018 році Вуд назвав знищення Міністерством внутрішніх справ Великої Британії посадкових карток покоління Віндраш «надзвичайним актом вандалізму».
У 2024 році Вуд зазначив, що в умовах потоку фейкових новин і вигаданих історій надзвичайно важливо, щоб історики різних поглядів створювали якісні наративи про минуле, однак застеріг, що жодна остаточна версія історії неможлива й небажана, адже минуле постійно змінюється.
Він також так описує використання поняття «золотої доби»: «Усі культури, безперечно, звертаються до ідеї великого минулого — „золотої доби“. Але ці золоті віки — уявні. Реальна історія значно складніша: вона ніколи не є статичною, вона завжди в русі. І створення її правдивого образу для кожного покоління — це не лише справа політиків чи мислителів і не лише завдання істориків, а (і це особливо актуально в добу інтернету) справа кожного з нас. Адже ідентичність — не щось незмінне і ніколи таким не була. Вона постійно формується і ніколи не є завершеною».
Особисте життя
Упродовж десяти років наприкінці 1970–х — на початку 1980–х років партнеркою Майкла Вуда була журналістка й телеведуча Патті Колдвелл.Pattie Coldwell: Courageous crusader, BBC News, 18 October 2002Anthony Hayward, Pattie Coldwell: Obituary, The Independent, 19 October 2002
Вуд мешкає на півночі Лондона разом із дружиною, телевізійною продюсеркою Ребеккою Ізабель Доббс, з якою має двох доньок.My Favourite Things: Michael Wood, Daily Express, 4 July 2008 Його книга The Smile of Murugan: A South Indian Journey («Усмішка Муругана: подорож Південною Індією») була натхненна зустріччю з храмовим астрологом, який точно передбачив його шлюб і народження двох доньок. Обидві його доньки мають індійські імена.
Інтерес Вуда до історії значною мірою пов'язаний із сімейним минулим, зокрема з участю його родичів у Другій світовій війні.
«Мого дядька Сіда торпедували й потопили посеред Середземного моря, і він плив крізь палаючу нафту; батько в день висадки в Нормандії працював у госпіталі в Гасларі;, доглядаючи поранених і помираючих; мати опинилася під бомбардуванням у центрі Манчестера й усю ніч ховалася в дверному отворі».
Вуд є вегетаріанцем.
Нагороди та визнання
Вуд є членом Королівського історичного товариства та Королівського товариства мистецтв. У 2009 році він отримав почесний ступінь доктора мистецтв Сандерлендського університету.Celebs awarded honorary degrees Shields Gazette, 17 July 2009. У 2011 році — почесний ступінь доктора літератури Лестерського університету, а у 2015 році — медаль президента Британської академії. У 2007 році Вуд отримав почесний ступінь доктора літератури Ланкастерського університету, а у 2021 році — Вінчестерського університету.
Вуд є президентом Товариства англо–китайського взаєморозуміння.
У 2008 році його було обрано членом Товариства антикварів.
У 2021 році, з нагоди новорічних відзнак, Вуд був призначений офіцером ордена Британської імперії (англ. Officer of the Order of the British Empire) за заслуги у сфері публічної історії та телемовлення. Він висловив жаль, що не було використано можливість замінити слово «імперія» (англ. empire) у назві відзнаки ордена на «досконалість» (англ. excellence).
Телеведучий, лауреат премії BAFTA Девід Олусога зазначав, що в підлітковому віці надихнувся програмами Вуда і вирішив стати істориком.
Історикиня та телеведуча Люсі Ворслі також зазначала, що Вуд і його нестандартний формат документальних фільмів вплинули на неї в дитинстві.
Вуд є лауреатом медалі Історичної асоціації та обіймав посаду довіреної особи організації .
Він був членом правління компанії та довіреною особою фонду .
Газета The Wall Street Journal назвала The Story of India («Історія Індії») еталоном створення історичних документальних фільмів.
Видання The Independent назвало The Story of England («Історія Англії») «найінноваційнішим історичним серіалом, коли–небудь створеним для телебачення».
Китайське інформаційне агентство Xinhua News Agency зазначило, що The Story of China («Історія Китаю») «вийшов за межі етнічних і світоглядних бар'єрів і приніс телевізійній аудиторії щось незбагненно сильне й зворушливе».
Вуд є почесним президентом організації на 2025—2026 роки.
Телевізійні серіали
У пошуках темних віків (In Search of the Dark Ages) (1979—1981) Великі залізничні подорожі (Great Railway Journeys) — епізод Замбезійський експрес (Zambezi Express) (1980) Малі великі залізниці (Great Little Railways) — епізод 3: Повільний потяг до Олімпії (Slow Train to Olympia) (1983) У пошуках Троянської війни (In Search of the Trojan War) (1985) Книга Страшного суду: у пошуках витоків Англії (Domesday: A Search for the Roots of England) (1986) Греція: прихована війна (Greece: The Hidden War) (1986) Мистецтво західного світу (Art of the Western World) (1989) Спадщина: у пошуках витоків цивілізації (Legacy: A Search for the Origins of Civilisation) (1992) Рятувальний човен (Lifeboat) (1993) Слідами Олександра Великого (In the Footsteps of Alexander the Great) (1997) Конкістадори (Conquistadors) (2000) У пошуках Шекспіра (In Search of Shakespeare) (2003) У пошуках міфів і героїв (In Search of Myths and Heroes) (2005) Історія Індії (The Story of India) (2007) Історія Англії Майкла Вуда (Michael Wood's Story of England) (2010) Велика британська історія: народна історія (The Great British Story: A People's History) (2012) Король Альфред і англосакси (King Alfred and the Anglo Saxons) (2013) Історія Китаю (The Story of China) (2016)
Документальні фільми
Даршан: індійська подорож (Darshan: An Indian Journey) (1989) Історії мандрівника: священний шлях (Traveller's Tales: The Sacred Way) (1991) Поля смерті Саддама (Saddam's Killing Fields) (1993) Таємна історія: пошуки Святого Грааля Гітлером (Secret History: Hitler's Search for the Holy Grail) (1999) Ґілберт Вайт: людина природи (Gilbert White: Nature Man) (2006) Крістіна: життя в середньовіччі (Christina: A Medieval Life) (2008) У пошуках Беовульфа (In Search of Beowulf) (2009) (також відомий як Майкл Вуд про Беовульфа (Michael Wood on Beowulf)) Найбільша битва Олександра (Alexander's Greatest Battle) (2009) Мати Шекспіра: таємне життя жінки епохи Тюдорів (Shakespeare's Mother; The Secret Life of a Tudor Woman) (2015) Овідій: поет і імператор (Ovid: The Poet and the Emperor) (2017) Як Китай став багатим (How China Got Rich) (2019) Ду Фу: найвидатніший поет Китаю (Du Fu: China's Greatest Poet) (2020)
Бібліографія
У пошуках темних віків (In Search of the Dark Ages). BBC Books, 1981 У пошуках Троянської війни (In Search of the Trojan War). 1985 Книга Страшного суду: у пошуках витоків Англії (Domesday: A Search for the Roots of England). 1988 Спадщина: у пошуках витоків цивілізації (Legacy: A Search for the Origins of Civilization). London: Network Books/BBCbooks/London BCA, 1992 Усмішка Муругана: подорож Південною Індією (The Smile of Murugan: A South Indian Journey). 1995